Рішення № 48639682, 11.08.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.08.2015Справа №910/15669/15

Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., при секретарі судового засідання Нечай О.Н., розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 910/15669/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ», м. Київ,

до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», м. Київ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю «Рівненський насіннєвий завод (Євронасіння)», м. Рівне, та публічне акціонерне товариство «Златобанк», м. Київ,

про визнання кредитного договору недійсним,

за участю представників:

позивача - Сівак О.В. (довіреність від 18.05.2015 № б/н);

відповідача - Мостепанюк В.І. (довіреність від 16.07.2015 № б/н);

третіх осіб - не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ» (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним кредитного договору від 20.01.2009 № 03/09/KL (далі - Кредитний договір) з усіма додатковими договорами, укладеного відкритим акціонерним товариством «Златобанк» (після приведення організаційно-правової форми у відповідність до вимог Закону України «Про акціонерні товариства» - публічне акціонерне товариство «Златобанк», далі ПАТ - «Златобанк») і товариством з обмеженою відповідальністю «Рівненський насіннєвий завод (Євронасіння)» (далі - ТОВ «Рівненський насіннєвий завод (Євронасіння)»).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2015 порушено провадження у справі; призначено судовий розгляд на 07.07.2015; залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ТОВ «Рівненський насіннєвий завод (Євронасіння)» і ПАТ «Златобанк».

06.07.2015 позивач подав суду заяву про долучення документів до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі та клопотання про оголошення перерви.

07.07.2015 відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому викладені обставини, що не стосуються даного господарського спору. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2015 розгляд справи було відкладено на 28.07.2015 у зв'язку з неявкою представників позивача та третіх осіб.

27.07.2015 Завод подав суду клопотання про витребування документів у публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - Банк) і про оголошення перерви в судовому засіданні.

28.08.2015 представник позивача у судовому засіданні заявив клопотання про витребування у відповідача документів.

Представник відповідача проти задоволення клопотання заперечив, посилаючись на те, що Товариство не зверталося до відповідача з проханням надати вказані документи.

Відповідно до частин першої та другої статті 38 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Суд визнав клопотання позивача щодо витребування доказів необґрунтованим, оформленим з порушенням вимог статті 38 ГПК України та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки, позивач не довів обставини, що перешкоджають їх наданню самим Товариством.

У судовому засіданні 28.07.2015 було оголошено перерву до 30.07.2015, відповідно до статті 77 ГПК України.

30.07.2015 відповідач подав суду документи для долучення до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі та відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог повністю.

30.07.2015 Товариство подало суду такі клопотання: про продовження строку вирішення спору; про оголошення перерви; про зупинення провадження.

Суд задовольнив клопотання позивача про відкладення судового розгляду та продовження строку вирішення спору, а розгляд клопотання про зупинення відклав у наступне судове засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2015 продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів і відкладено розгляд справи на 11.08.2015.

11.08.2015 позивач подав суду клопотання про призначення почеркознавчої експертизи та про витребування оригіналів документів у відповідача.

11.08.2015 відповідач подав суду клопотання про долучення до матеріалів справи копії протоколу виїмки від 29.10.2012 та постанов від 18.09.2012 зі справи № 2601/18170/12 та від 18.09.2012 зі справи № 2601/18164/12.

У судовому засіданні 11.08.2015 представник позивача підтримав клопотання про зупинення провадження у справі; витребування оригіналів документів і про призначення почеркознавчої експертизи.

Суд відхилив клопотання про витребування оригіналів документів у відповідача, з огляду на те, що останнім подано копії протоколу виїмки від 29.10.2012, з якого вбачається, що частина витребуваних документів 29.10.2012 була надана майору міліції Шалькіну О.В.

Що ж до оригіналів протоколів Товариства, то відповідач подав суду належним чином засвідчені їх копії.

Витребування у відповідача протоколів загальних зборів акціонерів Банка на підтвердження укладення спірних правочинів є недоцільним, оскільки підставами заявлення даної позовної заяви є перевищення повноважень саме зі сторони керівників Товариства, а не Банка.

Суд відхилив клопотання про зупинення провадження у справі, виходячи з такого.

Клопотання мотивоване тим, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/17666/15 за позовом Товариства до Банка, третя особа ПАТ «Златобанк», про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 18.07.2012, укладеного ПАТ «Златобанк» і Банком.

Відповідно до частини першої статті 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Згідно з пунктом 3.16 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» статтею 79 ГПК України встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним.

Зокрема, відповідно до частини першої статті 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини третя і четверта статті 35 ГПК України).

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Іншим судом, про який йдеться у частині першій статті 79 ГПК, є будь-який орган, що входить до складу судової системи України згідно з статтею 3 та частиною другою статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»; іншим судом може вважатися й інший склад суду (одноособовий чи колегіальний) в тому ж самому судовому органі, в якому працює суддя (судді), що вирішує (вирішують) питання про зупинення провадження у справі.

З огляду на викладене, суд не вбачає неможливості розгляду даного господарського спору без результатів рішення з господарської справи № 910/17666/15, оскільки Господарський суд міста Києва може самостійно встановити ті обставини на які посилаються учасники даного процесу.

Що ж до клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, то суд відхиляє його з огляду на таке.

Відповідно до частини першої 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Клопотання позивача мотивоване тим, що спірні правочини можливо підписані не директорами Товариства.

Разом з тим, суду не подано жодного обґрунтування наявності сумніву у невідповідності підписів директорів Товариства; не подано відповідних письмових заяв вказаних осіб про не підписаннями спірних правочинів; не подано документів, якими б підтверджувалась різність підписів Арсонової-Воронецької Г.М. та Табатадзе Р.Д. наявних на спірних правочинах та інших документів.

Крім того, заявляючи позов, Товариство посилалося на перевищення повноважень директорів і не наводило жодного сумніву щодо осіб, які підписували спірні правочини зі сторони позивача.

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Субот проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).

Отже, зупинення провадження у справі та призначення судової почеркознавчої експертизи в даній справі є недоцільним і таким, що суперечить принципу розумності строку вирішення спору.

Представники третіх осіб у судове засідання 11.08.2015 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвал суду не виконали.

Ухвали Господарського суду міста Києва було надіслано третім особам на адреси, зазначені у позовній заяві та у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що також підтверджується відмітками канцелярії на звороті таких ухвал і рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

У підпункті 3.9.2 пункту 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова № 18) зазначено, що, розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд визнав наявні в матеріалах справи документи достатніми для вирішення спору та відповідно до статті 75 ГПК України розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

Представник позивача надав пояснення по суті спору; позовні вимоги просив задовольнити повністю.

Представник відповідача надав пояснення по суті спору; проти задоволення позовних вимог заперечував.

У судовому засіданні 11.08.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 ГПК України.

Судом, у відповідності до вимог статті 811 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

20.01.2009 ПАТ «Златобанк» і ТОВ «Рівненський насіннєвий завод (Євронасіння)» (позичальник) укладено Кредитний договір, за умовами якого позичальнику надано кредитні кошти у формі кредитної лінії для поповнення обігових коштів з максимальним лімітом заборгованості у сумі 1 500 000 доларів США строком з 20.01.2009 по 20.04.2009 зі сплатою 26 % річних за користування цими коштами.

До Кредитного договору були укладені додаткові угоди, зокрема: додатковий договір від 26.12.2012; додатковий договір від 30.01.2013; додатковий договір від 30.12.2013; додатковий договір від 11.02.2014; додатковий договір від 04.03.2014; додатковий договір від 30.04.2014; додатковий договір від 11.06.2014; додатковий договір від 31.07.2014 (далі - Додаткові договори).

Позивач вказує, що вказані правочини є недійсними, з огляду на таке:

- Банк з порушенням вимог чинного законодавства України вчинив удаваний правочин - вніс зміни до Кредитного договору шляхом укладання Додаткових договорів;

- орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень (частина третя статті 92 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України);

- пунктом 5 статті 65 Господарського кодексу України визначено, що правом діяти від імені підприємств без довіреності наділяється його керівник, аналогічне положення також міститься у пунктах 11.8 статуту Товариства (далі - Статут) в редакції, чинній під час укладання оспорюваного Кредитного договору;

- відповідно до пункту 10.1 Статуту вищим органом Товариства є загальні збори учасників;

- до компетенції зборів учасників віднесено затвердження правочинів на суму, що перевищує 100 000 грн. (підпункт 10.5.9 пункту 10.5 Статуту);

- пунктом 11.9 Статуту передбачено, що директор не має права на вчинення правочинів (укладання, зміну, розірвання договорів або інших угод), витрату коштів або відчуження майна сума (вартість) якого перевищує 100 000 грн. без попередньої згоди загальних зборів учасників Товариства;

- загальними зборами учасників Товариства не було прийнято рішення, оформлене протоколом, щодо укладання Додаткових договорів;

- пунктом 11.10 Статуту визначено, що директор не має права на укладання, зміну, розірвання, незалежно від суми, кредитних договорів, договорів позики, позички, поруки, застави, іпотеки, а також інших договорів, згідно з якими Товариство бере на себе виконання зобов'язань за третіх осіб та договорів про відступлення права вимоги Товариства до боржника за договором третій особі без попередньої згоди зальних зборів учасників;

- загальні збори учасників Товариства не приймали рішення про прийняття зобов'язань третьої особи-1 за Кредитним договором;

- позивачу не відомо з яких підстав Товариство набуло прав та обов'язків за первісного позичальника;

- жодних документів на підтвердження факту затвердження правочину, надання дозволу на звернення до Банку із заявою щодо надання кредиту в сумі 8 471 780,70 грн. немає.

Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з такого.

18.07.2012 відповідачем та ПАТ «Златобанк» було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого відбулася заміна кредитора у зобов'язанні, зокрема за Кредитним договором, у зв'язку з чим Банк набув статусу нового кредитора.

Про укладення вказаного правочину було повідомлено позичальника шляхом надсилання останньому листа ПАТ «Златобанк» від 20.07.2012 №1223.

21.12.2012 загальними зборами учасників ТОВ «Рівненський насіннєвий завод (Євронасіння)» прийнято рішення, оформлене протоколом № 107, яким, зокрема, переведено заборгованість за Кредитним договором на Товариство шляхом укладення договору переведення боргу та надано повноваження директору третьої особи-1 на підписання усіх необхідних документів.

21.12.2012 були проведені загальні збори учасників позивача, за результатами яких прийнято ряд рішень, оформлених протоколом № 150, відповідно до яких Товариство перевело (прийняло) на себе заборгованість за Кредитним договором, а також надано відповідні повноваження директору позивача Арсоновій-Воронецькій Галині Михайлівні на укладення із Банком відповідних договорів та підписання усіх інших документів на умовах, запропонованих Банком.

Крім того, до матеріалів справи долучено належним чином засвідчену копію протоколу від 20.01.2009 №78, яким оформлено рішення загальних зборів учасників ТОВ «Рівненський насіннєвий завод (Євронасіння)», відповідно до якого вирішено звернутися із клопотанням до ПАТ «Златобанк» про отримання кредиту у формі кредитної лінії у сумі 1 500 000 доларів США строком на три місяці під 26 % річних та уповноважено генерального директора товариства на укладення із третьою особою-2 Кредитного договору.

Що ж до посилань позивача на начебто удаваність Додаткових договорів, а саме: 26.12.2012; від 30.01.2013; від 30.12.2013; від 11.02.2014; від 04.03.2014; від 30.04.2014; від 11.06.2014; від 31.07.2014, то вони не доведені документально та спростовані таким:

- перед укладенням додаткового договору від 26.12.2012 (викладення Кредитного договору в новій редакції, зміна умов кредитування) та додаткового договору від 30.01.2013 (зменшення процентної ставки за користування кредитом, наданим в гривні), загальні збори учасників позивача прийняли рішення від 21.12.2012, оформлене протоколом № 150, яким попередньо погодили змінити умови кредитування (в подальшому викладені в тексті оспорюваних угод) та уповноважили директора товариства Арсонову-Воронецьку Г.М. на підписання усіх необхідних документів, на умовах, запропонованих Банком;

- перед укладенням додаткового договору від 30.12.2013 (зміна умов кредитування), загальні збори учасників Товариства прийняли рішення від 29.11.2013, оформлене протоколом № 242/1, яким попередньо погодили змінити умови кредитування (в подальшому викладені в тексті оспорюваної угоди) та уповноважили директора Товариства Табатадзе Р.Д. на підписання усіх необхідних документів, на умовах, запропонованих відповідачем, з визначенням решти істотних умов цих договорів та інших супутніх документів на розсуд Табатадзе Р.Д.;

- перед укладенням додаткового договору від 11.02.2014 року (зміна умов кредитування), загальні збори учасників позивача прийняли рішення від 10.02.2014, оформлене протоколом №257/1, яким попередньо погодили змінити умови кредитування (в подальшому викладені в тексті оспорюваної угоди) та уповноважили директора Товариства Табатадзе Р.Д. на підписання усіх необхідних документів, на умовах, запропонованих Банком, з визначенням решти істотних умов цих договорів та інших супутніх документів на розсуд Табатадзе Р.Д.;

- перед укладенням додаткових договорів від 30.04.2014 та від 31.07.2014 (зміна умов кредитування), загальні збори учасників позивача прийняли відповідні рішення від 31.03.2014, оформлене протоколом № 267/01, та від 24.04.2014, оформлене протоколом № 275, якими попередньо погоджено змінити умови кредитування (в подальшому викладені в тексті оспорюваних угод) та уповноважено директора товариства Табатадзе Р.Д. на підписання усіх необхідних документів, на умовах, запропонованих Банком, з визначенням решти істотних умов цих договорів та інших супутніх документів на розсуд Табатадзе Р.Д.

Суду не подано доказів оскарження в судовому порядку вказаних рішень загальних зборів учасників третьої особи-1 та позивача та визнання їх недійсними у встановленому порядку, а тому вони є чинними.

Судом встановлено, що спірні правочини підписані зі сторони третьої особи-1 та позивача їх повноважними представниками на виконання рішень загальних зборів, а саме: генеральним директором Єремейчуком Григорієм Йосоповичем; директором Арсоновою-Воронецькою Галиною Михайлівною; директором Табатадзе Романом Джемеловичем.

Зі змісту протоколів 20.01.2009 № 78; від 21.12.2012 № 107; від 21.12.2012 № 150; від 29.11.2013 № 242/1; від 10.02.2014 № 257/1; від 31.03.2014 № 267/01 та від 24.04.2014 № 275 вбачається, що загальні збори учасників позивача та третьої особи-1, як вищі органи товариства, вирішили надати згоду відповідним керівникам на укладення спірних правочинів.

Таким чином, генеральний директор Єремейчук Г.Й.; директор Арсонова-Воронецька Г.М.; директор Табатадзе Р.Д. при укладенні оспорюваних правочинів діяли в межах повноважень, наданих статутами та рішеннями вищих органів товариств, та мали відповідні дозволи на укладення Кредитного договору та Додаткових угод.

Відповідно до частини другої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено те, що спірні правочини були вчинені генеральним директором третьої особи-1 та директорами позивача з необхідним обсягом цивільної дієздатності.

Саме на позивачеві лежить тягар доказування тих обставин, на які він посилається, заявляючи позовні вимоги.

Відповідно до частини першої статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (частина друга статті 32 ГПК України).

Відповідно до пункту 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи; крім того, неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, тягне за собою правові наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК України.

Позивач не подав суду належних та допустимих доказів (у розумінні статі 32 ГПК України) наявності обставин та підстав для визнання Кредитного договору та Додаткових договорів недійсними.

З огляду на наведене у позові слід відмовити.

Крім того, господарський суд вважає за доцільне вказати на таке.

Відповідно до частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу, згідно з частиною третьою якої не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 у справі N 1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Згідно з частиною другою статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України і, відповідно, до застосуваннями судами загальної юрисдикції при вирішенні підвідомчих їм спорів.

Згідно ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Визнання правочину недійсним як спосіб захисту цивільних прав і цивільних інтересів застосовується у випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладення правочину з порушенням умов необхідних для чинності правочину (ст. 203 ЦК). Його застосування регулюється ст. ст. 215 - 236 ЦК.

Метою звернення до суду з таким позовом є застосування наслідків його недійсності (реституції), відшкодування збитків або моральної шкоди у випадках, коли її відшкодування передбачено законом.

Під час розгляду справи господарський суд встановив, що Товариство на законних підставах набуло всі права та обов'язки позичальника за кредитним договором та користувалось такими правами у повному обсязі, а тому названий нею інтерес спрямований на ущемлення прав відповідача на своєчасне виконання боржником своїх зобов'язань.

Керуючись статтями 43, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Відповідно до частини п'ятої статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання повного рішення шляхом подачі апеляційної скарги до місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Повне рішення складено 17.08.2015.

Суддя І.Д. Курдельчук