Ухвала суду № 48753703, 19.08.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/10370/2015 Головуючий у 1-й інстанції Роман О.А.

Доповідач: Кравець В.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :

головуючого Кравець В.А.,

суддів Немировської О.В., Ящук Т.І.

за участю секретаря Круглика В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 17 червня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Правекс - Банк» про визнання пункту кредитного договору недійсним,

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2015 рокупредставник позивача звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив визнати недійсним пункт 1.3 Кредитного договору №906-014/05 Р від 01.07.2005 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК».

Свої вимоги обґрунтовував тим, що пункт про підвищення в односторонньому порядку відсоткової ставки є несправедливим та носить дискримінаційний характер, а тому він має бути визнаний недійсним.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 17 червня 2015 року -у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, не з'ясувавши дійсні обставини спору.

Вказує на те, що для будь-якої законної зміни відсоткової ставки необхідно було письмово повідомити про це позивача, інакше такі зміни відсоткової ставки є недійсними.

Крім того, завдяки наявності в Кредитному договорі п. 1.3 (а також п.п. 9.1-9.9) в ньому є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, як споживача послуг Банку, і тому оспорюваний пункт є несправедливим.

В судовому засіданні апелянт скаргу підтримав та просили її задовольнити з вищевказаних підстав.

Представник відповідача ПАТ «Правекс - Банк» проти скарги заперечував, просив рішення суду у справі залишити без зміни.

Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з його недоведеності та необґрунтованості.

Висновок суду відповідає обставинам справи та грунтується на вимогах закону.

Судом встановлено, що 01.07.2005 року між Банком та ОСОБА_1 було укладеного договір №906-014/05 Р, згідно з яким їй надано кредит в сумі 57 000,00 Євро строком до 01.07.2014 року із встановленням 13,5% річних за користування коштами.

У пункті 1.3. договору зазначено: В каждом случае невыполнения (ненадлежащеого выполнения) Заемщиком своих обязательств по этому Договору (относительно сроков уплаты процентов и возвращения кредита и/или уплаты процентов и/или возвращения кредита не в полном объеме) размер процентной ставки увеличивается на 1 (один) процент годовых, начиная с размера, установленного п. 1.2. данного Договора. В случае следующего невыполнения Заемщиком их обязательств по этому Договору размер процентной ставки увеличивается с учетом увеличения процентных ставок, произведенных ранее, в соответствии с условиями данного пункта Договора. Новый размер процентной ставки устанавливается со дня, следующего за днем, в который Заемщик должен выполнить свои обязательства, однако не выполнил их или выполнил не в полном объеме.»

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Умовами ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільству, його моральним засадам.

У силу ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України). Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до вимог ст. 638 ЦК України сторонами договору було досягнуто згоди з приводу усіх істотних умов договору, про що свідчать підписи на договорі поруки.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, за яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З матеріалів справи убачається, що протягом дії кредитного договору позивач не зверталася до банку з пропозицією щодо внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, за роз'ясненням положень, які були їй не зрозумілі, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, тим самим погоджуючись зі всіма умовами такого договору.

Крім того, відповідно п.28 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди також повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонам процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог статей 641 - 642 ЦК або в порядку, визначеному частиною шостою статті 1056-1 ЦК. Не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить статті 1056-1 ЦК зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (не укладення договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо), якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір. При підвищенні процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

Оскільки п. 1.3 кредитного договору визначено обставини, за якими збільшується відсоткова ставка, така зміна не суперечить закону.

Вимоги позивача про визнання кредитного договору недійсним з приводу порушення банком Закону України «Про захист прав споживача» не підлягають задоволенню, оскільки колегія суддів, перевіряючи законність ухваленого рішення, не виявила таких порушень Банку з огляду на те, що позивач володів інформацією з приводу умов кредитування, орієнтовної сукупної вартості кредиту, наявних в банку форм кредитування та відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача, переваг та недоліків пропонованих систем кредитування, вартості всіх послуг, пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням кредитного договору.

В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відсутні в апеляційній скарзі доводи, які б давали підстави до скасування рішення суду, оскільки при розгляді справи у апеляційному суді скаржник не надав будь - яких переконливих доказів на спростування висновків суду першої інстанції.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.

Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 218,303,304,307,308, 313-315,317 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 17 червня 2015 року в справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Головуючий Судді