Постанова № 4886616, 26.08.2009, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.08.2009 № 18/8

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача -Чернишов О.В. (за довір.),

від відповідача - не з"явився

від третьої особи - не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Приват"

на рішення Господарського суду м.Києва від 28.05.2009

у справі № 18/8 (суддя

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Приват"

до ВАТ комерційний банк "Надра"

третя особа позивача

третя особа відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Олександрія-хліб"

про стягнення 3511852,50 грн.

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2008 р. позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою про стягнення з відповідача 3 511852,50 грн. – безпідставно отриманих грошових коштів.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 28.05.2009 р. у справі №18/8 в позові відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням, оскаржив його до суду апеляційної інстанції з мотиву порушення та неправильного застосуванням судом першої інстанції норм матеріального й процесуального права.

В апеляційній скарзі позивач посилається на безпідставність списання банком на підставі меморіального ордеру грошових коштів з рахунку позивача. Списання банком коштів з рахунку власника на підставі визнаної претензії чинним законодавством не передбачено. Оскільки кошти з депозитного рахунку позивача списані на свою користь відповідачем без законних на те підстав, всупереч нормам Законів України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" . "Про заставу", то відповідач набув майно — грошові кошти із вкладного рахунку позивача без достатніх на те правових підстав, що призвело до порушення права власності позивача.

Відповідач проти поданої апеляційної скарги повністю заперечує, вважає її доводи необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Оскаржуване судове рішення вважає законним, а тому просить залишити його без змін.

Сторони були належним чином повідомлені ухвалою про порушення апеляційного провадження про час та місце судового засідання (про що наявні в матеріалах справи поштові повідомлення), однак, представники відповідача та третьої особи наданими їм процесуальними правами щодо прийняття участі в засіданні не скористалися, в судове засідання не з’явилися, повноважного представника не направили. Через канцелярію суду 26.08.09 відповідачем подано письмове клопотання про відкладення розгляду спору в зв’язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судове засідання.

Колегія, заслухавши думку представника позивача, приходить до висновку про можливість розгляду поданої апеляційної скарги за відсутності представника відповідача, та третьої особи, повідомлених належним чином. З приводу заявленого клопотання про відкладення розгляду спору колегія зазначає наступне.

У відповідності до положень ст.28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути керівники підприємств, організацій, а також інші особи, повноваження яких підтверджуються відповідною довіреністю від імені підприємства. За таких обставин колегія приходить до висновку, що відповідач міг реалізувати свої процесуальні права та направити для участі в судове засідання повноважного представника, надавши йому відповідні повноваження щодо представництва його інтересів.

Розглянувши подану апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши зібрані у справі докази, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо необґрунтованості заявленого позову та неправомірно відмовив в позові, враховуючи наступне.

Під час розгляду спору господарським судом було встановлено, що 30.11.2005 р. між ВАТ „КБ „Надра" та ТОВ ТД „Олександрія-хліб” був укладений кредитний договір №0320053011012, за умовами якого ТОВ ТД „Олександрія-хліб” був наданий кредит у сумі 3 510 000,00 грн. з 30.11.2005 по 01.12.2005 для поповнення обігових коштів з виплатою 9,5% річних (виплата підтверджується наявною в матеріалах справи копією меморіального срдеру №NL-2 від 30.11.2005 .

В якості забезпечення виконання зобовязань за вказаним кредитним договором 30.11.2005 р. між ВАТ КБ „Надра" та ТОВ „ТД „Приват" укладено договір застави майнових прав №0320053011012, за умовами якого ТОВ „ТД „Приват" передало ВАТ КБ „Надра" в заставу майнові права за договором банківського вкладу, укладеним між ТОВ „ТД „Приват" та ТОВ „ТД „Олександрія - хліб".

Згідно п. 1.2. договору застави майнових прав №0320053011012 від 30.11.2005 майнові права, що належать ТОВ „ТД „Приват" за договором банківського вкладу, оцінюються сторонами у сумі 3900 000,00 грн., що в еквіваленті при перерахуванні на долари США по офіційному курсу НБУ на день прийняття майнових прав у заставу складає 772 277,28 доларів США.

Як визначено п. 4.1. договору застави майнових прав №0320053011012 від 30.11.2005 р., у випадку, коли ТОВ „ТД „Олександрія - хліб" при настанні строку виконання зобов'язання не виконає його, а також у інших випадках, передбачених даним договором, ВАТ КБ „Надра" набуває право вимоги до боржника за договором банківського вкладу №0320053011798/Д від 30.11.2005 р.

Пунктом 4.2. договору застави майнових прав №0320053011012 від 30.11.2005 р. передбачено, що реалізація предмета застави провадиться шляхом переведення на ВАТ КБ „Надра" всіх прав по договору банківського вкладу.

Пунктом 3.1.1. договору застави майнових прав №0320053011012 від 30.11.2005 р. визначено, що у випадку, коли ТОВ „ТД „Олександрія - хліб" не виконало зобов'язання повністю або частково у визначені кредитним договором або цим договором строки, ВАТ КБ „Надра" набуває право задовольнити свої вимоги із вартості предмета застави, шляхом переводу на себе права вимоги, що належить ТОВ „ТД „Приват" за договором банківського вкладу №0320053011798/Д від 30.11.2005 р.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.11.2005 між ВАТ КБ „Надра" та ТОВ „ТД „Приват" укладено договір №0320053011798/Д строкового банківського вкладу (депозиту), за умовами якого ТОВ „ТД „Приват" перераховує на вкладний рахунок №26101000798002 в філії ВАТ КБ „Надра" в м. Олександрії, грошові кошти у сумі 3 900 000,00 грн.

ТОВ „ТД „Олександрія - хліб" не виконало свої зобов'язання за договором, отриманий у відповідача кредит не повернуло.

В зв’язку з цим, 01.12.2005 р. ВАТ КБ „Надра" звернулося до ТОВ „ТД „Приват" з претензією №1400 від 01.12.2005 р., в якій просило сплатити заборгованість ТОВ „ТД „Олександрія - хліб" у розмірі 3 510 000,00 грн. основного боргу та 1 852,50 грн. заборгованості за відсотками по користуванню кредитом.

Отримавши відповідь позивача на претензію, у якій йшлося про визнання вимог такої, відповідач, на підставі меморіального ордеру, списав з рахунку позивача по договору строкового банківського вкладу (депозиту) грошові кошти в розмірі 3 511852,50 грн.

Предметом спору в даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 511852,50 грн., з підстав, передбачених ч. 1 ст. 1212 ЦК України, посилаючись на те, що відповідач списав вказану суму грошових коштів з його банківського рахунку безпідставно.

Як вбачається з матеріалів справи, господарський суд відмовляючи в позові, дійшов висновків, що договір застави майнових прав №0320053011012 містить в собі пункти правочину уступки права вимоги (пункти 3.1.1., 4.1. - 4.З., 4.5.), що відповідає ч. 2 ст. 628 ЦК України, в тому числі - про умову переходу права вимоги відносно боржника до заставодержателя за умови невиконання позичальником основного зобов'язання за кредитним договором, в той час, як сам позивач визнав (акцептував) вимогу відповідача про перерахування коштів, тому позовні вимоги про повернення 3 511852,50 грн. безпідставно отриманих коштів, є необґрунтованими.

Розглянувши обставини справи та дослідивши зібрані у справі докази, колегія не може погодитися із такими висновками суду першої інстанції та вважає їх помилковими з наступних підстав.

Пунктом 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 202 ГК України встановлені загальні умови припинення господарських зобов'язань. Так, однією з умов припинення господарського зобов'язання є його виконання, проведене належним чином.

Аналогічна підстава припинення зобов'язання встановлена і статтею 599 ЦК України.

Статтею 526 ЦК України також передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

При цьому, для належного виконання зобов'язань, законом (ст. 546 ЦК України) передбачені такі види забезпечення виконання зобов'язання: неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток та ін., які можуть бути встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Законом (ст. 574 ЦК України) передбачені також підстави виникнення застави - на підставі договору, закону або рішення суду. До застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення цього Кодексу щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, статтею 589 ЦК України передбачені правові наслідки невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою. Так, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

При чому, статтею 590 ЦК України передбачено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 23 Закону України "Про заставу" також передбачено, що при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права. Заставодержатель набуває право вимагати в судовому порядку переводу на нього заставленого права в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави.

В даному випадку, господарський суд вищезазначені норми матеріального права належним чином не врахував. Відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції зазначив у своєму судовому рішенні, що договір застави майнових прав містить в собі пункти правочину уступки права вимоги, що відповідає ч. 2 ст. 628 ЦК України, в тому числі - про умову переходу права вимоги відносно боржника до заставодержателя за умови невиконання позичальником основного зобов'язання за кредитним договором, в той час, як укладення ще одного договору про відступлення прав, договором про заставу майнових прав, не передбачалось.

При цьому, суд не прийняв до уваги те, що в договорі застави майнових прав сторони визначили (пункт 3.1.1.), що у випадку, коли позичальник (ТОВ "ТД "Олександрія-хліб") не виконав зобов'язання (повністю або частково) у визначені кредитним договором чи договором застави строки, заставодержатель набуває право задовольнити свої вимоги із вартості предмету застави, шляхом переводу на себе саме права вимоги, що належить заставодавцю за договором банківського вкладу, а не шляхом звернення стягнення на предмет застави.

В той же час, під час розгляду спору було з’ясовано, що будь-якого іншого договору (в тому числі про уступку права вимоги), на підставі якого відповідачу надавалось таке право, сторонами не було укладено.

Тому, за відсутності умови про звернення стягнення на предмет застави, в договорі, таке звернення стягнення на предмет застави, згідно вимог зазначених вище закону ст. 590 ЦК України та ст. 23 Закону України "Про заставу", повинно здійснюватись за рішенням суду.

За таких обставин колегія вважає, що господарський суд дійшов до передчасного висновку про перехід до відповідача прав на списання коштів з рахунку позивача. Відповідно таке списання коштів позивача, як власника рахунку, незважаючи на визнання претензії відповідача, відбулось за ініціативою останнього і з порушенням Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

Згідно п. 1.32 Закону, платник - особа, з рахунку якої ініціюється переказ коштів або яка ініціює переказ коштів шляхом внесення до банку або іншої установи - члена платіжної системи документа на переказ готівки разом із відповідною сумою коштів. Ініціатор зазначеним Законом визначається як особа, яка на законних підставах ініціює переказ коштів шляхом формування та подання відповідного документа на переказ.

При цьому, господарським судом не було враховано, що кошти з рахунку позивача було списано відповідачем (Банком) на підставі меморіального ордеру і, фактично, ініціатором такого списання виступав сам банк, оскільки меморіальний ордер - це розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунку платника і внутрішньобанківських операцій.

Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України під час розгляду даної категорії спору (постанова ВГСУ від 15.07.09 у справі №18/356)..

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та поданої апеляційної скарги у відповідності до положень укладених між сторонами договорів та вимог чинного законодавства. За таких обставин оскаржуване рішення господарського суду слід скасувати як таке, що не відповідає фактичним обставинам справи, позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Приват” задовольнити.

2. Рішення господарського суду м. Києва від 28.05.2009 р. у справі №18/8 скасувати.

Позов задовольнити.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Комерційний банк „Надра” (04053 м. Київ, вул. Артема, 15, код ЄДРПОУ 20025456) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Приват” (49006 м. Дніпропетровськ, вул. Шмідта, 17, код ЄДРПОУ 33563700) 3 511 852, 50 грн. – безпідставно отриманих коштів, 25500 грн. – державного мита за подання позову, 118 грн. – витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 12750 грн. – державного мита за подання апеляційної скарги.

3. Матеріали справи №18/8 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набуває чинності з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця.

Головуючий суддя

Судді