Рішення № 48647691, 17.08.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" серпня 2015 р.Справа № 916/2485/15

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „ТД „АСТРОГ

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „КАРАКАЛ ГРУП

про стягнення 93379,72 грн.;

Суддя Погребна К.Ф.

В судових засіданнях приймали участь представники:

Від позивача: ОСОБА_1 довіреність;

ОСОБА_2 довіреність;

Від відповідача: не зявився;

В судовому засіданні 17.08.2015р. приймали участь представники:

Від позивача: ОСОБА_1 довіреність;

Від відповідача: не зявився;

Суть спору: Позивач, Товариства з обмеженою відповідальністю „ТД „АСТРОГ звернулось до суду з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „КАРАКАЛ ГРУП про стягнення заборгованості в сумі 93379,72грн., яка складається з грошових коштів, що утримуються без достатньої правової підставки в розмірі 80000грн. та процентів за користування грошовими коштами в сумі 13379,72грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.06.2015р. було порушено провадження по справі №916/2485/15 із призначенням до розгляду в судовому засіданні.

Відповідач у засідання суду не зявився, хоча був належним чином повідомлений про місце та дату засідання.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю „КАРАКАЛ ГРУП є саме та адреса на яку судом здійснювалась відправка поштової кореспонденції, а саме: 65009, м. Одеса, вул. Маршала Говорова, буд. 2.

Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

При цьому, суд зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Приймаючи до уваги, що судові відправлення були здійсненні саме за адресою зазначеною у витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

У судовому засіданні 17.08.2015р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку статті 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив.

Як вказує позивач в червні 2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю „КАРАКАЛ ГРУП звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю „ТД „АСТРОГ з усною пропозицією укласти договір надання транспортних послуг.

За допомогою електронної пошти Товариство з обмеженою відповідальністю „ТД „АСТРОГ та Товариство з обмеженою відповідальністю „КАРАКАЛ ГРУП обмінялись копіями статутних документів. В подальшому Товариством з обмеженою відповідальністю „КАРАКАЛ ГРУП було надіслано на електронну адресу Товариства з обмеженою відповідальністю „ТД „АСТРОГ проект договору №КА-11 від 01.06.2014р.

Фактично договір сторонами не укладався та не підписувався, оскільки сторонами не було досягнуто згоди по усім суттєвим умовам договору, зокрема щодо ціни. Будь-яких правовідносин між позивачем та відповідачем також не було, позивачем та відповідачем будь-яких послуг надано не було, акти виконаних робіт, тощо не складались і сторони не вживали не вживали будь-яких дій щодо виконання умов проекту вищезазначеного договору надання транспортних послуг.

За посиланнями позивача, бухгалтером його підприємства 14.07.2014р. з розрахункового рахунку позивача платіжним дорученням №497 від 14.07.2014р. на розрахунковий рахунок відповідача було помилково перераховано 80000 грн. як оплату за транспортні послуги.

Позивач зазначає, що фактично договір сторонами не укладався та не підписувався, будь-яких правовідносин між сторонами не існує та не існувало, будь-яких послуг сторонами надано не було, акти виконаних робіт, тощо складено не було та сторони не вживали будь-яких дій щодо виконання умов вищезазначеного договору, та враховуючи необізнаність бухгалтера позивача про факт не укладання вищезазначеного договору та про відсутність правовідносин між сторонами, грошові кошти, які було перераховано на розрахунковий рахунок відповідача платіжним дорученням №497 від 14.07.2014р., було перераховано виключно помилково.

Згідно ст. 6 Указу Президента України „про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві від 16.03.1995р. №227/95, підприємства, незалежно від форми власності мають повертати у пятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунок кошти.

Як вбачається з матеріалів справи оскільки відповідач не повернув помилково перераховані кошти, 08.04.2015р. позивач направив на адресу відповідача вимогу про повернення помилково перерахованих грошових коштів, яка була залишена останнім без відповіді та задоволення.

Посилаючись на вищенаведені обставини Товариство з обмеженою відповідальністю „ТД „АСТРОГ звернулось з відповідним позовом до суду за захистом свого порушеного права.

Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, що регулюють спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення в якому одна сторона (боржник) зобовязаний вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Згідно з ч.2 ст.509 ЦК України зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, а саме: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст.ст.202, 205 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання виникають із господарських договорів.

Ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 1212 ЦК України, положення глави 83 ЦК України Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, застосовуються також до вимог про повернення виконання однією із сторін у зобов'язанні.

Відповідно до ст. 1213 ЦК України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно.

Обов'язковою умовою, з якою законодавець пов'язує виникнення даного виду зобов'язань, є відсутність правової підстави для набуття, збереження майна однією особою за рахунок іншої особи. Відсутність правової підстави означає, що майно набуте або збережене особою поза підставою (юридичним фактом), передбаченою законом, іншим правовим актом чи правочином.

Судом встановлено, що позивачем платіжним дорученням №497 від 14.07.2014р. було помилково перераховані на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 80000грн, при цьому жодних заперечень чи доказів які б спростовували факт помилкового перерахування грошових коштів, відповідачем до суду не надано.

Отже, на думку суду відповідач без достатніх правових підстав на даний час зберігає грошові кошти, що належать позивачу, та у відповідності до ст.ст. 1212, 1213 ЦК України повинен повернути позивачу отримані грошові кошти у розмірі 80000 грн., у звязку з чим позовна вимога позивача щодо стягнення з відповідача помилково перерахованих коштів у розмірі 80000грн. є обґрунтованою та підлягає судом задоволенню, що не заперечується відповідачем.

Крім того, позивачем заявлено позовна вимога про стягнення з відповідача процентів за користування грошовими коштами в сумі 13379,72грн.

Статтею 1214 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до положень ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Так, згідно зі ст. 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами ЦК України, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

В п.6.1 та 6.2 постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013р. визначено, що проценти, зазначені у ст. 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми; підставами для застосування до правовідносин ст. 536 є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге, встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).

Оскільки чіткого визначення розміру процентів за користування безпідставно набутими коштами положеннями ст. 536 ЦК України не встановлено, суд вважає що в такому разі повинна бути застосована аналогія закону, а саме розмір процентів за користування безпідставно набутими грошовими коштами повинен бути розрахований у відповідності до вимог ст. 1048 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах ВГСУ від 10.06.2008р. по справі 22/249, від 14.11.2012р. по справі №9/5005/2198/2012, від 17.10.2012р. по справі 5015/1261/12 та від 30.05.2012р. по справі 24/17-2775-2011.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України зокрема передбачено, що якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Розглянувши здійснений позивачем розрахунок суми процентів за користування грошовими коштами в розмірі облікової ставки НБУ на суму 13379,72грн., господарський суд відзначає його правильність та обґрунтованість, у звязку з чим позовна вимога Товариства з обмеженою відповідальністю „ТД „АСТРОГ в частині стягнення з відповідача процентів за користування грошовими коштами в сумі 13379,72грн. підлягає задоволенню.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Під час розгляду справи відповідачем не було належним чином доведено суду та доказано виконання своїх зобовязань.

Наведенні позивачем докази у встановленому законом порядку Відповідачем не спростовані.

За при приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно зі ст.ст. 44,49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „КАРАКАЛ ГРУП (65009, м. Одеса, вул. Маршала Говорова, буд. 2, код: 28546192) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ТД „АСТРОГ (01133, м. Київ, вул. Кутузова, б.13, офіс 402; код:36798200) 80000 (вісімдесят тисяч)грн. 00коп. - грошових коштів, що утримуються без достатньої правової підставки, 13379 (тринадцять тисяч триста сімдесят девять)грн. 72коп. - процентів за користування грошовими коштами в сумі та 1827(одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00коп. судового збору.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 18 серпня 2015 р.

Суддя К.Ф. Погребна