Рішення № 48705108, 11.08.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/1823/14-ц

Провадження № 22-ц/779/561/2015

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Шамотайло О. В.

Суддя-доповідач Беркій О.Ю.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Беркій О.Ю.,

суддів: Пнівчук О.В., Соколовського В.М.,

секретарів: Турів О.М., Бойчука Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Дельта Банк» про визнання ПАТ «Дельта Банк» неналежним позикодавцем та таким, що не володіє правом вимоги на стягнення грошових коштів за договором № 407/ФКВ-07 від 13.11.2007 р., за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду від 30 січня 2015 року,-

в с т а н о в и л а :

06 лютого 2014 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 129 263,05 грн.

Позовні вимоги обґрунтовували тим, що 13 листопада 2007 року між ТзОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №407/ФКВ-07, згідно з яким ОСОБА_2 отримала кредитні кошти у розмірі 19 000,00 дол. США з розрахунку 8 % річних, за умови виконання нею п. 4.2.10 договору, 10,5% річних у разі невиконання позичальником вимог п. 4.2.10 договору на строк з 13 листопада 2007 року по 11 листопада 2013 року. Мета кредитування - придбання автомобіля.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 належним чином не виконувала взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого станом на 02.01.2014 року утворилася заборгованість у сумі 129 263,05 грн., а відповідно до укладеного договору про передачу активів 30 червня 2010 року, ТОВ «Укрпромбанк» відступив ПАТ «Дельта Банк» право вимоги за даним кредитним договором, просили позов задовольнити.

26 червня 2014 року ОСОБА_2 звернулася в суд із зустрічним позовом до ПАТ «Дельта Банк» про визнання його неналежним позикодавцем за кредитним договором та таким, що не володіє правом вимоги про стягнення грошових коштів за даним договором.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що їй не було відомо про зміну кредитора у зобов'язанні, жодних повідомлень про перехід її зобов'язань до ПАТ «Дельта Банк» чи пропозиції укласти новий договір на її адресу не надходило. Крім того, зазначала, що ПАТ «Дельта Банк» пропустив строк позовної давності, так як, право вимоги у нього виникло 30 червня 2010 року, а з позовом до суду він звернувся тільки 06 лютого 2014 року.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 05 вересня 2014 року вищезазначені позови об'єднано в одне провадження.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 30 січня 2015 року первісний позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 129 263 грн. 05 коп. та 1296,63 грн. судового збору.

В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі на дане рішення ОСОБА_2 посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що представник ПАТ «Дельта Банк» не надав суду належних доказів на підтвердження права банку виступати стороною у кредитному договорі, а в матеріалах справи та кредитній справі відсутній Акт прийому-передачі документів новому кредитору.

На даний момент ПАТ «Дельта Банк» не укладав з нею жодного додаткового договору у письмовій формі, а відповідно до ч. 2 ст. 517 ЦК України вона має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання доказів переходу до нього прав у зобов'язанні.

Крім того, суд першої інстанції не дослідив належним чином примірник договору про передачу активів та кредитних зобов'язань «Укрпромбанку» на користь Дельта Банку від 30 червня 2010 року. Так, у ньому змазані відтиски печаток, підписи представників ТОВ «Укрпромбанк», ПАТ «Дельта Банк» і НБУ нечіткі, додаток №2 не був прошитий, прошнурований та завірений нотаріусом Соколовим О.Є., підписи представників та відтиски печаток відсутні. Тому суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_2 щодо призначення експертизи даного договору та додатку.

Вказує, що згідно Витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, 02 грудня 2013 року незаконно зареєстровано обтяження переданого ОСОБА_2 в заставу банку рухомого майна - автомобіля Hyundai Elantra, р.н. НОМЕР_3, яке здійснено на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, 2949, 2950, укладеного 08 грудня 2011 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_7

Вважає, що банк пропустив строк позовної давності, так як, право вимоги у нього виникло 30 червня 2010 року, а в суд він звернувся 06 лютого 2014 року.

Зазначає, що суд не дослідив розрахунок її заборгованості, крім того, вона не отримувала на руки через касу банку 19 000,00 доларів США, кошти були надані їй на рахунок в сумі 95950,00 грн. по курсу 5,05 грн. на 13 листопада 2007 року.

У зв'язку з викладеним, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити.

В засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_2 - ОСОБА_8 апеляційну скаргу підтримав по вищенаведених мотивах.

Представник ПАТ «Дельта Банк» - Мусієнко М.Б. апеляційну скаргу заперечила, посилаючись на її безпідставність.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Задовольняючи первісний позов банку та стягуючи заборгованість за кредитним договором, суд першої інстанції виходив із того, що згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, ОСОБА_2 свої зобов'язання за кредитним договором не виконала, що є підставою для стягнення з неї грошових коштів за цим договором і оскільки строк виконання умов договору закінчується 11 листопада 2013 року, позивач звернувся до суду 6 лютого 2014 року, банком не пропущено строк позовної давності, про що заявлено відповідачем.

Проте, повністю погодитись з таким висновком суду не можна.

Судом встановлено, що згідно кредитного договору №407/ФКВ-07 від 13 листопада 2007 року, укладеного між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2, остання отримала кредитні кошти у розмірі 19 000,00 дол. США з розрахунку 8 % річних за умови виконання позичальником п. 4.2.10 договору, 10,5% річних у разі невиконання позичальником вимог п. 4.2.10 договору, на строк з 13 листопада 2007 року по 11 листопада 2013 року на придбання автомобіля.

Згідно п. 3.1 договору, виконання позичальником зобов'язань за цим договором забезпечується заставою автомобіля Hyundai Elantra, р.н. НОМЕР_3, власником якого є ОСОБА_2

П. 2.5 договору передбачено, що повернення кредиту здійснюється шляхом безготівкового перерахування коштів з рахунку позичальника та/або шляхом внесення готівкових коштів у касу. Кредит повертається лише в тій валюті, у якій він наданий.

Згідно п.4.2.10 кредитного договору, позичальник зобов'язується протягом дії цього договору, щорічно, не пізніше дати закінчення строку дії договору страхування автомобіля, купленого за кредитні кошти банку, укладати з цією ж страховою компанією новий договір страхування на встановлених нею умовах, від таких самих ризиків, що були зазначені у договорі страхування. У випадку не виконання позичальником встановлених цим пунктом вимог у зазначений строк, позичальник зобов'язаний сплачувати банку за користування кредитом процентну ставку у розмірі, зазначеному у п.1.5.2. цього договору за період з наступного календарного дня після закінчення строку дії договору страхування до повного виконання своїх зобов'язань за цим договором.

Відповідно до укладеного договору добровільного страхування наземного транспортного засобу від 13 листопада 2007 року, транспортний засіб, що є предметом застави було застраховано в Івано-Франківській філії ТДК СК «Альфа-Гарант» на період з 14 листопада 2007 року по 13 листопада 2013 року і відповідач зобов'язувалася щорічно здійснювати сплату страхового платежу в розмірі та строк, встановлений договором.

30 червня 2010 року між ТОВ «Український промисловий банк», ПАТ «Дельта Банк» та Національним банком України було укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ «Український промисловий банк» на користь ПАТ «Дельта Банк», відповідно до умов якого позивач набув права вимоги по вищевказаному кредитному договору.

У зв'язку з порушенням ОСОБА_2 виконання умов договору, станом на 02 січня 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 129 263,05 грн., з яких: тіло кредиту - 88 587,14 грн., відсотки - 34 163,28 грн., комісія - 6 512,63 грн.

Відповідно ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як убачається з матеріалів справи, сторони встановили строк повернення кредиту до 11 листопада 2013 року.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно з умовами кредитного договору (пп. 2.4 - 2.10) позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у розмірі та в строки, визначені договором, і щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом, а також сплатити комісію.

Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, ураховуючи, що за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами до 20 числа поточного місяця, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року № 6-116цс13, від 19 березня 2014 року № 6-20цс14, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для судів.

З матеріалів справи вбачається, що останню оплату з погашення кредиту ОСОБА_2 здійснила 19 травня 2010 року, у зв'язку із чим з у неї утворилась заборгованість за кредитним договором.

Отже, у червні 2010 року розпочався строк позовної давності для звернення банку за захистом своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду з позовом до відповідача лише 06 лютого 2014 року, тобто з пропущенням строку позовної давності на платежі за період з червня 2010 року по січень 2011 року включно.

Суд першої інстанції вищезазначених вимог закону до уваги не взяв, не врахував заяву ОСОБА_2 про застосування строку позовної давності щодо стягнення заборгованості за кредитом, дав невірну оцінку наданим доказам у їх сукупності, неправильно витлумачив норми закону та дійшов помилкового висновку про задоволення позову про стягнення боргу за межами трьохрічного строку позовної давності.

У зв'язку з наведеним, рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру заборгованості та судових витрат слід змінити та стягнути заборгованість за кредитним договором у розмірі 104 852,92 грн., яка складається із заборгованості за кредитом в розмірі 70 733,81 грн., заборгованості по відсотках за користування кредитом в розмірі 28 619,17 грн. та заборгованості по комісії за користування кредитом в розмірі 5 499,94 грн.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України із ОСОБА_2 на користь позивача слід стягнути витрати по оплаті судового збору в розмірі 1048, 53 грн.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитодавця у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено законом чи договором.

Встановлено, що з дня укладення договору про відступлення прав вимоги (купівлі-продажу боргових зобов'язань ) за кредитним договором, тобто з 30 червня 2010 року, до нового кредитора ПАТ «Дельта Банк» перейшли всі права вимоги (замість первісного кредитора - ТОВ «Укрпромбанк») до позичальника - ОСОБА_2

Таким чином, внаслідок укладення вказаного договору відбулася заміна кредитора, а саме ПАТ «Дельта Банк» набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором від 13 листопада 2007 року, позичальником згідно з яким є відповідач.

Отже, на даний час усі права кредитора за вищевказаними кредитним договором належать ПАТ «Дельта Банк».

У зв'язку з наведеним, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову.

Доводи ОСОБА_2 про те, що її не було належним чином повідомлено про заміну кредитора у зобов'язанні і вона має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові не заслуговують на увагу, оскільки наслідки неповідомлення боржника про заміну кредитора в зобов'язанні прямо передбачені законом та не тягнуть за собою недійсності укладеного договору про відступлення права вимоги.

При цьому боржник не звільняється від обов'язку погашення кредиту взагалі.

Посилання апелянта про невірність розрахунку в частині процентної ставки не заслуговують на увагу, оскільки відповідачем не надано суду доказів здійснення страхування предмету застави в Івано-Франківській філії ТДВ СК «Альфа-Гарант», тому процентна ставка за умови невиконання позичальником умов страхування автомобіля була визначена 10,5% річних.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, однак відповідач доказів на спростування наданих банком розрахунків до суду апеляційної інстанцій не надав.

Інші наведені у апеляційній скарзі доводи також на увагу не заслуговують і висновків судів в частині відмови в задоволенні зустрічного позову не спростовують.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 30 січня 2015 року в частині визначення розміру заборгованості та судових витрат змінити.

Стягнути із ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, жительки АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, в користь ПАТ «Дельта Банк» на рахунок 373980009, МФО 380236, код ЄДРПОУ 34047020, заборгованість за кредитним договором №407/ФКВ-07 від 13.11.2007 року у розмірі 104 852,92 (сто чотири тисячі вісімсот п'ятдесят дві) гривні 92 копійки, яка складається із заборгованості за кредитом в розмірі 70 733,81 грн., заборгованості по відсотках за користування кредитом в розмірі 28 619,17 грн. та заборгованості по комісії за користування кредитом в розмірі 5 499,94 грн.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» (р/р 373980009, МФО 380236, код ЄДРПОУ 34047020) витрати по оплаті судового збору в розмірі 1048, 53 грн.

В решті рішення залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання ним законної сили.

Головуюча О.Ю. Беркій

Судді: О.В. Пнівчук

В.М. Соколовський