Рішення № 48738572, 11.08.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" серпня 2015 р. Справа № 911/2668/15

Розглянувши матеріали справи за позовом Дочірнього підприємства Київське обласне дорожнє управління Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України;

до Приватного сільськогосподарського підприємства Агрофірма Світанок;

про стягнення 66 448,75 грн.

Суддя Т.П. Карпечкін

В засіданні приймали участь:

від позивача: не зявився;

від відповідача: не зявився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Дочірнього підприємства Київське обласне дорожнє управління Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України до Приватного сільськогосподарського підприємства Агрофірма Світанок про стягнення 66 448,75 грн. з яких 58424,98 грн. основного боргу, 427,38 грн. штрафу, 2564,30 грн. 3 % річних та 5032,09 грн. інфляційних.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.06.2015 року порушено провадження у справі № 911/2668/15 та призначено справу до розгляду на 14.07.2015 року.

В судове засідання, яке відбулось 14.07.2015 року представник відповідача не зявився, сторони вимоги ухвали Господарського суду Київської області від 26.06.2015 року не виконали, у звязку з чим, розгляд справи відкладався до 11.08.2015 року.

10.08.2015 року через канцелярію суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог № 09/627 від 07.08.2015 року, згідно якої останній, на підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України збільшив позовні вимоги в частині нарахування штрафу, 3% річних та інфляційних і просить стягнути з відповідача 481,13 грн. штрафу, 2886,77 грн. 3% річних та 45171,52 грн. інфляційних. Також, позивачем додано до заяви докази її надіслання відповідачу та докази доплати судового збору.

В судове засідання 11.08.2015 року представники сторін не зявилися, про причини неявки господарський суд не повідомили, відповідач вимоги суду не виконав, витребувані документи та письмовий відзив на позов не надав.

Оскільки, про поважні причини неявки в судове засідання відповідача суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши надані докази, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

12.08.2013 року між Філією «Білоцерківське районне дорожнє управління Дочірнього підприємства Київське обласне дорожнє управління Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України (Виконавець) та Приватним сільськогосподарським підприємством Агрофірма Світанок (відповідач, Замовник) було укладено Договір про надання послуг машин та механізмів № 21 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого Замовник доручає, а Виконавець зобовязується надати послуги машин та механізмів: автогрейдер, фреза на базі трактора МТЗ-80, мотокоток НАММ.

Оплата проводиться згідно фактично відпрацьованого часу (п. 1.3 Договору).

Вартість 1 маш-год: автогрейдер-150 грн. з ПДВ; фреза на базі трактора МТЗ 80-230 грн. з ПДВ, мотокоток НАММ-200 грн. з ПДВ. Вартість перевезення робітників-680 грн./зміна (паливо підрядника) (п. 1.4 Договору).

Виконавець гарантує якісно виконати весь обсяг робіт до 31.12.2013 року (п. 2.1 Договору).

Замовник зобовязується прийняти і вчасно оплатити виконані роботи згідно акту виконаних робіт (п. 2.2 Договору). Замовник проводить розрахунок за виконані роботи на протязі 7 банківських днів після підписання акту виконаних робіт (п. 3.2 Договору). Термін дії Договору до 31.12.2013 року (п. 3.3 Договору).

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем, що на виконання умов Договору позивач протягом серпня грудня 2013 року надав, а відповідач прийняв послуги, що підтверджується Актами виконаних робіт, наданих послуг: № 184 від 30.08.2013 року на суму 15528,36 грн., № 190 від 20.09.2013 року на суму 12492,76 грн.; № 198 від 30.09.2013 року на суму 12600,00 грн.; № 230 від 29.10.2013 року на суму 4050,00 грн.; № 233 від 29.10.2013 року на суму 1200,00 грн.; № 277 від 29.11.2013 року на суму 3158,42 грн.; № 281 від 06.12.2013 року на суму 2100,00 грн.; № 287 від 16.12.2013 року на суму 4145,44 грн.; № 289 від 16.12.2013 року на суму 3150,00 грн. на загальну суму 58424,98 грн. (копії наявні в матеріалах справи).

Незважаючи на положення чинного законодавства України та умови Договору (п. 3.2) про розрахунок за виконані роботи на протязі 7 банківських днів після підписання акту виконаних робіт, відповідач своєчасно та в повному обсязі надані послуги не оплатив.

З метою досудового врегулювання спору позивач надсилав відповідачу ОСОБА_1 № 11 від 29.07.2014 року та № 14 від 05.11.2014 року (отримана відповідачем 08.11.2014 року, про що свідчить відмітка на рекомендованому повідомленні про вручення, яка наявна в матеріалах справи) з вимогою погасити існуючий борг в сумі 58424,98 грн. Відповідач відповіді не надав, коштів не сплатив.

Згідно з ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Укладений між сторонами Договір за правовою природою є договором про надання послуг, за яким, згідно ст. 901 Цивільного кодексу України, одна сторона (виконавець) зобовязується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобовязується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відтак, суд дійшов висновку про доведеність факту існування боргу відповідача перед позивачем за Договором в сумі 58424,98 грн., а отже вимога про стягнення 58424,98 грн. основного боргу є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

У звязку з простроченням відповідачем строків оплати наданих послуг, позивач також заявив в позові вимогу про стягнення з відповідача 481,13 грн. грн. штрафу на підставі п. 4.2 Договору за період з 11.09.2013 року по 11.06.2015 року, 2886,77 грн. 3 % річних та 45171,52 грн. інфляційних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України за період з 11.09.2013 року по 11.06.2015 року (згідно заяви про збільшення позовних вимог).

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив зобовязання, якщо він не виконав його в строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Як передбачено п. 4.2 Договору при порушенні строків платежу Замовник сплачує Виконавцю штраф в розмірі 0,5 % від суми несплаченого боргу за кожен день відстрочення платежу.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, наведений в п. 4.2 Договору штраф за прострочення виконання зобовязання не відповідає визначенню, передбаченому чинним законодавством, зокрема, ст. 549 Цивільного кодексу України, яка визначає штраф як неустойку у вигляді разового платежу в розмірі відсоткового відношення до суми заборгованості, в той час, як неустойкою за кожен день прострочення грошового зобовязання визначено пеню.

Відповідна норма ст. 549 Цивільного кодексу України дає законодавче визначення неустойки (штрафу, пені) і не передбачає можливості зміни такого визначення в договорі. Умови договору не можуть змінювати змісту норми законодавства.

Таким чином, визначена договором неустойка в розмірі відсоткового відношення за кожен день прострочення виконання грошового зобовязання за своє суттю у відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України фактично є пенею.

Враховуючи норму ст. 549 Цивільного кодексу України, відповідний п. 4.2 Договору слід розуміти як стягнення пені в розмірі 0,5 % від суми несплаченого боргу за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Дослідивши наданий позивачем розрахунок, судом встановлено, що позивач невірно застосував формулу розрахунку неустойки, а саме розрахунок неустойки в розмірі 0,5 % за кожен день прострочення проводив як розрахунок річних, що призвело до невірного обрахунку неустойки. Крім того, нарахування неустойки здійснював на суму прострочення, що існувала на відповідну дату (п. 3.2 Договору) аж по 11.06.2015 року, що суперечить ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Таким чином, судом здійснено правильний розрахунок пені за правильний період в розмірі подвійної облікової ставки НБУ з врахуванням п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». За розрахунком суду з відповідача підлягає стягненню пеня в розмірі більшому ніж заявлено позивачем, однак, оскільки суд не може виходити за межі позовних вимог, з відповідача підлягає стягненню пеня в заявленому розмірі, а саме 481,13 грн.

Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом досліджено та встановлено, що позивачем нараховані 3 % річних та інфляційні по кожному періоду на фактичні суми заборгованості по Договору, однак позивачем допущені арифметичні помилки у розрахунках інфляційних.

Судом було здійснено правильний розрахунок інфляційних, згідно з яким з відповідача підлягає стягненню 44681,96 грн. інфляційних.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в розмірі 106474,84 грн. з яких 58424,98 грн. основного боргу, 481,13 грн. грн. пені, 2886,77 грн. 3 % річних та 44681,96 грн. інфляційних. Позовні вимоги в частині стягнення 489,56 грн. інфляційних не підлягають задоволенню у звязку з неправильним нарахуванням.

Відшкодування судових витрат відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволеним позовним вимогам з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 22, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства Агрофірма Світанок (08652, Київська обл.,Васильківський район, м. Ковалівка, вул. Леніна, 1, код 03754024) на користь Дочірнього підприємства Київське обласне дорожнє управління Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 11-А, код 33096517) 58424 грн. (пятдесят вісім тисяч чотириста двадцять чотири гривні) 98 коп. основного боргу, 481 грн. (чотириста вісімдесят одна гривня) 13 коп. пені, 2886 грн. (дві тисячі вісімсот вісімдесят шість гривень) 77 коп. 3 % річних та 44681 грн. (сорок чотири тисячі шістсот вісімдесят одна гривня) 96 коп. інфляційних та 1818 грн. (одна тисяча вісімсот вісімнадцять гривень) 64 коп. судових витрат.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

3.В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 18.08.2015 р.

Суддя Т.П. Карпечкін