Постанова № 48631429, 15.10.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2014 року Справа № 814/2492/14

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Середи О.Ф. розглянувши в порядку письмового провадження справу за

адміністративним позовом: Приватної виробничо -комерційної фірми «Кальтаїр», м. Миколаїв

до відповідача: Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, м. Миколаїв

Суть спору: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 06.05.2014 року № 0007362208,

в с т а н о в и в:

Приватна виробничо-комерційна фірма "Кальтаір" (надалі - позивач) звернулася до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (надалі - відповідач) з вимогами про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 06.05.2014 року № 0007362208 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 109 525, 50 грн. (73 017, 00 грн. - основний платіж, 36 508, 50 грн. - штрафна (фінансова санкція).

Позов обґрунтовано тим, що податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем без достатніх правових підстав, з перевищенням своїх повноважень, отже, є не законними та їх слід скасувати. Позивач подав всі первинні документи, які підтверджують факт отримання товарів (послуг), а, відповідач, в супереч вимогам статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не подав будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність договорів позивача вимогам законодавства.

Відповідач подав письмові заперечення проти позову, в яких зазначив про правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень та просив у задоволені позову відмовити з підстав, викладених у запереченнях.

Сторони подали клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

За приписами частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи. Які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд дослідив матеріали і обставини справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, і встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Приватної виробничо -комерційної фірми «Кальтаїр» з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні фінансового - господарської діяльності з контрагентом - постачальником ПП «ПОЛЮС» за період з 01.01.2012 року по 31.07.2013 року та контрагентами покупцями.

При розгляді справи встановлено, що 24.02.2012 року, 05.03.2012 рокута 26.04.2012 року між ПВКФ "Кальтаір" та ПП «ПОЛЮС» укладено договори купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей, предметом якого є запасні частини до тепловозів.

Господарські операції за вказаною угодою оформлені рахунком-фактурою від 24.02.2012 року за № 1056, видатковою накладною № 1056 від 24.02.2012 року, податковою накладною № 517, рахунком-фактурою від 22.03.2012 року за № 1333, видатковою накладною № 1333 від 22.03.2012 року, податковою накладною № 279, товарно-транспортною накладною від 24.02.2012 року, товарно-транспортною накладною від 22.03.2012 року, податковою накладною № 278, товарно-транспортною накладною від 05.03.2015 року, видатковою накладною № 1332 від 05.03.2012 року, рахунком-фактурою від 05.03.2015 року за № 1332, податковою накладною № 170, товарно-транспортною накладною від 26.04.2012, податковою накладною № 1906 від 26.04.2012, рахунком-фактурою № 1906 від 26.04.2012 року та журналом реєстрацій довіреностей на отриманого товарно-матеріальних цінностей.

Розрахунки ПВКФ "Кальтаір" з контрагентами проводились в подальшому безготівковій формі, що підтверджено позивачем банківськими виписками та платіжними дорученнями.

Згідно з п.185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Статтею 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.198.3).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п.198.6).

Згідно зі ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (п.200.1).

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (п.200.2)

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п.200.3).

Приписами ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Дані правові норми визначають, що до складу валових витрат (а отже витрат, на підставі яких може бути сформованих податкових кредит) можуть бути віднесені витрати, що безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції, робіт, послуг, які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності та підтверджені належними та достатніми первинними документами.

Системний аналіз правових норм, якими регулюються правовідносини, що були предметом судового дослідження, вказує на те, що у разі, якщо добросовісний платник податку виконав усі передбачені законом умови щодо документального підтвердження розміру валових витрат, податкового кредиту та фактичного здійснення господарських операцій, він не може бути позбавлений права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Недобросовісність учасників господарських правовідносин (контрагентів), які постачають товари (послуги) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, який виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту та фактичного здійснення господарських операцій.

Позивач перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області.

ДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку суб'єкта господарювання, за наслідками якої складено відповідний акт перевірки від 15.04.2014 року за № 296/14-03-22-08/19299770 (надалі - акт), у висновках якого зазначено про порушення позивачем вимог п.185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст.188, п. 198.1 ст. 198, п. 198.3 ст.198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України внаслідок чого ПВКФ "Кальтаір" занижено суму податку на додану вартість, що належить перерахуванню до бюджету, в розмірі 73 017, 00 грн.

На підставі акта ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.05.2014 року № 0007362208, яким, з посиланням на порушення суб'єктом господарювання вимог п.185.1,п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 109 525, 50 грн. (73 017 грн. - основний платіж, 36 508, 50 грн. - штрафна (фінансова санкція). Мотивацією оспорюваного рішення є судження контролюючого органу про безтоварність господарських операцій по правочинам між ПВКФ "Кальтаір" та ПП «ПОЛЮС».

Позивачем на спростування доводів контролюючого органу надано до суду первинні документи на підтвердження товарності господарських операцій між ПВКФ "Кальтаір" та його контрагентами: рахунки фактури, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, журнали реєстрації довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, договори купівлі-продажу (поставки) товарів (та ін.).

Отримані товари були використані позивачем в господарській діяльності, в тому числі для технічного обслуговування та ремонту тепловозів замовників цих послуг.

Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна. При розгляді справи встановлено, що видані позивачеві контрагентами податкові накладні відповідають вимогам діючого законодавства і є належним доказом правомірності формування податкового кредиту з ПДВ по реальним господарським операціям.

Отже, позивач надав первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення господарських операцій і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів (послуг) для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку.

Інформація контролюючого органу про незнаходженням контрагентів за юридичною адресою не є підставою для визнання господарських операцій безтоварними, оскільки чинне законодавство не пов'язує право платника податків на податковий кредит та на формування валових витрат із фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою.

Згідно ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" - якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Згідно п.6 ст. 39 вказаного Закону - датою припинення юридичної особи є дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи.

Щодо посилання відповідача у акті перевірки на господарські відносини ПП «ПОЛЮС» та Філією «ХЛІБНА БАЗА» ДП «ОХТИРСЬКИЙ КХП» із підприємствами, з якими позивач не мав жодних стосунків, відповідачем не надано детального аналізу продукції, яка могла б бути поставлена цими підприємствами на адресу безпосередніх контрагентів, а потім і позивачеві. ДПІ не наводить жодного прикладу ідентифікації товарних цінностей, які були предметом господарських операцій між зазначеними підприємства, що унеможливлює встановлення фактів того, що саме ці товарно-матеріальні цінності (послуги) в завершенні цього ланцюга господарських операцій поставлені позивачеві. А тому, позиціонування вказаної обставини як порушення податкового законодавства не ґрунтується на приписах чинного законодавства та є надуманим, а досліджені судом фактичні дані вказують на невмотивованість аргументів контролюючого органу.

Крім того, суб'єкт господарювання (добросовісний учасник угод та господарських операцій) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст.61 Конституції України). Зазначена обставина (недобросовісність учасника угоди в ланцюгу постачання щодо спали податків та зборів) не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження фактичного здійснення господарських операцій.

Таким чином, відповідач - суб'єкт владних повноважень при прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення діяв не на підставі, не в спосіб, що передбачені законами України, та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Згідно з положеннями Податкового кодексу України право суб'єкта господарювання на отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, безперечно, залежить від сплати вказаного податку у ціні придбання товару, використання придбаного товару у господарській діяльності та підтвердження вказаної операції відповідними первинним документами. Суб'єкт господарювання не несе відповідальності за зобов'язаннями контрагента. Якщо останнім було порушено норми чинного законодавства, то саме він повинен нести встановлену відповідальність (рішення Європейського суду з прав людини у справі за позовом Товариства «Інтерсплав» проти України (2007 рік) та у справі за позовом Товариства «Булвес» проти Болгарії (2009 рік).

З урахуванням викладеного, суд вважає, що фактичне здійснення господарської операції позивача зі своїми контрагентами підтверджена належним чином.

Наведені документи містять необхідну для цілей оподаткування інформацією щодо змісту спірних операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт отримання товарів, тому позивачем підтверджено факт реальності спірних операцій з контрагентами та правомірність формування валових витрат з податку на прибуток та податкового кредиту.

Відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальних характер.

Тобто, чинним законодавством України відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої особи не передбачена.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державно влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийнятті (вчинені) вони відповідно до вимог статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта суб'єктів владних повноважень, обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, відповідач не довів, що при здійсненні господарської діяльності, навіть за наявності усіх первинних документів, платник податків здійснив незаконну господарську діяльність, що була спрямована на отримання податкової вигоди за рахунок чи переважно з бюджету, тому позовні вимоги є обґрунтованим та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 11, 71, 94, 122, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Приватної виробничо - комерційної фірми «Кальтаїр» задовольнити повністю.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0007362208 від 06.05.2014 року, що було прийнято Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку/

Головуючий суддя О. Ф. Середа