Ухвала суду № 48842908, 13.08.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" серпня 2015 р.

справа № 808/7358/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередниченко В.Є.,

суддів: Коршуна А.О., Панченко О.М.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління Міндоходів у Донецькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15 січня 2015 року у справі № 808/7358/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Дружківський вогнетривкий завод» до Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дружківський вогнетривкий завод» (далі – ТОВ «ДВЗ») 21 жовтня 2014 року звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління Міндоходів у Донецькій області, згідно з яким, з урахуванням уточнень, просить скасувати прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення №0000432200 від 02 червня 2014 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасовано, оскільки висновки відповідача, викладені у акті №232/05-10-22/34283984 від 16 травня 2014 року (далі-акт перевірки) на підставі якого його було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 15 січня 2015 року позов задоволено повністю.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в акті перевірки, про недодержання позивачем вимог абз. а) та абз. б) п. 185.1 ст. 185, п. 198.6 ст. 198 в момент вчинення правочину з ТОВ «Гіпер Трейд», який не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ДВЗ» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Гіпер Трейд» за період з 01 січня 2014 року по 28 лютого 2014 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт №232/05-10-22/34283984 від 16 травня 2014 року, в якому зроблено висновок про порушення позивачем абз. а) та абз. б) п. 185.1 ст. 185, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 299311 грн., у тому числі за січень 2014 у сумі 206845 грн., за лютий 2014 у сумі 92466 грн. (а.с.11-26).

Податкове зобов’язання з податку на додану вартість (основний платіж), визначене відповідачем у зв’язку із включенням позивачем до складу податкового кредиту за січень, лютий 2014 року податку на додану вартість за податковими накладними виданими ТОВ «Гіпер Трейд.

Згідно з актом перевірки відповідач вважає, що вказані податкові накладні виписані за господарськими операціями, які здійсненні позивачем з ТОВ «Гіпер Трейд», без мети реального настання правових наслідків. Мають місце відносини з фіктивним підприємством.

Позиція податкового органу ґрунтується на висновках акта №176/05-66-15-01/38889598 від 26 березня 2014 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Гіпер Трейд» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків покупцями та постачальниками, їх реальності та повноти відображення в обліку з ПДВ за січень-лютий 2014 року».

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 02 червня 2014 року №0000432200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за основним платежем податок на додану вартість у розмірі 299311,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 74827,75 грн. (а.с.36).

Заперечення позивача до акта перевірки відповідачем залишено без задоволення.

За результатами адміністративного оскарження вищевказаного податкового-повідомлення рішення залишено без змін.

Правомірність та обґрунтованість вказаного податкового повідомленя-рішення відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів/послуг, до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів/послуг, факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач у межах своєї господарської діяльності шляхом укладання договору поставки придбав у ТОВ «Гіпер Трейд» будматеріали.

При цьому, з врахуванням положень п.п.1,2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» судом першої інстанції досліджено питання щодо реального вчинення зазначеного правочину за наявності доказів які підтверджують обставини придбання товару, а саме: договору поставки №02/01-14 від 02 січня 2014 року, додатку до нього та додаткової угоди (а.с.50-53), товарно-транспортних накладних (а.с.54-81), видаткових накладних (а.с.105-128), прибуткового ордеру (а.с.161-183), платіжних доручень (а.с.198,199), акта прийому-передачі векселів (а.с.200).

ТОВ «Гіпер Трейд» виписано позивачу податкові накладні за січень 2014 року (а.с.82-104).

Перевезення здійснювалося транспортним засобом та напівпричепом позивача придбаними на підставі договору найму (оренди) автомобіля та напівпричепа (а.с.159-160).

Крім того, обставини здійснення позивачем господарської діяльності підтверджуються також іншими документами, що містяться в матеріалах справи, а саме: журналом проводок (а.с.186), картками рахунку (а.с.187-195).

Обставини використання придбаного товару в господарській діяльності позивача підтверджуються актами списання товарів (а.с.197-198).

Таким чином, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Гіпер Трейд», за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит, оскільки встановлені обставини справи свідчать про поставку товару, оприбуткування товару покупцем, оплату його вартості, транспортування товару від продавця до покупця, використання у власній господарській діяльності.

Також слід зазначити, що доводи відповідача про відсутність у ТОВ «Гіпер Трейд» виробничого обладнання, складських приміщень, працівників для здійснення господарської діяльності не спростовують обставин постачання позивачу товарно-матеріальних цінностей, адже така діяльність може здійснюватися не лише за рахунок власних ресурсів, але й за рахунок ресурсів, що належать іншим особам (найманих ресурсів).

Взагалі пов’язування податковим органом в акті перевірки відсутності реальності вчинення господарської діяльності з обставинами діяльності контрагента є неприпустимим як за законодавством України так і міжнародними нормами.

Зокрема, ст. 61 Конституції України закріплює принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

Крім того, рішеннями Європейського Суду від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 «Булвес» АД проти Болгарії, які згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, вказано на те, що коли Держави-члени Конвенції володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань… Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на дефектність товарно-транспортних накладних є необґрунтованим з огляду на наступне.

Згідно з ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У відповідності до ч.2 ст.9 означеного Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення).

Надані позивачем для підтвердження реальності здійснення господарських операцій, первинні документи відображають зміст та обсяг укладених договорів, містять всі необхідні реквізити, та обов'язкові посвідчення, що вказує на безпідставність висновків податкового органу.

Крім того, при визнанні договору нікчемним податковим органом не дотримано приписів законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку, не надано доказів про умисність укладання угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а безтоварність здійсненої позивачем господарської операції, на що посилається відповідач, не підтверджена у встановленому законом порядку жодним доказом, сам висновок носить характер припущення.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим відповідач зазначеного обов'язку не виконав.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління Міндоходів у Донецькій області - залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15 січня 2015 року у справі № 808/7358/14- без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко