Постанова № 4887146, 29.09.2009, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2009 № 49/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Моторного О.А.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача – не з’явився

від відповідача – Герасименко В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг"

на рішення Господарського суду м.Києва від 20.05.2009

у справі № 49/16 (суддя

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МСБУД"

про стягнення 214181,15 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ „ВіЕйБі Лізинг” звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ „МСБУД” про стягеня боргу з урахуванням штрафних санкцій.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.05.2009 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 878,28 грн. пені, 234,82 грн. 3% річних, 2 465,74 грн. інфляційних витрат, а також 45,79 грн. витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення скасувати в частині відмови в задоволенні вимог щодо стягнення суми штрафу та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми штрафу у розмірі 111321,00 грн.

Представник відповідача надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, встановив наступне:

03.03.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “ВіЕйБі Лізинг” та Товариством з обмеженою відповідальністю “МСБУД” був укладений договір фінансового лізингу № 070303-07/ФЛ-Ю-О.

Відповідно до умов зазначеного договору позивач зобов'язується передати відповідачу в платне користування на умовах фінансового лізингу майно, зазначене в Специфікації до договору, а відповідач зобов'язується прийняти майно, своєчасно сплачувати періодичні лізингові платежі у порядку та строки передбачені договором.

На виконання умов договору позивач передав в користування відповідача майно, що є предметом лізингу, а саме: бетоноукладчик модель SOMERO SXP-12 загальною вартістю 1598260,41 грн. топпинг спредер модель SOMERO STS-132 загальною вартістю 720 927,09 грн.

Вказана обставина підтверджується підписаним сторонами договору актом приймання-передачі майна в користування від 30.03.2007 року.

Відповідно до п. 3.1 договору лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів.

Пунктом 3.2 договору було встановлено, що загальна вартість майна на момент укладання договору складає разом з ПДВ 2783025 грн.

Відповідно до п. 3.4.1.-3.4.5 нарахування лізингових платежів здійснюється з наступним корегуванням на зміну курсу гривні до долару США.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України “Про фінансовий лізинг” лізингоодержувач зобов’язаний, зокрема, своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Як вбачається пояснень позивача та підтверджується матеріалами справи, відповідач порушив умови договору лізингу не сплативши лізингові платежі в період з січня 2009 року по лютий 2009 року, в результаті чого виникла заборгованість на загальну суму 98281,31 грн.

Даний факт відповідачем не заперечувався, крім того, ним протягом судового процесу в суді першої інстанції були сплачені лізингові платежі на загальну суму боргу в розмірі 98281,31 грн., а отже позивачем в процесі розгляду спору були зменшені позовні вимоги на сплачену суму боргу.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача за прострочення виконання зобов’язання пеню, 3% річних та індекс інфляції.

Відповідно до ст. 526 ЦК країни, зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов’язань, тому є підстави для застосування встановленої законодавством та договором відповідальності.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов‘язання.

Згідно п. 11.2.1 договору лізингоодержувач несе відповідальність за порушення обов’язку з своєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів, передбачених п. 3.1 договору та графіком сплати лізингових платежів, а саме сплачує лізингодавцю штрафні санкції – пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діяла в період прострочення, від непогашеної заборгованості за лізинговими платежами за кожен день прострочення та відшкодувати всі збитки, завдані цим лізингодавцем, понад вказану пеню.

Статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов‘язань” встановлено, що розмір пені обчисляється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ.

Крім того, що відповідачем було прострочено сплата лізингових платежів за період з січня 2009 року по лютий 2009 року, він також мав заборгованості по частковій несплаті лізингових платежів за попередні періоди.

Даний факт відповідачем не оспорюється.

Таким чином, позивачем заявлена до стягнення пеня в розмірі 1878,28 грн. загалом за період з 16.09.2008 року по 24.02.2009 року.

Перевіривши розрахунок позивача та Господарського суду міста Києва, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції вірно було задоволено в цій частині позовні вимоги ТОВ „ВіЕйБі Лізинг”.

Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок позивача стосовно нарахування індексу інфляції та 3% річних є вірним, а тому суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача індексу інфляції в розмірі 2465,74 грн., а 3% річних в розмірі 234,82 грн.

Також, позивач просив стягнути з відповідача штраф в розмірі 111321 грн. за порушення п. 8.2.1. договору.

Згідно п. 8.2.1 договору боржник зобов’язаний щоквартально письмово інформувати кредитора про стан та місце знаходження майна шляхом направлення кредитору звіту у формі, встановленій сторонами (Додаток № 3 до Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, за 2, 3 квартали 2008 року звіт у встановленій формі відповідач не надав позивачу.

Відповідно до п. 11.2.3 договору за використання майна не за призначенням, не виконання обов’язку з утримуванням його у відповідності до технічних умов, правил технічної експлуатації та інструкції виробника майна, неподання інформації про стан та місце знаходження майна згідно до п. 8.2.1 договору, порушення умов п. 14.7 договору боржник сплачує кредитору штраф у розмірі 1 (один) % загальної вартості майна на момент укладення цього договору за кожен випадок такого порушення.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовної вимоги в цій частині, обґрунтував це тим, що даним пунктом договору передбачений штраф в розмірі 1% при наявності всіх перелічених в п. 11.2.3 порушень, а оскільки порушення було лише в тому, що відповідачем не подавалися щоквартальні звіти про стан та місце знаходження майна, а інші порушення були відсутні з боку відповідача, то й така вимога позивача не підлягає задоволенню.

Проте колегія суддів не погоджується з даним твердження та вважає його хибним, виходячи з наступного.

В пункті 11.2.3 сторони навели перелік тих порушень, при яких настає відповідальність відповідача у вигляді сплати штрафу.

В даному пункті чітко зазначено, що така відповідальність настає за кожен випадок такого порушення, тобто не при сукупності всіх порушень, а за один окремий факт порушення.

Крім того, в пункті конкретно не зазначено, що штраф настає при наявності всіх порушень одночасно.

Таким чином, позивач правомірно заявив вимогу про стягнення штрафу за неподання відповідачем щоквартальних звітів.

Як вбачається з пояснень представника відповідача, наданих в судовому засіданні при розгляді апеляційної скарги, відповідачем дійсно в порушення умов договору в період з 1 кварталу 2008 року по 4 квартал 2008 року не подавалися звіти про стан та місцезнаходження майна лізингодавця.

Проте, колегія суддів не погоджується з розміром штрафу, заявленого позивачем до стягнення в сумі 111321 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Договором сторони передбачили відповідальність у вигляді штрафу за, зокрема, не подання інформації про стан та місцезнаходження майна, переданого в лізинг.

Даний штраф договором передбачений в розмірі 1% від суми договору.

Позивач, скориставшись наданим йому договором правом, нарахував відповідачу штраф за вчинене останнім порушення договору, проте позивач здійснив таке нарахування за весь період прострочення подання звітів, таким чином прирівнявши штраф до пені, яка нараховується за кожен день прострочення в той час як він має нараховуватися одноразово від суми, в даному випадку, договору.

Крім того, ст. 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно велику порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

Також частиною 2 вказаної статті ЦК України передбачено, що якщо порушене зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Дане також кореспондується з ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої, розмір штрафу може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Таким чином, приймаючи до уваги те що відповідачем протягом розгляду спору в суді першої інстанції сума основного боргу була сплачена повністю, розмір відсотків стягуваного штрафу у порівнянні з розміром можливих збитків кредитора, співвідношення пред’явлених до стягнення санкцій з наслідками порушень зобов’язань, те, що неподання звітів відповідачем не завдало шкоди ані кредитору ані іншим учасникам господарських правовідносин, а також те, що на даний час договір між сторонами свою дію не припинив, і сторони не мають намірів розірвати його достроково, колегія суддів вважає справедливим та співмірним з отриманими негативними наслідками від порушення зобов’язання штраф в розмірі 1000 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов’язані з розглядом справи покладаються при частковому задоволенні позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Товариства обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду м. Києва від 20.05.2009 року у справі № 49/16 – частковому скасуванню.

Відповідно до викладеного, керуючись ст. 101, п. 2 ст. 103, п. 1, 3 ч.1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2009 року у справі № 49/16 скасувати частково, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

„Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “МСБУД” (03115, м.Київ, вул. Святошинська 34, ідентифікаційний код 21555958, п/р 26005024750200 в АКІБ “Укрсиббанк” м. Харків, МФО 351005), а у разі відсутності грошових коштів – з будь-якого іншого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ВіЕйБі Лізинг” (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 21, літера “Г”, рахунок 26005300115839 в ПКФ ВАТ “ВіЕйБі Банк”, МФО 321637, код 33880354) 1878,28 грн. пені, 234,82 грн. 3% річних, 2465,74 грн. інфляційних витрат та 1000 грн. штрафу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “МСБУД” (03115, м.Київ, вул. Святошинська 34, ідентифікаційний код 21555958, п/р 26005024750200 в АКІБ “Укрсиббанк” м. Харків, МФО 351005), а у разі відсутності грошових коштів – з будь-якого іншого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ВіЕйБі Лізинг” (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 21, літера “Г”, рахунок 26005300115839 в ПКФ ВАТ “ВіЕйБі Банк”, МФО 321637, код 33880354) державне мито в розмірі 55,79 грн. та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В частині стягнення штрафу в розмірі 110321 грн. - відмовити.”

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “МСБУД” (03115, м.Київ, вул. Святошинська 34, ідентифікаційний код 21555958, п/р 26005024750200 в АКІБ “Укрсиббанк” м. Харків, МФО 351005), а у разі відсутності грошових коштів – з будь-якого іншого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ВіЕйБі Лізинг” (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 21, літера “Г”, рахунок 26005300115839 в ПКФ ВАТ “ВіЕйБі Банк”, МФО 321637, код 33880354) державне мито за подання апеляційної скарги в розмірі 5 грн.

Видати накази. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 49/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя

Судді