Постанова № 48843820, 20.08.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/4351/15 Головуючий у 1-й інстанції: Скочок Т.О.

Суддя-доповідач: Шелест С.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 серпня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуюча суддя : Шелест С.Б.

Судді: Пилипенко О.Є., Романчук О.М.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.07.15р. у справі №826/4351/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларсі Трейд» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання дій неправомірними

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання неправомірними дій Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві щодо відмови у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за жовтень 2014 року, поданої ТОВ «Ларсі Трейд».

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.07.15р. адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати постанову з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції не враховано, що декларація з ПДВ не відповідає вимогам податкового законодавства, а саме: у полі « 06» вступної частини декларації зазначена податкова адреса: м. Київ, вул. М. Раскової, 21, оф.902, тоді як відповідно до бази даних ІС «Податковий блок» місцезнаходження платника податків не встановлено.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, тоді як постанова суду першої інстанції у її резолютивній частині підлягає зміні, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на підставі договору №9017915759 про визнання електронних документів від 11.04.14р., позивачем 18.11.14р. засобами електронного зв'язку направлено до контролюючого органу податкову декларацію з ПДВ за жовтень 2014 року разом з розрахунком коригування сум податку на додану вартість до податкової декларації з податку на додану вартість (Д1) за жовтень 2014 року, розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредити в розрізі контрагентів (Д5) за жовтень 2014 року та реєстру виданих та отриманих податкових накладних, які не було прийнято із зазначенням того, що для платника податків заборонено прийом звітності по електронній пошті, можливо відсутній договір з МДЗУ.

Позивачем повторно подано до відповідача податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2014 року, яка отримана та зареєстрована контролюючим органом 25.11.14р., що підтверджується відповідною відміткою відповідача на податковій декларації.

Листом від 27.11.14р. №24726/10/26-53-18-00-11 відповідач повідомив підприємство про те, що податковій декларації з ПДВ за жовтень 2014 року разом з додатками надано статус «неподаткової звітності», оскільки вона не відповідає вимогам ст. 48 Податкового кодексу України та Наказу Міндоходів від 13.11.13р. №678, а саме: у заголовній частині декларації (поле 6) вказана не достовірна інформація (відповідно до реєстраційних даних).

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що податкова декларація подана у відповідності до вимог Податкового кодексу України, з дотриманням вимог та зазначенням усіх необхідних реквізитів, які передбачені ст.ст. 48 та 49 Податкового кодексу України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, однак вважає за необхідне змінити її резолютивну частину в частині задоволених позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 49.8 статті 49 Податкового кодексу України прийняття податкової декларації є обов'язком органу державної податкової служби.

Імперативний характер наведеної норми означає, що податковий орган не має права не прийняти фактично отриману податкову декларацію, подану платником податків в один із способів, передбачених пунктом 49.3 статті 49 Податкового кодексу України (особисто або через представника, поштою чи засобами електронного зв'язку).

Згідно з пунктом 49.8 статті 49 Податкового кодексу України під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення усіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Отже, процедура прийняття податкової декларації полягає у вчиненні посадовою особою податкового органу фактичних дій із: 1) перевірки наявності та достовірності заповнення обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 Податкового кодексу України; 2) реєстрації податкової декларації у день її отримання органом державної податкової служби.

При цьому, як встановлено пунктом 49.10 статті 49 Податкового кодексу України, відмова посадової особи органу державної податкової служби прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо), забороняється.

Водночас Податковим кодексом України передбачені спеціальні наслідки подання платником податків податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України. У такому разі на підставі пункту 49.11 статті 49 Податкового кодексу України орган державної податкової служби зобов'язаний надати платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

У даному випадку, обставини справи свідчать про те, що Декларація з ПДВ за жовтень 2014 року містить усі необхідні реквізити, які передбачені п. 48.3 ст. 48 Податкового кодексу України, що не спростовано апелянтом, а відтак відмова податкового органу у прийнятті декларації з тих підстав, що декларація не відповідає вимогам ст. 48 Податкового кодексу України та Наказу Міндоходів від 13.11.13р. №678 є протиправною.

Покликання апелянта на відсутність позивача за місцезнаходженням не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, з яких вбачається, що юридична адреса товариства є: м. Київ, вул. М. Раскової, 21, оф.902.

Так, відповідності до ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.03р. №755-IV (надалі - Закон №755), місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені (далі - виконавчий орган).

В свою чергу, відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України (ч. 1 ст. 17 Закону №755).

В Єдиному державному реєстрі, зокрема, містяться такі відомості щодо юридичної особи як місцезнаходження юридичної особи (ч. 2 ст. 17 Закону №755).

Водночас, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості (ст. 18 Закону №755).

Згідно з пунктом 49.13 статті 49 Податкового кодексу України у разі, якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови органом державної податкової служби (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання органом державної податкової служби.

Задоволення судом позовних вимог щодо визнання протиправною відмови прийняти податкову декларацію означає, що відповідне рішення не створило жодних правових наслідків, а податкова декларація є поданою вчасно на підставі пункту 49.13 статті 49 Податкового кодексу України. Тому в такому разі обов'язок платника податків щодо своєчасного подання податкової декларації є виконаним належним чином.

Таким чином, резолютивна частина постанови адміністративного суду про задоволення позовних вимог у справі, предметом оскарження в якій є протиправність відмови податкового органу у прийнятті податкової декларації має містити висновок про визнання протиправною відмову податкового органу прийняти податкову декларацію, а податкової декларації такою, що подана платником податків у день її фактичного отримання органом державної податкової служби (із зазначенням дати).

При цьому, вимоги про зобов'язання податкового органу прийняти податкову декларацію, визнання протиправними рішення, дії, бездіяльності податкового органу, визнання поданої декларації податковою звітністю, визнання податкової декларації поданою слід розглядати як вимогу про визнання протиправною відмови у прийнятті податкової декларації, поданої платником податків на певну дату.

Відповідні висновки суду можуть бути викладені в мотивувальній частині рішення з посиланням на абзац десятий частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, яка надає право суду прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав позивача. У резолютивній частині відображається власне протиправність відмови у прийнятті податкової декларації, поданої платником податків на певну дату. Суди повинні розглянути питання щодо протиправності відмови у прийнятті податкової декларації, незважаючи на те, в якій словесній формі сформульовані позовні вимоги позивача, якщо зі змісту таких вимог вбачається, що вони спрямовані на відновлення прав платника податків, порушених внаслідок такої відмови.

Про зазначене йдеться у Інформаційному листі ВАСУ від 15.06.12р. №1503/12/13-12.

Однак, суд першої інстанції, задовольняючи позов, не зазначив дату фактичного отримання органом державної податкової служби.

Такою датою є 18.11.14р., тобто дата подання декларації засобами електронного зв'язку.

При цьому, матеріали справи містять договір, укладений між позивачем та відповідачем про визнання електронних документів №9017915759 від 11.04.14р., предметом якого є визнання податкових документів (податкової звітності, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних з податку на додану вартість та інших звітних податкових документів), поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису (далі ЕЦП) до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу, а отже неприйняття відповідачем звітності з підстав відсутності договору - необґрунтоване.

Судом першої інстанції правильно дано оцінку обставинам у справі і щодо відсутності правових підстав для розірвання вказаного договору в односторонньому порядку, а отже, договір не припинений та діє відповідно до умов, зазначених у ньому.

Згідно зі п.2 ч.1 ст. 198, п.1 ч.1 ст. 201 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити постанову суду, якщо суд першої інстанції правильно по суті вирішив справу, але з помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 201, 205, 207, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.07.15р. у справі №826/4351/15 - залишити без задоволення.

Змінити постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.07.15р. у справі №826/4351/15 доповнивши її абзацом наступного змісту: «податкову декларацію з ПДВ за жовтень 2014р. визнати такою, що подана у момент фактичного її одержання Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві - 18.11.14р.

У іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.07.15р. у справі №826/4351/15 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуюча суддя Шелест С.Б.

Судді : Романчук О.М.

Пилипенко О.Є.

Головуючий суддя Шелест С.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М.