Рішення № 48755443, 05.08.2014, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" серпня 2014 р. Справа № 918/889/14

за позовом Приватного підприємства "Рівне - Флекс"

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ДН Класик"

про стягнення в сумі 139 821,58 грн.

Суддя Андрійчук О.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2, дов. № 7 від 02.06.2014 року

від відповідача: ОСОБА_3, дов. від 15.05.2014 року

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 811 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ:

У червні 2014 року Приватне підприємство "РІВНЕ - ФЛЕКС" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ДН Класик» (далі - відповідач) про стягнення 146 872, 08 грн. заборгованості за поставлений товар.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

Позивач (постачальник) здійснив поставку продукції відповідачу (покупець) на загальну суму 146 872, 08 грн.

Факт поставки продукції позивачем підтверджується видатковими накладними № 188 від 27.11.2013 року на суму 21 391,50 грн., № 192 від 05.12.2013 року на суму 25 951,66 грн., № 202 від 23.12.2013 року на суму 42 518,36 грн., № 203 від 23.12.2013 року на суму 45 345,12 грн., № 6 від 03.01.2014 року на суму 4 614,94 грн., № 5 від 14.01.2014 року на суму 7 050,50 грн.

Позивач з метою отримання оплати за товар виставив відповідачу рахунки № 170 від 27.11.2013 року на суму 21 391,50 грн., № 174 від 05.12.2013 року на суму 25 951,66 грн., № 185 від 23.12.2013 року на суму 42518,36 грн., № 186 від 23.12.2013 року на суму 45 345,12 грн., № 6 від 03.01.2014 року на суму 4 614,94 грн., № 2 від 14.01.2014 року на суму 7 050,50 грн., а всього на загальну суму 146 872, 08 грн.

Відповідач прийняв продукцію, що підтверджується видатковими накладними, але свій обовязок щодо проведення розрахунків за поставлену продукцію не виконав.

Загальна сума заборгованості, яку позивач просить стягнути, становить 146 872, 08 грн.

В матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України.

Ухвалою суду від 13.06.2014 року порушено провадження, справу призначено до судового слухання на 24.06.2014 року.

Ухвалою суду від 24.06.2014 року розгляд справи відкладено на 01.07.2014 року.

01.07.2014 року через службу діловодства господарського суду від відповідача надійшло клопотання про фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

01.07.2014 року через службу діловодства господарського суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю з огляду на те, що по-перше, у видаткових накладних міститься посилання на договір № 16 від 01.04.2011 року, який між сторонами не укладався, протягом 2011-214 років між сторонами існували правовідносини на підставі договору поставки від 21.03.2011 року; по-друге, за видатковою накладною № 202 від 23.12.2013 року було поставлено товар з прихованими недоліками на загальну суму 6 229,18 грн., про що складено акт виявлених прихованих недоліків товару та видаткову накладну № НК-0000002 від 08.01.2014 року на повернення вказаного товару; по-третє, за видатковою накладною № 5 від 14.01.2014 року товар відповідачеві не поставлявся, про що свідчить відсутність на ній підпису та печатки уповноваженої особи відповідача; і нарешті, позивачем невірно обраховано розмір позовних вимог, оскільки не враховано проплати в розмірі 15 000,00 грн. від 09.01.2014 року.

07.07.2014 року через службу діловодства господарського суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій останній просить суд стягнути з відповідача 139 821,58 грн. (за мінусом видаткової накладної № 5 від 14.01.2014 року на суму 7 050,50 грн.).

Оскільки вказана заява подана у порядку в строк, визначені ст. 22 ГПК України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, відтак приймається судом.

У судовому засіданні 01.07.2014 року оголошено перерву до 22.07.2014 року.

22.07.2014 року через службу діловодства господарського суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, яке мотивоване тим, що відповідачем подано до господарського суду Рівненської області позовну заяву до відповідача про внесення змін до договору поставки. При цьому доказів того, що вказаний позов прийнятий судом до провадження, відповідачем не надано, так само як і не обґрунтовано неможливості розгляду даної справи до вирішення спору про внесення змін до договору поставки.

З огляду на викладене, суд клопотання відповідача про зупинення провадження у справі вважає безпідставним, а отже таким, що задоволенню не підлягає.

Ухвалою суду від 22.07.2014 року розгляд справи відкладено на 29.07.2014 року.

Ухвалою суду від 29.07.2014 року розгляд справи відкладено на 04.08.2014 року, а також винесено окремі ухвали у зв'язку з невиконанням сторонами вимог ухвал суду від 13.06.2014 року, від 24.06.2014 року та від 22.07.2014 року.

У судовому засіданні, яке відбулося 04.08.2014 року, представник позивача надав акт звірки взаємних розрахунків, підписаний останнім станом на 04.08.2014 року, із сумою боргу в розмірі 130 464,64 грн., яку просив суд стягнути з відповідача. При цьому будь-яких заяв про зменшення розміру позовних вимог (як усних, так і письмових) позивачем суду не надавалося.

Представник відповідача надав суду акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.03.2011 року по 25.11.2013 року, підписаний обома сторонами, на суму 137 773,12 грн. Суму боргу, яку просив стягнути позивач, не визнав, зазначивши, що частина товару - фотополімерне кліше "Шико" (вартістю 2 242,00 грн.) та фотополімерне кліше (вартістю 1 327,50 грн.), що є предметом видаткових накладних № 192 від 05.12.2013 року та № 6 від 03.01.20134 року, відповідачу не передавалася, оскільки використовувалася позивачем в ході виробничого циклу для виготовлення етикеток, відтак сума боргу складає 126 895,14 грн. (130 464,64 - (2 242,00 - 1 327,50)).

У судовому засіданні 04.08.2014 року оголошено перерву до 05.08.2014 року для проголошення рішення у справі.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з підписаного обома сторонами та скріпленого печатками акту звірки взаєморозрахунків, за період з 01.03.2011 року по 25.11.2013 року позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 562 133,97 грн., з яких відповідач сплатив 1 424 360,85 грн. (у тому числі згідно з платіжними дорученнями № 507 від 07.11.2013 року на суму 19 000,00 грн., № 522 від 13.11.2013 року на суму 11 992,11 грн., № 541 від 15.11.2013 року на суму 10 000,00 грн., № 591 від 25.11.2013 року на суму 30 000,00 грн., долученими до матеріалів справи).

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем станом на 26.11.2013 року склала 137 773,12 грн., що не заперечується сторонами.

Крім того, з 27.11.2013 року по 03.01.2014 року позивачем поставлено відповідачу продукцію (етикетки, кліше) на загальну суму 151 623,76 грн.

Факт поставки продукції позивачем підтверджується видатковими накладними № 188 від 27.11.2013 року на суму 21 391,50 грн., № 190 від 29.11.2013 року на суму 11 802,18 грн., № 192 від 05.12.2013 року на суму 25 951,66 грн., № 202 від 23.12.2013 року на суму 42 518,36 грн., № 203 від 23.12.2013 року на суму 45 345,12 грн., № 6 від 03.01.2014 року на суму 4 614,94 грн.

Вказаний товар прийнятий відповідачем, що стверджується підписом його керівника на вказаних видаткових накладних та відтиском печатки.

Позивач з метою отримання оплати за товар виставив відповідачу рахунки № 170 від 27.11.2013 року на суму 21 391,50 грн., № 174 від 05.12.2013 року на суму 25 951,66 грн., № 185 від 23.12.2013 року на суму 42 518,36 грн., № 186 від 23.12.2013 року на суму 45 345,12 грн., № 6 від 03.01.2014 року на суму 4 614,94 грн., № 2 від 14.01.2014 року на суму 7 050,50 грн., а всього на загальну суму 146 872, 08 грн.

Відповідач у період з листопада 2013 року по січень 2014 рік сплатив позивачеві 155 912,18 грн., про що свідчать платіжні доручення № 616 від 29.11.2013 року на суму 14 110,00 грн., № 631 від 05.12.2013 року на суму 20 000,00 грн., № 635 від 10.12.2013 року на суму 10 000,00 грн., № 662 від 17.12.2013 року на суму 30 000,00 грн., № 671 від 19.12.2013 року на суму 30 000,00 грн., № 692 від 24.12.2013 року на суму 15 000,00 грн., № 719 від 03.01.2014 року на суму 10 000,00 грн., № 726 від 09.01.2014 року на суму 15 000,00 грн., № 810 від 09.01.2014 року на суму 11 802,18 грн.

Частина грошових коштів із зазначеної суми була спрямована на погашення заборгованості, що виникла у відповідача перед позивачем за поставлений раніше товар, та розмір якої станом на 26.11.2013 року, як зазначалося, склав 137 773,12 грн.

Отже, сума заборгованості відповідача перед позивачем за наданими суду первинними документами складає 133 484,70 грн. (155 912,18 грн. - 137 773,12 грн. = 18 139,06 грн. (залишок коштів від погашення заборгованості, що виникала в часі раніше); 151 623,76 грн. - 18 139,06 грн. = 133 484,70 грн.).

Крім того, як встановлено судом з матеріалів справи, відповідачем повернуто частину поставленого за видатковою накладною № 202 від 23.12.2013 року товару на суму 3 020,06 грн., що стверджується підписаною обома сторонами видатковою накладною (повернення) № НК-0000002 від 28.07.2014 року.

Таким чином, залишок боргу відповідача становить 130 464,64 грн. (133 484,70 грн. - 3 020,06 грн.).

Проаналізувавши надані позивачем у підтвердження виконання зобовязань видаткові накладні, суд встановив таке.

Як вбачається з видаткових накладних, в останніх міститься посилання на договір № 16 від 01.04.2011 року, як на підставу їх видачі.

У той же час договірні зобов'язання сторін ґрунтувалися на договорі поставки від 21.03.2011 року (зі строком дії до 31.12.2011 року), договір № 16 від 01.04.2011 року сторонами не укладався.

Зважаючи, що надані позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог видаткові накладні не дають можливості визначитися із підставою їх видачі (договір), суд дійшов висновку про те, що поставка між сторонами мала позадоговірний характер.

Накладні, надані позивачем, є самостійними первинними документами, на підставі яких суд може встановити факт здійснення господарської операції.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Видаткові накладні, надані позивачем в підтвердження факту поставки борошна, відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Дані накладні є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриману продукцію.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 року підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розмінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обовязку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобовязання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України, і положення ч. 2 ст. 530 ЦК України до відповідних правовідносин не застосовуються.

Отже, при стягненні заборгованості за поставлений на підставі видаткових накладних товар дотримання вимог ч. 2 ст. 530 ЦК України не є обовязковим, оскільки обовязок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач обставин, викладених позивачем, належними засобами доказування не простував, доказів внесення оплати за поставлений товар у повному обсязі не надав.

Враховуючи те, що позивачем надано достатньо доказів на підтвердження своїх позовних вимог, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги заявлені обґрунтовано і підлягають частковому задоволенню - на суму 130 464,64 грн.

Щодо заперечень відповідача про неотримання ним частини товару - фотополімерного кліше "Шико" (вартістю 2 242,00 грн.) та фотополімерного кліше (вартістю 1 327,50 грн.), що є предметом видаткових накладних № 192 від 05.12.2013 року та № 6 від 03.01.20134 року, то по-перше, відповідачем не надано жодного доказу в підтвердження даної обставини, по-друге, вказане спростовується підписаними обома сторонами та скріпленими печатками видатковими накладними.

За ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

У силу вимог ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 594 ЦК України). За ч.ч. 2, 3 ст. 595 ЦК України кредитор відповідає за втрату, псування або пошкодження речі, яку він притримує в себе, якщо втрата, псування або пошкодження сталися з його вини. Кредитор не має права користуватися річчю, яку він притримує у себе. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 596 ЦК України до кредитора, який притримує у себе річ боржника, не переходить право власності на неї. Боржник, річ якого кредитор притримує, має право розпорядитися нею, повідомивши набувача про притримання речі і права кредитора.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Судом також встановлено, що позивачем сплачено судовий збір у більшому розмірі, ніж це передбачено чинним законодавством.

Так, за подання позовної заяви, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, позивач повинен був сплатити 2 796,43 грн. судового збору.

Згідно з платіжним дорученням № 226 від 12.06.2014 року позивачем сплачено 2 937,45 грн. судового збору, що на 141,02 грн. більше від встановленого Законом України «Про судовий збір» розміру.

Відповідно до п. 1.ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

У даному випадку судовий збір повертається в розмірі зайво сплаченої суми. Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики (ч.ч. 2, 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір»).

Щодо судового збору в розмірі 2 937,45 грн., то згідно зі ст. 49 ГПК України останній покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ :

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ДН Класик» (вул. Семидубська, 89, м. Дубно, 35600, код ЄДРПОУ 36714492) на користь Приватного підприємства "РІВНЕ - ФЛЕКС» (АДРЕСА_1, 33016, код ЄДРПОУ 35504804) 130 464,64 грн. основного боргу та 2 609,35 судового збору.

3. У задоволенні позовних вимог про стягнення 9 356,94 грн. основного боргу відмовити.

4. Ухвалою суду повернути Приватному підприємству "РІВНЕ - ФЛЕКС» (АДРЕСА_1, 33016, код ЄДРПОУ 35504804) з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 141,02 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України.

Повне рішення складено 05.08.2014 року.

Суддя Андрійчук О.В.