Постанова № 4887746, 10.09.2009, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2009 р.

№ 10/143-3333(17/316-4973)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

Бакуліної С.В.,

суддів :

Олійника В.Ф.,

Рогач Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

касаційної скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю (далі –ТОВ) “Науково-виробниче об’єднання Зернопереробка”

на постанову

від 04.06.2009 року Львівського апеляційного господарського суду

у справі

№ 10/143-3333 (17/316-4973)

господарського суду

Тернопільської області

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю “Приват-агро-Львів”

до

ТОВ “Науково-виробниче об’єднання Зернопереробка”

про

стягнення 411 894,00 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники :

від позивача:

Піджарко О.С. (довіреність № 1 від 02.04.2009р.);

Дорошенко С.О. (довіреність від 31.07.2008р.)

від відповідача:

Федорейко В.С. (довіреність від 30.04.2009р.)

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Тернопільської області (суддя Півторак М.Є.) від 02.03.2009 року у справі № 10/143-3333 (17/316-4973) в позові відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду (головуючий суддя Гнатюк Г.М., судді –Кравчук Н.М., Мирутенко О.Л.) від 04.06.2009 року у справі № 10/143-3333 (17/316-4973) рішення Господарського суду Тернопільської області від 02.03.2009 року скасовано; прийнято нове рішення; позов задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача 411894 грн. основного боргу, 4118,94 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а також 2056,47 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.06.2009 року, а рішення Господарського суду Тернопільської області від 02.03.2009 року залишити без змін, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.1, 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, п.п.2, 12, 13, 15 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №99 від 16.05.1996 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 року за №293/1318, пп.2.2., пп.2.3. Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи, затвердженої наказом Міністерства статистики України та Міністерства транспорту України №228/253 від 07.08.1996 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.08.1996 року, ст.ст.98, 202, 203, 207, 215, 334, 638 ЦК України, а також на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи.

У відзиві на касаційну скаргу позивач повністю заперечує викладені в ній доводи.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника відповідача, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представників позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

ТОВ “Приват-агро-Львів” звернулось до суду з позовом про стягнення з ТОВ НВО “Зернопереробка” 411894,00 грн. заборгованості за договором поставки сільськогосподарської продукції, мотивуючи свою позицію тим, що відповідач не розрахувався за отримане за договором зерно, чим порушив норми ст.692 ЦК України. Нормативно позов обґрунтовано посиланням на ст.ст.526, 530, 692 ЦК України.

Позивач зазначав, що 8 грудня 2005 року між ТОВ НВО “Зернопереробка” та ТОВ “Приват-агро-Львів” було укладено Договір поставки сільськогосподарської продукції № б/н (надалі - Договір), відповідно до п.1 якого Продавець зобов’язався передати у власність Покупця пшеницю 4 класу за ціною 600 гривень за тону.

Продавець виконав свій обов’язок і відпустив покупцю товар –пшеницю загальною кількістю 686490 кг вартістю 411894,00 грн., що підтверджується довіреностями та накладними, доданими до позовної заяви.

Не погоджуючись з позовними вимогами, відповідач заперечує дійсність договору та накладних, якими позивач обґрунтовував позовні вимоги.

Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий господарський суд вмотивував свій висновок тим, що позивач у справі не довів належними доказами передачі майна (пшениці) відповідачу у справі, пославшись при цьому на висновок судово-почеркознавчої експертизи у даній справі та на ненадання позивачем документів, які б підтверджували факт перевезення пшениці від позивача відповідачу (товарно-транспорті накладні, дорожні листи).

Скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позов повністю, апеляційний суд виходив із того, що відповідач неналежно виконав договірні зобов’язання та своєчасно отриманої продукції не оплатив. В постанові наведене таке. Позивач посилається на акт звірки розрахунків між сторонами ТОВ “Приват-агро-Львів” та ТОВ НВО “Зернопереробка” станом на 15.02.2006 року (том 1, а.с.7), який підписаний сторонами та скріплений печатками, при цьому зазначає, що інших господарських взаємовідносин, ніж ті, що зазначені у акті звірки по сумах грошових коштів та поставок товару, між сторонами ніколи не існувало. Крім цього, позивач зазначає, що згідно Акту документальної перевірки ТОВ НВО “Зернопереробка” від 28.08.2008 року №9913/23-522/32272551, проведеної ДПІ, підтверджується факт відшкодування податкового кредиту підприємству - Товариству з обмеженою відповідальністю “Наукове виробне об’єднання “Зернопереробка” м. Тернопіль, вул. П. Орлика, 5, ідентифікаційний код 32272551 за період січень 2006 року, на суму ПДВ - 22658,00 грн., що є беззаперечним доказом того, що господарська операція в січні 2006 році була проведена. При цьому, для проведення даної господарської операції і для відшкодування податкового кредиту відповідачу необхідні були документи, а саме: витратні накладні, податкові накладні, які не зважаючи на неодноразову вимогу місцевого та апеляційного суду відповідачем так і не були надані. Підсумовуючи, апеляційний суд зазначає, що незважаючи на невірність оформлення первинних бухгалтерських документів факт отримання відповідачем зерна підтверджується у сукупності з іншими обставинами справи, зокрема з фактом відшкодування ПДВ, а висновок почеркознавчої експертизи не береться до уваги як не обов’язковий.

Проте з такими висновками погодитись не можна з огляду на таке.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).

Продавець зобов’язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч.1 ст.662 ЦК України).

Обов’язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов’язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов’язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов’язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв’язку для доставки покупцеві (ч.ч.1, 2 ст.664 ЦК України).

За умовами укладеного сторонами Договору (п.6) покупець отримує товар шляхом самовивозу зі складів Продавця.

Позивач підтверджує факт передачі зерна позивачу наданими довіреностями та накладними, які в силу положень чинного законодавства України є належними засобами доказування здійснення операції видачі товару постачальником покупцю.

Так, відповідно до ч.1 ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Разом з тим, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст.34 ГПК України).

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об’єктивної істини. Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об’єктивного зв’язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об’єктом судового пізнання. Виходячи зі змісту ст.32 ГПК, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Водночас суд не повинен приймати доказів, що не стосуються встановлення обставин у справі.

Частина 2 наведеної статті містить відомий процесуальному праву принцип допустимості доказів (засобів доказування). Традиційно правило допустимості доказів у процесуальному праві розумілось як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги про отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов’язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи. Отже, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Предметом доказування в даній справі, виходячи з умов договору і вищенаведених положень законодавства України, є те, чи виконано відповідачем обов’язок за договором по передачі товару в розпорядження покупця, і, відповідно, чи виник у відповідача зустрічний обов’язок оплатити товар.

Розглянувши спір, апеляційний суд не спростував висновку експертизи стосовно того, що лише на довіреностях, наданих на дослідження експертам, міститься підпис уповноваженої особи відповідача, проте, надав доказової сили акту податкової перевірки відповідача, який: по-перше, не є належним і допустимим доказом по даній справі, оскільки не підтверджує факт надання товару у розпорядження відповідача; по-друге, факт відшкодування відповідачу ПДВ в сумі 22658,00 грн. не свідчить ані про фактичну поставку товару позивачем відповідачу, ані про надання товару на суму 411894,00 грн., оскільки 22658,00 грн. становить 20 відсотків лише від суми 113290 грн.; по-третє, суд не послався на дані акта, які беззаперечно свідчать про факт здійснення відшкодування відповідачу саме по спірній операції з позивачем.

Щодо акта звірки від 15.02.2006 року, то в ході розгляду справи відповідач посилався на те, що останній підписаний не головним бухгалтером відповідача Яблонською Н.Г. і не містить посилань на первинні бухгалтерські документи, отже не може бути підтвердженням факту отримання відповідачем зерна по господарській операції з позивачем. Проте, апеляційний суд не спростувавши доводів відповідача щодо підробки підпису головного бухгалтера в акті звірки (т.1 а.с.7) поклав його в основу судового рішення. Враховуючи заперечення відповідача, суд був зобов’язаний встановити дійсні обставини щодо складання акта звірки розрахунків, який наданий позивачем до матеріалів справи, та встановити обставини щодо особи, яка здійснила підпис в графі.

Місцевий суд, ухвалюючи рішення, в свою чергу, не надав оцінки доводам позивача про отримання відповідачем товару з посиланням на вищенаведений акт звірки та, не дав оцінки акту податкової перевірки з точки зору належності і допустимості цього доказу стосовно предмету доказування в даній справі. Колегія суддів критично відноситься до висновку суду, відповідно до якого позивачем не доведено факту вивезення відповідачем отриманого на складі зерна, оскільки не надано доказів здійснення товарно-транспортної операції (товарно-транспортних накладних, дорожніх листів), проте, одночасно, суд стверджує, що позивач не був замовником транспортних послуг з перевезення зерна відповідачу. Отже, підтвердити належними і допустимими доказами факт здійснення перевезення могли б лише транспортні організації –володільці транспортних засобів, які зазначені в графі накладних “основа”, та відповідач по справі, який не визнає факту отримання товару в розпорядження свого повноважного представника. Колегія суддів звертає увагу, що в силу ст.38 ГПК України якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов’язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Підсумовуючи, колегія суддів вважає, що суди припустилися порушень процесуального законодавства, які призвели до передчасних висновків по даній справі.

Враховуючи наведене, ухвалені у справі судові акти підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного і об’єктивного встановлення обставин справи, прав і обов’язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності до закону вирішити спір.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.3 ч.1 ст. 1119, ч.1 ст. 11110, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України , Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ТОВ “Науково-виробниче об’єднання Зернопереробка” на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.06.2009 року у справі № 10/143-3333 (17/316-4973) задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.06.2009 року та рішення Господарського суду Тернопільської області від 02.03.2009 року у справі № 10/143-3333 (17/316-4973) –скасувати.

Справу № 10/143-3333 (17/316-4973) направити до Господарського суду Тернопільської області на новий розгляд.

Головуючий-суддя

С.Бакуліна

С у д д і

В.Олійник

Л.Рогач