Ухвала суду № 48745772, 13.08.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/14627/14-ц 13.08.2015 13.08.2015 13.08.2015

Провадження № 22ц/784/1840/15 Головуючий суддя першої інстанції Циганок В.Г.

Категорія 27 Доповідач апеляційного суду Мурлигіна О.Я.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

13 серпня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Мурлигіної О.Я.,

суддів: Козаченка В.І., Царюк Л.І.,

при секретарі судового засідання Гордійчук С.С.,

за участю:

відповідачки ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК»

на рішення

Корабельного районного суду м. Миколаєва від 19 травня 2015 року

за позовом

Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 і ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2014 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», Банк) звернулось з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, які уточнював під час розгляду спору, Банк зазначав, що 21 листопада 2006 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № NKK0GK04040009, відповідно до умов якого вона отримала 32155 доларів США кредиту зі сплатою 12 % річних за користування кредитом з кінцевим терміном повернення кредиту до 18 листопада 2016 року.

В той же день, з метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором, ОСОБА_2 передала Банку в іпотеку квартиру загальною площею 42,10 кв.м, житловою площею 17,10 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, уклавши іпотечний договір.

Відповідач умови договору не виконує, у зв'язку з чим станом на 04 грудня 2013 року у неї перед Банком виникло 85185,30 доларів США боргу, що згідно з курсом Національного Банку України (далі - НБУ) становить 680630,55 гривень.

Посилаючись на викладене, позивач просив звернути стягнення на майно та виселити відповідачку разом з іншими особами, які зареєстровані або проживають в квартирі. Звернення стягнення на іпотечне майно для погашення вказаної заборгованості Банк просив провести шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з укладанням від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з можливістю здійснення всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

У вересні 2014 року Банк подав уточнену позовну заяву, зазначивши другим відповідачем за позовними вимогами про виселення ОСОБА_4 В іншому позовні вимоги залишилися тотожніми першим.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 19 травня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, про задоволення позову. На думку апелянта, висновки суду про відсутність правових підстав для відмови в задоволенні позову суперечать доказам у справі та вимогам матеріального права.

Відповідачка, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, просить залишити рішення суду без змін.

З'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що Банком та позивачкою, 21 листопада 2006 року укладено кредитний договір № NKK0GK04040009, за яким ОСОБА_2 отримала 32155 доларів США зі сплатою 12,0% річних за користування кредитом та повинна була повертати кредит і відсотки за його користування, щомісяця з кінцевим строком до 18 листопада 2016 року.

Також, між Банком та відповідачкою на забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором укладено згаданий іпотечний договір.

Відповідачка належним чином умов договору не виконувала, у зв'язку з чим Банк 16 жовтня 2013 року направив їй вимогу про сплату заборгованості та повернення суми кредиту в повному обсязі в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги (а.с.11). Відповідачка вимог не виконала. Станом на 04 грудня 2013 року за нею значиться 85185,30 доларів США, заборгованості, що згідно з курсом НБУ становить 680630,55 гривень і яка складається з 26875,26 доларів США кредиту, 22330,90 доларів США заборгованості по процентам за користування кредитом, 3599 доларів США заборгованості по комісії за користування кредитом та 32380,14 доларів США пені.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що іпотечна квартира виступає як забезпечення зобов'язань боржника за споживчим кредитом, наданим кредитною установою в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання позичальника, у якого у власності не знаходиться інше нерухоме майно, загальна його площа становить 42,10 кв.м, тому звернення стягнення на нього не може бути проведене відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Проте, з такими висновками погодитися не можна.

Відповідно до ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон) протягом його дії не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку », якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

З огляду на ст.3 вказаного Закону він носить тимчасовий характер і втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

За своїм змістом Закон встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме: визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться.

Оскільки Законом не призупиняється дія будь-яких нормативних актів у сфері регулювання кредитних правовідносин, зокрема тих, що визначають правові підстави для звернення в судовому порядку стягнення на відповідні предмети забезпечення, його чинність на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в захисті порушеного права.

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року (справа № 6-58цс15), яка за змістом ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Виходячи з викладеного, судом першої інстанції неправильно застосовано ст.1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

За такого, рішення суду у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України необхідно скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Так, підлягають задоволенню позовні вимоги про звернення стягнення на іпотечне майно для погашення вказаної Банком заборгованості та виселення ОСОБА_2 з квартири, яка придбана за кредитні кошти.

Визначаючи розмір заборгованості, колегія суддів виходить з доказів наданих Банком. Разом з тим, колегія суддів вважає, що розмір пені, яка нарахована, необхідно зменшити.

Згідно зі ст. 546 та ч. 3 ст. 551 ЦК України, одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка, розмір якої може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Пункт 4.1 кредитного договору передбачає сплату позичальником пені за несплату кредитних коштів і процентів за користування ними в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки.

Як виходить з доказів у справі Банк нарахував позивачці 32380,14 доларів США пені за період з 24 січня 2008 року по 04 грудня 2013 року. Проте, такий розмір неустойки значно перевищує розмір збитків позивача.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року по справі щодо офіційного тлумачення положень Закону України ,,Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22 листопада 1996 року (з наступними змінами) встановив, що положення другого речення преамбули вказаного Закону у взаємозв'язку з положеннями статей 1, 3 цього ж Закону потрібно розуміти так, що обмеження пені у грошових зобов'язаннях подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб'єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи-підприємці.

У цьому ж рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Крім того, вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та частинах 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Такий висновок Конституційного Суду узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ,,Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 9 квітня 1985 року № 39/248, в якій наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Тому Конституційний суд України зазначив, що захист від цих зловживань базується на положеннях законодавства, зокрема ч. 3 ст. 551 ЦК України

У зв'язку з чим, пеня підлягає зменшенню до 10012 доларів США, що в національній валюті на час сплати, виходячи з курсу, визначеного Банком, складає 80 000 грн.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

З доказів у справі вбачається, що Банк двічі, а саме 16 жовтня 2013 року направляв відповідачці вимогу про виселення (а.с.11) , а 04 вересня 2013 року направляв їй попередження про наслідки несплати боргу (а.с.52). Щодо ОСОБА_4, то доказів про направлення Банком йому такої вимоги суду не надано.

Виходячи з цього, ОСОБА_2 підлягає виселенню зі спірної квартири без надання іншого житлового приміщення, а в задоволенні позову до ОСОБА_4 про виселення, у зв'язку з тим, що він в установленому законом порядку не попереджався про виселення, слід відмовити.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині звернення стягнення на майно та виселення відповідачки у відповідності до ст. 217 ЦПК України повинно бути відстроченим на час дії вказаного Закону.

Відповідно до ст.88 ЦПК України судові витрати підлягають стягненню пропорційно задоволеним вимогам. З ОСОБА_2 необхідно стягнути на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» 2232 грн. судового збору (2056 грн. 40 коп. (за матеріальні вимоги) + 175 грн. 60 коп. (за немайнові вимоги), та в дохід держави 3211 грн. 60 коп. (3441 грн. - 229 грн. 40 коп.). З ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» підлягає стягненню в дохід держави 114 грн. 70 коп. судового збору.

Керуючись ст.ст.303, 309, 316 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 19 травня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 задовольнити частково.

Звернути стягнення на предмет іпотеки за кредитним договором № NKK0GK04040009 від 21 листопада 2006 року, укладеним між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк» та ОСОБА_2, а саме на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 42,10 кв.м, житловою площею 17,10 кв.м та, яка належить на праві власності ОСОБА_2, для задоволення вимог Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» - заборгованості станом на 04 грудня 2013 року, яка складається з 26875,26 доларів США кредиту, 22330,90 доларів США заборгованості по процентам за користування кредитом, 3599 доларів США заборгованості по комісії за користування кредитом та 80 000 грн. пені.

Звернення стягнення провести шляхом продажу квартири Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» з укладанням договору купівлі - продажу від імені ОСОБА_2 будь-якій особі-покупцеві з наданням Банку всіх повноважень необхідних для здійснення купівлі-продажу,за ціною на підставі оцінки майна, на рівні , не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Виселити ОСОБА_2 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Відстрочити виконання рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення ОСОБА_2 на час дії Закону України № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» 2232 грн. та в дохід держави 3211 грн. 60 коп. судових витрат. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» в дохід держави 114 грн. 70 коп.

В задоволенні позову до ОСОБА_4 про виселення відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Судді: