Постанова № 4885139, 26.06.2009, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2009 р.                                                                       справа № 8784/09/0570

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого                                                  судді Христофорова А.Б.

при секретарі                                                  Аржанові А.С.

за участю:

представника позивача                                                            Юшкової Н.Д.,

представника відповідача                                                            Ковальчука Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Донецьк-52, вул. 50-ї Гвардійської 17, адміністративну справу за позовом Закритого акціонерного товариства «Научно-производственная фирма «ШЕЛЬФ» до Державної податкової у Київському районі м. Донецька про визнання протиправними, скасування податкових вимог, звільнення активів з податкової застави, -

В С Т А Н О В И В:

ЗАТ «Научно-производственная фирма «ШЕЛЬФ» звернулося до суду з позовною заявою до Державної податкової у Київському районі м. Донецька про визнання протиправними, скасування податкових вимог, звільнення активів з податкової застави.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 04.11.2008 відповідачем сформовано та направлено першу податкову вимогу № 1/2427, якою повідомило позивача про те, що на дату складання вимоги сума податкового боргу позивача за узгодженим податковим зобов’язанням з податку на додану вартість становить 32445,97 грн., яку необхідно терміново погасити.

Позивач, не погоджуючись таким рішенням, та у відповідності до п.п. 5.2.2 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» подав скаргу № 12/11 12.11.2008. До розгляду скарги по суті відповідачем було сформовано та направлено другу податкову вимогу № 2/2696 за тими самими підставами, яку позивач також оскаржив (скарга № 23/12-2 23.12.2008). За результатами оскарження відповідачем було прийнято рішення № 303/10/25-013 10.01.2009, яким податкові вимоги залишені без змін, а скарга позивача – без задоволення. Позивач також оскаржив податкові вимоги до ДПА в Донецькій області та ДПА України, але вимоги скасовані не були.

Відповідачем до закінчення строку адміністративного оскарження рішень органу податкової служби було направлено позивачу лист № 27869/10/24-013 про необхідність визначення переліку активів позивача до продажу у рахунок податкового боргу. 24.01.2009 відповідачем внесено реєстраційний запис до Державного реєстру обтяжень рухомого майна (податкова застава). На повторну скаргу щодо звільнення активів з податкової застави відповідач не відреагував.

Позивач вважає такі відповідача протиправними з огляду на те, що позивач в законодавчо встановлені строки подав до органу податкової служби податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2008 року. Сума податкового зобов’язання за декларацією склала 33914,00 грн., граничний строк сплати – 30.10.2008. З метою сплати податку 17.10.2008 підприємством було подано до АКБ «Національний кредит», з яким у підприємства укладено договір № 0480 банківського рахунку 01.03.2008, платіжне доручення № 236 на суму 33914,00 грн. Платіжне доручення було зареєстровано банком 17.10.2008, платіж проведено банком 17.10.2008, про що свідчить відмітка Банку та виписка з особистого рахунку підприємства за 20.10.2008. 30.10.2008 без відзиву підприємством платіжного доручення 17.10.2008 грошові кошти в сумі 33914,00 грн. були самовільно повернуті банком на рахунок підприємства. В той же день підприємством було повторно подано до банку платіжне доручення № 244 на перерахування податку на додану вартість за вересень 2008 року на суму 33914,00 грн., яке було одержано банком 30.10.2008.

Позивач, посилаючись на приписи п.п. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», п.п. 1.2, 1.3, 1.4, 3.1, 3.6, 8.1, 11.3 про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України, затвердженої наказом ДПА України № 276 18.07.2005, вважає, що ним було своєчасно подано платіжний документ до установи банку для перерахування до бюджету сум податкових зобов’язань.

Позивач вказує, що у в Київському районі м. Донецька не виникло право податкової застави відносно активів позивача, у зв’язку чим згідно п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» відповідач здійснити звільнення активів з податкової застави та виключення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Крім того, сторонами не складався акт опису активів боржника 20.01.2009 № 4, на який мається посилання в реєстраційному записі.

Просив визнати протиправними у Київському районі м. Донецька щодо формування та направлення першої податкової вимоги 04.11.2008 № 1/2427, другої податкової вимоги 12.12.2008 № 2/2696, щодо вчинення запису в Державному обтяжень рухомого майна про реєстрацію обтяження майна позивача податковою заставою, скасувати вказані вище податкові вимоги, звільнити активи підприємства з податкової застави шляхом виключення реєстраційного запису 24.01.2009 з Державного реєстру обтяжень рухомого майна (а.с. 2-8).

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що станом на 31.10.2008 в позивача виник податковий борг з податку на додану вартість в 32445,97 грн. внаслідок несплати узгодженої суми податкового зобов’язання згідно податкової декларації за вересень 2008 року, наданої до у Київському районі м. Донецька 20.10.2008. На виконання п.п. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», п.п.4.1а п.п. 4.1 п. 4 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом ДПА України 03.07.2001 № 266 в автоматичному режимі було сформовано першу податкову вимогу 04.11.2008 № 1/2427 та другу податкову вимогу 12.12.2008 № 2/2696 на підставі даних з карток особових рахунків платника.

Представник відповідача посилається на п.п. 16.5.1 п. 16.5 ст. 16 вказаного вище Закону та зазначає, що у разі порушення банком строків виконання доручень на переказ грошей цей Закон не звільняє платника податків обов’язку сплатити основну суму податкового зобов’язання або податкового боргу, а податковий орган, відповідно, - стягнення такого податкового боргу. У разі ненадходження грошових коштів на бюджетні рахунки органу державного казначейства не зарахування в доходну частину державного або місцевих бюджетів – податкові зобов’язання або податковий борг, у такому разі, не можуть вважатися погашеними. Отже, податковий борг платника податку, який виник з вини банку, залишається за таким платником підлягає перерахуванню ним до бюджету.

Представник відповідача наголошує, що єдиною умовою, за наявності якої друга податкова вимога не направляється, відсутність суми податкового боргу на момент направлення такої другої податкової вимоги. Отже, у разі, якщо платником податків протягом тридцяти календарних днів після отримання першої податкової вимоги не погашено суму податкового боргу в повному обсязі, податкові органи мають право направляти такому платнику другу податкову вимогу незалежно того, що триває процедура оскарження першої вимоги. Позивач у встановлений термін не сплатив суму податкового боргу в 32445,97 грн., визначену у першій податковій вимозі. Таким чином, у зв’язку наявністю податкового боргу в особових рахунках позивача, підстави для відкликання податкових вимог відсутні, що також підтверджується листом ДПА України 11.01.2007 № 69/Ч/24-1219, наказом 21.11.2001 № 465, листами 27.10.2008 № 21938/7/24-0117 та 14.01.2008 № 412/7/24-0117. Просив відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши обставини справи ат перевіривши доказами в межах заявлених позовних вимог, суд встановив наступне.

Позивач – Закрите акціонерне товариство «Научно-призводственная фирма «Шельф» юридичною особою, зареєстроване 24.03.1997 виконавчим комітетом Донецької ради, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи А00 № 316259 (а.с. 47). Згідно Довідкою Управління статистики у Донецьку № 101-4144 05.09.2006 позивача включено до Єдиного державного реєстру підприємств організацій України за № 24800066 (а.с. 48).

Відповідно до п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 статті.

П.п. 4.1.4 «а» цього пункту визначено, що податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

20.10.2008 позивач подав до Державної податкової у Київському районі м. Донецька податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2008 року, в якій самостійно визначив суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку значення попереднього звітного періоду (рядок 27 декларації) у 33914 грн. (а.с. 49-51).

Згідно з п. 5.1 ст. 5 вказаного вище Закону податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

Підпунктом 5.3.1 цього пункту визначено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Отже, сума податкового зобов’язання, визначена позивачем у податковій декларації з податку на додану вартість за вересень 2008 року у 33914 грн. узгодженою з дня подання декларації, тобто з 20.10.2008.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою сплати вказаної суми податку на додану вартість позивач надав платіжне доручення № 236 17.10.2008 до банку Калінінська ФІКБ «Нацкредит» в м. Донецьку, яке було прийнято банком 20.10.2008, що підтверджується відбитком штампу банку на платіжному дорученні (а.с. 63). Також здійснення прийняття платежу банком по даному платіжному дорученню підтверджено випискою банку 20.10.2008 (а.с. 64). 29.10.2008 сума була повернута на розрахунковий рахунок позивача згідно розпорядження Центрального офісу банку 28.10.2008 (а.с. 65).

30.10.2008 позивач повторно надав до банку платіжне доручення № 244 30.10.2008 на суму 33914,00 грн., в якому вказав призначення платежу – ПДВ за вересень 2008р. Банком платіжне доручення прийнято 30.10.2008, що підтверджується відбитком штампу на ньому (а.с. 66).

Згідно повідомленням Калінінської АКБ «Національний кредит» у м. Донецьку про невиконання розрахункового документа 30.10.2008, вищевказане платіжне доручення не було виконано банком у зв’язку недостатністю коштів на кореспондентському рахунку юридичної особи.

04.11.2008 відповідачем складено першу податкову вимогу № 1/2427, згідно якою керівника ЗАТ «НПФ «Шельф» повідомлено про наявність податкового зобов’язання з податку на додану вартість у 32445,97 грн., яку вимагається терміново сплатити (а.с. 10).

12.12.2008 відповідач сформував другу податкову вимогу № 2/2696, якою повідомив керівника ЗАТ «НПФ «Шельф» про розмір податкового боргу з податку на додану вартість 32445,97 грн. (а.с. 15).

Позивач, не погоджуючись вказаними податковими вимогами, оскаржив до у Київському районі м. Донецька, ДПА в Донецькій області та ДПА України (а.с. 11-14, 16-19, 23-26, 31-35), але скарги були залишені без задоволення (а.с. 20-22, 27-30, 36-39).

24.01.2009 у Державному обтяжень рухомого майна було зареєстровано податкову заставу активів платника податків згідно акту опису 20.01.2009 № 4. Згідно з Витягом про реєстрацію у Державному обтяжень рухомого майна підставою для обтяження вказано абз. 3 п.п. 8.2.1 п. 8. 2 ст. 8 Закону № обтяжувач – у Київському районі м. Донецька; відомості про обмеження відчуження внесені за погодженням з обтяжувачем (а.с. 44).

Позиція відповідача ґрунтується на положеннях п.п. 16.5.1 п. 16.5 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», згідно яким платник податків звільняється відповідальності за несвоєчасне або неповне зарахування платежів до бюджетів. Однак, це не звільняє такого платника податків обов’язку сплатити основну суму податкового зобов’язання або податкового боргу, а податковий орган, відповідно, - стягнення такого податкового боргу.

Суд не погоджує таку позицію відповідача з огляду на наступне.

У відповідності до п.п. 5.4.1 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

За приписами п. 1.10 ст. 1 цього Закону податковою вимогою письмова вимога податкового органу до платника податків погасити суму податкового боргу.

Згідно п.п. 6.2.1, п.п. 6.2.2 п. 6.2 ст. 6 цього Закону у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги. Податкові вимоги мають містити крім відомостей, передбачених підпунктом 6.2.3 статті, посилання на підстави виставлення; суму податкового боргу, належного до сплати, пені та штрафних санкцій; перелік запропонованих заходів забезпечення сплати суми податкового боргу. Податкові вимоги також надсилаються платникам податків, самостійно подали податкові декларації, але не погасили суму податкових зобов'язань у встановлені законом строки, без попереднього направлення (вручення) податкового повідомлення.

П.п. 6.2.3 цього пункту встановлено, що податкові вимоги надсилаються:

а) перша податкова вимога - не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання. Перша податкова вимога містить повідомлення про факт узгодження податкового зобов'язання та виникнення права податкової застави на активи платника податків, обов'язок погасити суму податкового боргу та можливі наслідки непогашення його у строк;

б) друга податкова вимога - не раніше тридцятого календарного дня дня направлення (вручення) першої податкової вимоги, у разі непогашення платником податків суми податкового боргу у встановлені строки. Друга податкова вимога додатково до відомостей, викладених у першій податковій вимозі, може містити повідомлення про дату та час проведення опису активів платника податків, що перебувають у податковій заставі, а також про дату та час проведення публічних торгів з продажу.

У відповідності до п.п. 3.1, 3.3 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Державної податкової України 3 липня 2001 р. № 266, зареєстрованого в Міністерстві України 16 липня 2001 р. за № 595/5786, податкові вимоги формуються виключно за узгодженими сумами податкових зобов'язань несплачених платником податків в установлені строки. Податкові вимоги формуються також у випадках, коли платник податків самостійно подав декларацію, але не погасив суму податкових зобов'язань у встановлені строки, без попереднього направлення (вручення) податкового повідомлення.

Отже, надіслання податкових вимог вказані Закон та Порядок пов’язують несплатою платником податків узгодженої суми податкових зобов’язань в установлені строки.

Згідно з п.п. 16.5.1 п. 16.5 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за порушення строків перерахування податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів, встановлених Законом України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, у розмірах, встановлених підпунктом 16.4.1 пункту 16.4 статті 16, та штрафні санкції, встановлені підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 цього Закону, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Законом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків, зборів (обов'язкових платежів) звільняється відповідальності за несвоєчасне або неповне зарахування таких платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Отже, у даному підпункті мова йдеться саме про звільнення відповідальності платника податку за несвоєчасне або неповне перерахування сум податку до бюджету. Дана норма взагалі не стосується порядку сплати (перерахування) податку платником, а відтак посилатися на в обґрунтування щодо правомірності прийняття податкових вимог відповідач підстав не має.

Згідно з п.п. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними овими фондами» днем подання до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його у цих установах.

Як встановлено судом вище позивач в межах граничних строків сплати узгодженого податкового зобов’язання з податку на додану вартість за вересень 2008 року подав до установи банку платіжні доручення на перерахування до бюджету суми податку на додану вартість, банк зареєстрував платіжні доручення в межах граничних строків. Суд вважає, що позивачем були вчинені передбачені законом щодо своєчасної сплати податку на додану вартість за вересень 2008 року до бюджету, у зв’язку чим безпідставним твердження відповідача щодо наявності в позивача податкового боргу за цей період. До того ж, законодавством взагалі не ставиться у залежність факт сплати податку факту перерахування банківською установою сплаченої суми на відповідний бюджетний рахунок.

Відповідно до п. 1.17 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення податкових зобов'язань платників податків перед бюджетами та держа

вними цільовими фондами" податкова застава - спосіб забезпечення податкового зобов'язання платника податків, не погашеного у строк. Податкова застава виникає в силу закону. У силу податкової застави орган стягнення право в разі невиконання забезпеченого податковою заставою податкового зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами у порядку, встановленому законом. Пріоритет заставодержателя на задоволення вимог заставленого майна встановлюється відповідно до закону.

Згідно ст. 8 Закону України „Про порядок погашення податкових зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» з метою захисту інтересів бюджетних споживачів активи платника податків, що податковий борг, передаються у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно законом та не потребує письмового оформлення.

П.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 цього Закону передбачено, що право податкової застави виникає, у тому числі, у разі несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, наступного за останнім днем зазначеного строку; несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового зобов'язання, визначеної контролюючим органом, - з дня, наступного за останнім днем граничного строку такого погашення, визначеного у податковому повідомленні.

Відповідно до п.п. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення податкових зобов'язань платників податків перед бюджетами та держа

вними цільовими фондами" з урахуванням положень статті право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на будь-які активи, на платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу.

Конституційний Суд України у своєму 24 березня 2005 року № 2-рп/2005 визнав неконституційними положення підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" в частині поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків без врахування суми його податкового боргу та зазначив, що розмір податкової застави виходячи загальних принципів права повинен відповідати сумі податкового зобов'язання, що забезпечувало б конституційну вимогу справедливості та розмірності. Розмірність як елемент принципу справедливості передбачає встановлення публічно-правового обмеження розпорядження активами платника податків за несплату чи несвоєчасну сплату податкового зобов'язання та диференціювання такого обмеження залежно розміру несплати платником податкового боргу.

Оскільки суд прийшов до висновку про відсутність в позивача податкового боргу з податку на додану вартість перед бюджетом, а також враховуючи, що відповідач не довів, що активи ЗАТ «НПФ «Шельф», що передані у податкову заставу, відповідають розміру його податкового боргу перед бюджетом, підстави для застосування податкової застави у даному випадку були відсутні. Крім того, у судове засідання представником відповідача не було надано акту опису 20.01.2009 № 4, на який мається посилання у Витягу про реєстрацію в Державному обтяжень рухомого майна. Крім того, в судовому засіданні не знайшов підтвердження факт, що відомості про обмеження відчуження було внесено до Реєстру за погодженням з обтяжувачем.

Відповідно до ст. 2 постанови Кабінету України «Про затвердження порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна» 05.07.2004 № 830, Державний реєстр обтяжень рухомого майна (далі – Реєстр) – єдина комп’ютерна база даних про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також про звернення стягнення на предмет обтяження;

– держатель Реєстру – Мін’юст, що забезпечує ведення Реєстру;

– адміністратор Реєстру – державне підприємство «Інформаційний центр» Мін’юсту, що за технічне, технологічне та програмне забезпечення Реєстру, збереження та захист даних, що містяться у Реєстрі; реєстратори – державне підприємство «Інформаційний центр» Мін’юсту та його державні нотаріальні контори, банки, фінансово-кредитні установи державної форми власності, згідно з договорами, укладеними з адміністратором Реєстру, проводять державну реєстрацію відомостей про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також про звернення стягнення на предмет обтяження, приймають заяви, видають завірені витяги з Реєстру та виконують функції, передбачені цим Порядком.

Згідно викладеного вбачається, що саме на Державне підприємство «Інформаційний центр» Мін’юсту покладається виконання з приводу внесення чи виключення відомостей з державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Згідно з п. 6 цього Порядку відомості про обтяження рухомого майна вносяться до Реєстру на підставі заяви обтяжувача чи уповноваженої ним особи або рішення суду. Заяву про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також про звернення стягнення на предмет обтяження (далі - заява) підписує обтяжувач.

Таким чином, підставою для внесення відомостей про обтяження рухомого майна до Реєстру у даному випадку, заява податкового органу, яка, в свою чергу складається ним на підставі отриманих відомостей про наявність в платника податків – боржника активів, на розповсюджується право податкової застави.

До того ж, Конституційний Суд України у 24 березня 2005 року № 2-рп/2005 акцентував увагу на те, що Конституція України передбачає право кожного володіти, користуватися розпоряджатися своєю власністю, результатами інтелектуальної, творчої діяльності та право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Основний Закон України встановлює припис, що власність не повинна використовуватися на шкоду людині суспільству (стаття 13). Положення Конституції України щодо власності кореспондуються статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно з якою кожна фізична або юридична особа право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, що жодним чином не обмежує право держави вводити в такі закони, необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Наведені положення Конституції України та Протоколу № 1 дістали свій подальший розвиток у Цивільному кодексі України. Зокрема, стаття 321 цього Кодексу закріплює непорушність права власності, відповідно до якої особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках в порядку, встановлених законом.

Виконання конституційного обов'язку, передбаченого статтею 67 Конституції України реалізується сплатою кожним податків зборів. Встановлення системи оподаткування, податків зборів, розмірів та порядку сплати виключно прерогативою закону. При унормуванні цих суспільних відносин держава право визначати механізми, забезпечують платником належну сплату податків зборів. Одним способів такого забезпечення введений Законом № 2181 інститут податкової застави.

Таким чином, право податкової застави з огляду на основні принципи, закріплені у Конституції України, а також з урахуванням вищевказаного рішення Конституційного Суду України, може застосовуватися за умови непорушності права власності платника податків – боржника, що, в свою чергу досягається шляхом надання платнику податків-боржнику права самостійно визначати перелік активів, на розповсюджується право податкової застави в подальшому можуть бути реалізовані в рахунок погашення його податкового боргу в порядку, встановленому законодавством України.

У відповідності до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, чи бездіяльності владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення 4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;          

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладені обставини, суд визнає протиправними у Київському районі м. Донецька щодо формування та направлення першої та другої податкових вимог та по направленню до Донецької державного підприємства „Інформаційний центр» Міністерства України заяви про реєстрацію податкової застави на активи позивача як такі, що вчинені відповідачем необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для вчинення таких та з порушенням вимог законодавства, та скасовує першу податкову вимогу у Київському районі м. Донецька 04.11.2008 № 1/2427 та 12.12.2008 № 2/2696.

Що стосується поновлення порушеного права позивача у частині застосування податкової застави на його активи, то у даному випадку суд вважає необхідним достатнім відповідно до вимог вищевказаного Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна зобов’язати у Київському районі м. Донецька направити до Донецької державного підприємства „Інформаційний центр» Міністерства України заяву про реєстрацію змін у вигляді виключення ЗАТ «НПФ «Шельф» з Державного реєстру обтяжень рухомого майна по реєстраційному номеру 8396604, що в свою чергу припиняє податкову заставу.

Отже, суд задовольняє позовні вимоги ЗАТ «НПФ «Шельф» частково.

Судові витрати у даному випадку розподіляються згідно ч. 3 ст. 94 КАС України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов Закритого акціонерного товариства «Научно-производственная фирма «ШЕЛЬФ» до Державної податкової у Київському районі м. Донецька про визнання протиправними, скасування податкових вимог, звільнення активів з податкової застави задовольнити частково.

Визнати протиправними Державної податкової у Київському районі м. Донецька щодо формування та направлення першої податкової вимоги 04.11.2008 за № 1/2427, другої податкової вимоги 12.12.2008 № 2/2696, та щодо направлення до Донецької державного підприємства „Інформаційний центр» Міністерства України заяви про реєстрацію податкової застави на активи Закритого акціонерного товариства «Научно-производственная фирма «ШЕЛЬФ».

Скасувати першу податкову вимогу Державної податкової у Київському районі м. Донецька 04.11.2008 № 1/2427 на суму податку на додану вартість 32445 (тридцять тисячі чотириста сорок п’ять) грн. 97 коп.

Скасувати другу податкову вимогу Державної податкової у Київському районі м. Донецька 12.12.2008 № 2/2696 на суму податку на додану вартість 32445 (тридцять тисячі чотириста сорок п’ять) грн. 97 коп.

Зобов’язати Державну податкову інспекцію у Київському районі м. Донецька направити до Донецької державного підприємства „Інформаційний центр» Міністерства України заяву про реєстрацію змін у вигляді виключення Закритого акціонерного товариства «Научно-производственная фирма «ШЕЛЬФ» з Державного реєстру обтяжень рухомого майна по реєстраційному номеру 8396604 та припинити податкову заставу.

У задоволенні частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Закритого акціонерного товариства «Научно-производственная фирма «ШЕЛЬФ» судовий збір в сумі 2 (дві) грн. 04 коп.

Постанова постановлена у нарадчій та проголошена вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 26 червня 2009 року в присутності представника позивача та представника відповідача. Постанова виготовлена в повному обсязі 01 липня 2009 року.

          Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі - до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

          Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

          Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                           Христофоров А.Б.