Ухвала суду № 48645441, 10.08.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/4510/13-ц Головуючий у І інстанції Мора О. М. Провадження № 22-ц/780/2452/15 Доповідач у 2 інстанції Верланов С. М.Категорія 26 10.08.2015

УХВАЛА

Іменем України

10 серпня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді - Верланова С.М.,

суддів - Воробйової Н.С., Таргоній Д.О.,

при секретарі - Бобку О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 листопада 2014 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі регіональної дирекції публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2013 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» в особі регіональної дирекції публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося до суду з вказаним позовом, який мотивувало тим, що 18 червня 2008 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір зі змінами від 15 травня 2009 року, за яким ОСОБА_2 надано кредит за програмою «Кредит на будівництво власного житла» у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 495 000 доларів США зі сплатою 13,5 % річних на строк до 18 червня 2027 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 18 червня 2008 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_3 передала банку в іпотеку земельну ділянку площею 0,5000 га, що розташована на території Української міської ради у с.Плюти, ж/м «Лісовий», Обухівського району, Київської області та 1/2 частину недобудованого житлового будинку АДРЕСА_1, які належать їй на праві власності, а ОСОБА_2 передала банку належну їй 1/2 частину недобудованого житлового будинку АДРЕСА_2. Позичальник ОСОБА_2 належним чином не виконує зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого станом на 16 вересня 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 25 020 430 грн. 16 коп.

Позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 18 червня 2008 року у розмірі 25 020 430 грн. 16 коп. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 18 червня 2008 року, яка утворилась станом на 16 вересня 2013 року у розмірі 25 020 430 грн. 16 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку площею 0,5000 га, що розташована на території Української міської ради у с.Плюти, ж/м «Лісовий» та 1/2 частину недобудованого житлового будинку АДРЕСА_2, які належать ОСОБА_3 на праві власності, шляхом їх продажу на прилюдних торгах за початковою ціною, що буде встановлена на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

У червні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними. Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 10 червня 2014 року зустрічну позовну заяву залишено без руху (т.1, а.с.148-149), а ухвалою цього ж суду від 16 червня 2014 року ОСОБА_3 відмовлено в прийнятті зустрічної позовної заяви (т.1, а.с.195-196).

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 11 листопада 2014 року позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором від 18 червня 2008 року у розмірі 9 791 556 грн. 70 коп.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №014/2080/81/73229 від 18 червня 2008 року, укладеного між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2, у сумі 9 791 556 грн. 70 коп. звернуто стягнення на земельну ділянку площею 0,5000 га, що розташована на території Української міської ради у с.Плюти, ж/м «Лісовий» Обухівського району Київської області, кадастровий номер НОМЕР_1 та належить ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 і 1/2 частину недобудованого житлового будинку АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_3 на підставі договору дарування, посвідченого 11 червня 2008 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н.Р. та зареєстрованого в реєстрі за № 4108, шляхом продажу на прилюдних торгах за початковою ціною, що буде встановлена на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» судовий збір у розмірі по 1 720 грн. 50 коп., з кожної окремо.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 просять рішення суду першої інстанції скасувати та розглянути їх зустрічну позовну заяву про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 зобов'язання за кредитним договором від 18 червня 2008 року належним чином не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 9 791 556 грн. 70 коп., а тому суд дійшов висновку, що з позичальника підлягає стягненню заборгованість відповідно до положень кредитного договору і ст.526 ЦК України.

Ухвалюючи рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 зобов'язання за кредитним договором від 18 червня 2008 року належним чином не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 9 791 556 грн. 70 коп. та банк згідно з Законом України «Про іпотеку» і умовами договору іпотеки має право на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Такі висновки суду є правильними, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 18 червня 2008 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №014/2080/81/73229, за яким ОСОБА_2 отримала кредит за програмою «Кредит на будівництво власного житла» у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 495 000 доларів США зі сплатою 13,5 % річних на строк до 18 червня 2017 року (а.с.13-17).

Відповідно до пункту 7.1 кредитного договору позичальник здійснює погашення кредиту та процентів щомісячними ануїтетними (однаковими) платежами в розмірі згідно з графіком погашення кредиту та інших платежів. Ануїтетний платіж включає в себе погашення частини основної суми кредиту та процентів за його користування.

Згідно з пунктами 9.1, 9.2 кредитного договору, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором кредитор має право вимагати дострокового погашення кредиту позичальником у повному обсязі разом зі сплатою всіх сум, належних до сплати на дату пред'явлення вимоги, включаючи проценти за кредитом (в тому числі, прострочені проценти), пеню та штрафи відповідно до цього договору. Зокрема, кредитор має право пред'явити позичальнику вимогу про дострокове погашення кредиту у випадку прострочення позичальником більш ніж на 30 календарних днів строків погашення кредиту або порушення цих строків менш ніж на 30 календарних днів, але більше трьох раз протягом останніх дванадцяти місяців.

Пунктом 9.3 кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язаний виконати вимогу кредитора про дострокове погашення грошових зобов'язань за кредитним договором протягом не більше ніж 30 календарних днів з моменту її пред'явлення. У разі невиконання позичальником цієї вимоги кредитор має право пред'явити вимогу поручителю або вжити інші заходи для стягнення заборгованості позичальника, які не суперечать чинному законодавству України.

Відповідно до пункту 16.3 кредитного договору за прострочення виконання будь-яких грошових зобов'язань за кредитним договором позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі 1% від простроченої до оплати суми за кожен календарний день прострочення.

25 лютого 2009 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору №014/2080/81/73229 від 18 травня 2008 року, відповідно до якої встановлено дату остаточного погашення кредиту 18 червня 2027 року. Сторони дійшли згоди врегулювати заборгованість позичальника за кредитним договором. Також сторони дійшли згоди тимчасово на період з 15 травня 2009 року до 15 грудня 2009 року (кредитні канікули) зменшити розмір щомісячного платежу позичальника за кредитним договором до розміру, визначеного в графіку погашення кредиту та інших платежів за кредитним договором (а.с.21-23).

ОСОБА_3 погодилась на зміну умов кредитного договору, що підтверджується її підписом на вказаній вище додатковій угоді № 1.

В якості забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором, 18 червня 2008 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 і ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_3 передала банку в іпотеку земельну ділянку площею 0,5000 га, розташовану на території Української міської ради у с.Плюти, ж/м «Лісовий» Обухівського району Київської області та 1/2 частину недобудованого житлового будинку АДРЕСА_2, що належать ОСОБА_3 на праві власності, а ОСОБА_2 передала банку в іпотеку належну їй 1/2 частину недобудованого житлового будинку АДРЕСА_2 (т.1, а.с.28-32, 136-140).

По справі встановлено, що 21 березня 2011 року у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 своїх зобов`язань за кредитним договором ПАТ Райффайзен Банк Аваль» надіслало на адресу ОСОБА_2 (зазначену у кредитному договорі) вимогу від 22 лютого 2011 року про дострокове повернення кредиту зі сплатою відсотків та пені не пізніше 30 календарних днів з дати цієї вимоги (т.1, а.с. 36-37). Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вказана вимога була отримана ОСОБА_2 30 лютого 2013 року (т.1, а.с. 40).

Однак ОСОБА_2 у встановлений банком строк кредит добровільно не повернула, у зв'язку з чим станом на 16 вересня 2013 року утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 25 020 430,16 грн., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 519 570, 17 доларів США, що згідно з офіційним курсом НБУ становить 4 152 924 грн. 37 коп.; заборгованість за відсотками у розмірі 185 876, 14 доларів США, що згідно з офіційним курсом курсу НБУ становить 1 485 707 грн. 96 коп. та пеня за прострочення кредиту та відсотків у розмірі 19 381 797 грн. 83 коп. (т.1 а.с.9-12).

Отже, встановивши вказані обставини, колегія суддів вважає, що суд дійшов до законного і обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором відповідно до положень вказаного договору та ст.526 ЦК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, вказана норма закону з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч.4 ст.10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Як вбачається з матеріалів справи, основна сума боргу складає 4 152 924 грн. 37 коп., а нарахована позивачем пеня становить 19 381 797 грн. 83 коп., що значно перевищує розмір боргу.

Установивши, що розмір неустойки значно перевищує розмір боргового зобов'язання, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розміру пені до 4 152 924 грн. 37 коп.

Згідно зі статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

При цьому ст.39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Відповідно до ч.1 ст.41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Згідно з ч.2 ст.25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених ст. 26 цього Закону.

Відповідно до ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином Законом України «Про іпотеку» і Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» позивачу надається право на власний розсуд обрати спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі і продаж предмета шляхом проведення публічних торгів.

Як зазначалось вище, в якості забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором, 18 червня 2008 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 і ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_3 передала банку в іпотеку земельну ділянку площею 0,5000 га, розташована на території Української міської ради у с.Плюти, ж/м «Лісовий» Обухівського району Київської області та 1/2 частину недобудованого житлового будинку АДРЕСА_2, що належать ОСОБА_3 на праві власності, а ОСОБА_2 передала банку в іпотеку належну їй 1/2 частину недобудованого житлового будинку АДРЕСА_2.

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитний договором утворилась заборгованість ОСОБА_2 перед банком, яка станом на 16 вересня 2013 року становить 25 020 430,16 грн.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач надіслав на адресу ОСОБА_3 (зазначену у договорі іпотеки), вимогу про усунення порушень кредитного договору та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки від 22 лютого 2011 року (а.с.38-40). Однак ОСОБА_3 дану вимогу не виконала.

Отже, враховуючи, що ОСОБА_2 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, внаслідок чого станом на 16 вересня 2013 року утворилась заборгованість за кредитним договором, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом застосування ст.39 Закону України «Про іпотеку» та визначення способу реалізації предмету іпотеки шляхом процедури продажу, встановленої ст.41 Закону України «Про іпотеку» - продаж на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження».

Таким чином рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано, що позов подано не ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», а регіональною дирекцією ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», не заслуговують на увагу з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, у вересні 2013 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі регіональної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду з даним позовом.

Відповідно до пункту 4.2 положення «Про Київську регіональну дирекцію ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», затвердженого рішенням спостережної ради АТ «Райффайзен Банк Аваль» від 15 грудня 2009 року дирекція має право здійснювати претензійно-позовну роботу у встановленому чинним законодавством України порядку, здійснювати повноваження сторони (позивача, відповідача) або третьої сторони при розгляді справ у судах (т.2, а.с.128-139).

Як вбачається зі змісту позову, він підписаний представником АТ «Райффайзен Банк Аваль» Савіновим І.В., який діяв на підставі довіреності від 25 липня 2013 року, виданої заступниками Голови Правління АТ «Райффайзен Банк Аваль», посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М. Дана довіреність видана без права передоручення строком до 25 липня 2018 року (т.1, а.с.50-51).

Посилання апеляційної скарги на те, що боржник ОСОБА_2 не отримували вимогу банку про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором, не заслуговує на увагу, оскільки пред'явлення кредитором до суду позову до боржника про стягнення заборгованості за кредитним договором є належним повідомленням боржника про наявність заборгованості за кредитним договором, що ґрунтується на положеннях пункту 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справи від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

До того ж при апеляційному розгляді справи ОСОБА_3 пояснила, що вона та ОСОБА_2 знали про наявність заборгованості за кредитним договором.

Що ж стосується неотримання іпотекодавцем ОСОБА_3 вимоги банку про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором, то ця обставина не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя на звернення до суду за захистом своїх порушених прав, оскільки у пункті 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають із кредитних правовідносин», судам роз`яснено, що невиконання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання, не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (частина третя статті 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що складений позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором не є належним та допустимим доказом, є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Розрахунок заборгованості є письмовим документом підтвердження позовних вимог в частині визнання розміру заборгованості за кредитним договором. Розрахунок заборгованості складений позивачем відповідно до умов договору та включає в себе складові частини кредитного договору, а саме, строкова та прострочена заборгованість по кредиту, строкова та прострочена заборгованість по відсотках та пеня. Визначений позивачем розмір заборгованості відповідачами не спростовано.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем нараховано пеню за 13 місяців (з 18 вересня 2012 року по 18 вересня 2013 року), а не за 1 рік, є безпідставними, оскільки як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, пеня нарахована з 18 вересня 2012 року по 18 серпня 2013 року включно, а за вересень 2013 року пеня не нараховувалась (т.1, а.с.9-12).

Інші доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову частково.

Що стосується прохання в апеляційній скарзі розглянути зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, то воно не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч.2 ст.208 ЦПК України судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду.

Відповідно д ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи судом першої інстанції не ухвалювалось рішення суду щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 по суті, оскільки ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 16 червня 2014 року їй відмовлено в прийнятті зустрічної позовної заяви (т.1, а.с.195-196).

З таких обставин у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для розгляду зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив обставини справи, надані сторонами докази, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про задоволення позову частково і ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді