Ухвала суду № 48856915, 04.08.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2015 року м. Київ К/800/58208/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Швеця В.В.,

Ємельянової В.І.,

Кочана В.М.,

провівши в порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи

за позовною заявою Овідіопольського районного центру зайнятості Одеської області до ОСОБА_4 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2013 року Овідіопольський районний центр зайнятості Одеської області (далі - Центр зайнятості) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю у розмірі 6 217,76 грн, відповідно до частини третьої статті 36 Закону України від 2 березня 2000 року № 1533-ІІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1533-ІІІ).

Зазначив, що ОСОБА_4 на момент звернення до Центру зайнятості та під час отримання допомоги по безробіттю була зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, чим порушила вимоги Закону № 1533-ІІІ.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року, позовні вимоги задоволено.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_4 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування прийнятих ними рішень.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до статті 2 Закону України від 1 березня 1991 року № 803-XII "Про зайнятість населення" (в редакції, що діяла до 31 грудня 2012 року; далі - Закон № 803-XII) та частиною першою статті 43 Закону України від 5 липня 2012 року № 5067-VI "Про зайнятість населення" (набрав чинності з 1 січня 2013 року; далі - Закон № 5067-VI) визначено статус безробітного.

Згідно з частиною другою статті 11 Закону № 803-XII, особи, визнані у встановленому порядку безробітними, мають право на одержання допомоги по безробіттю.

Пунктом 2 частини першої статті 44 Закон № 5067-VI також встановлено право зареєстрованих безробітних на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та цього Закону.

Відповідно до частини другої статті 25 Закону № 803-XII розміри та умови надання матеріального забезпечення на випадок безробіття визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

За змістом підпункту "б" пункту 3 статті 1 Закону № 803-ХІІ до зайнятого населення і відповідно такого, що не можуть бути визнані безробітними, належать громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві.

Аналогічні положення були закріплені і в частині першій статті 4 Закону № 5067-VI та передбачали, що до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.

Судами встановлено, що в період з 2 вересня 2009 року по 22 жовтня 2009 року та з 8 листопада 2012 року по 18 березня 2013 року ОСОБА_4 надано статус безробітного та розпочато виплату допомоги по безробіттю. У заявах від 9 вересня 2009 року та 15 листопада 2012 року про надання статусу безробітного ОСОБА_4 зазначила, що не зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності.

В період перебування на обліку в Центрі зайнятості з 9 вересня 2009 року по 22 жовтня 2009 року та з 15 листопада 2012 по 18 березня 2013 року ОСОБА_4 виплачено допомогу по безробіттю в розмірі 705,38 грн. та 5 512,38 грн., відповідно, а всього 6 217,76 грн.

Згідно зі статтею 36 Закону України від 2 березня 2000 року за № 1533-ІІІ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (далі - Закон № 1533-ІІІ) застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг (частина друга). Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг (частина третя).

ОСОБА_4 при зверненні до Центру зайнятості належала до категорії громадян, які самостійно забезпечують себе роботою і не мала права на отримання статусу безробітного та, відповідно, отримання допомоги по безробіттю, а тому суди обґрунтовано задовольнили позовні вимоги про стягнення з неї незаконно отриманої допомоги.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що її підприємницька діяльність була припинена ще в 2004 році, на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 14 вересня 2004 року на увагу не заслуговують, оскільки статусу підприємця фізична особа позбавляється з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (частина третя статті 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").

Іншим доводом касаційної скарги ОСОБА_4 зазначила ту обставину, що в період перебування на обліку в Центрі зайнятості вона підприємницькою діяльністю не займалася та доходів не отримувала.

Втім, і ці доводи ОСОБА_4 правильності висновку судів попередніх інстанцій не спростовують, оскільки чинне законодавство України, зокрема Закон № 803-XII та Закон № 5067-VI, не ставить факт заняття підприємницькою діяльністю у залежність від отримання прибутку від такої діяльності.

Враховуючи те, що доводи касаційної скарги правильності висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, останні під час розгляду справи вірно застосували норми матеріального права та не порушили норми процесуального права, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, підстави для скасування ухвалених ними рішень відсутні.

Керуючись статтями 222, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам та оскарженню не підлягає.

Судді В.В.Швець

В.І.Ємельянова

В.М.Кочан