Рішення № 4856349, 13.08.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

Справа № 13/173

13.08.09

За позовом

Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»

до

Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна контора "Дегтярівська" Шевченківської районної у м. Києві ради"

про

стягнення 449753,61 грн.

Суддя Курдельчук І.Д.

Представники:

Від позивача Іваненко І.П. дов. № Д07/2009/07/10-7 від 10.07.09,

Від відповідача Левчук Я.С. дов. б/н від 13.07.09,

Обставини справи :

15.07.09 Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна контора "Дегтярівська" Шевченківської районної у м. Києві ради 449753,61 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов’язання щодо повноти та своєчасності внесення оплати на поставлену електричну енергію за період прострочення з 01.12.08 по 01.06.09 згідно договору від 26.06.07 № 71275.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 13/173 від 20.07.09 порушено провадження у справі, витребувано документи у сторін, сторони зобов'язано вчинити, дії розгляд справи призначено на 06.08.09.

06.08.09 судове засідання перенесене на 13.08.09 через перебування судді Курдельчука І.Д. на лікарняному.

Представник позивача в судовому засіданні 13.08.09 року підтримав позовні вимоги в повному обсязі, а представник відповідача просив в позові відмовити у зв'язку з неукладенням позивачем договору реструктуризації боргу як передбачено у п.7.6 договору №№ 71275.

Перед початком розгляду справи по суті представника позивача судового процесу ознайомлено з їхніми правами та обов’язками у відповідності із ст.ст. 20, 22, 27 ГПК України.

Крім цього, представникам учасників судового процесу у судовому засіданні роз’яснено вимоги ст.81-1 ГПК України.

Господарським судом відповідно до вимог ст.81-1 ГПК України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України за згодою представників сторін господарським судом було оголошено лише вступна та резолютивна частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі обставини справи, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, господарський суд ВСТАНОВИВ:

26.06.07 року між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» та Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна контора "Дегтярівська" Шевченківської районної у м. Києві ради було укладено договір № 71275 про постачання електричної енергії.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частиною 1 договору сторони визначили предмет договору, зокрема : постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача згідно з умовами цього договору та додатками договору, що є його невід’ємними частинами, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід’ємною частиною.

Згідно договору позивач зобов’язувався постачати електричну енергію (п. 2.2.2), а відповідач оплачувати її вартість (п.2.3.3) на умовах додатків "Порядок розрахунків з електричну енергію та зняття показань електролічильників споживачів"

Відповідно до п.13 додатку 2.2 до договору споживач до 1 числа поточного місяця здійснює оплату вартості активної електроенергії з фактичними і прогнозованим до кінця поточного розрахункового періоду показаннями розрахункових засобів обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином.

З наданих сторонами звітів про використану активну електроенергію, які підписані відповідачем вбачається, що за період з 01.12.08 по 01.06.09 відповідачем було спожито активної електричної енергії на суму 561127,93 грн.

Судом встановлено, що споживач надав позивачу звіти про використану електроенергію за спірний період, при цьому в даних звітах споживач самостійно визначав кількість спожитої електроенергії, в тому числі і в будинках, в яких відсутні електролічильники. Саме на підставі даних звітів позивачем визначалась вартість та кількість спожитої відповідачем електричної енергії.

У свою чергу, відповідач за поставлену енергію перерахував позивачу грошові кошти в розмірі 129606,63 грн., в зв’язку з чим у нього виникла заборгованість в розмірі 4315214,30 грн., що підтверджується довідкою про стан розрахунків та заборгованість із сплати спожитої електричної енергії.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З наданих Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»доказів вбачається, що позивач виконав в повному обсязі зобов’язання, покладені на нього договором.

Відповідачем не подано будь-яких доказів на спростування обставин, які повідомлені позивачем.

В судовому засіданні представник відповідача усно не заперечував проти розміру заявлених позовних вимог, однак посилаючись на п. 7.6 договору № 71275 вказав, що при виникненні у споживача заборгованості між сторонами має бути укладена угода про реструктуризацію боргу, проте позивач з пропозицією укласти угоду не звертався.

Представник позивача надав пояснення згідно яких заборгованість є постійною і зменшується не суттєво, сторони погодили реструктуризацію боргу як позасудовий порядок вирішення спору, що не позбавляє його права на звернення до суду.

Судом перевірені заперечення відповідача та доводи позивача і встановлено на наступне.

Відповідно до п.7.6 договору №71275 у разі виникнення у споживача заборгованості з оплати за спожиту електричну енергію, сторони за взаємною згодою та у порядку передбаченому законодавством України , укладають договір щодо реструктуризації заборгованості.

Відповідач не є підприємством паливно-енергетичного комплексу, а тому положення Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" на дані правовідносини не поширюються.

Як вбачається із розрахунку основного боргу наданого позивачем заборгованість за поставлену електроенергію погашається мешканцями-платниками через Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр".

Оскільки постачання електроенергії за договором №71275 пов'язане з наданням послуг мешканцям житлових будинків тобто населенню то до спірних відносин слід застосовувати норми Закону України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію".

Згідно до ст.1 цього Закону заборгованість, зокрема, з оплати послуг з постачання електроенергії наймачів жилих приміщень та власників жилих будинків або квартир реструктуризується на термін до 60 місяців залежно від суми боргу та рівня доходів громадян на дату реструктуризації. Для реструктуризації заборгованості громадяни укладають з підприємствами - надавачами житлово-комунальних послуг договори про щомісячне рівномірне погашення реструктуризованої заборгованості та своєчасну сплату поточних платежів за житлово-комунальні послуги (далі - договір про реструктуризацію заборгованості).

Таких договорів, укладених відповідачем з населенням відповідач не надав, а отже доказів вжиття заходів реструктуризації заборгованості ним не надано.

Заінтересованою особою в реструктуризації тобто організації і реалізації заходів, спрямованих на зменшення та розстрочення кредиторської заборгованості перед позивачем є відповідач, проте ним не надано жодного належного доказу вжиття заходів до врегулювання боргу та реалізації ним самим п. 7.6 договору №71275.

За таких обставин, посилання представника відповідача не можуть братись судом до уваги, оскільки положення п.7.6. договору мають диспозитивний, а не імперативний характер застосування, а тому господарський суд застосовує ст.ст.525, 526, 625 ЦК України до даних правовідносин.

Тобто доводи відповідача, що постачальник неправомірно звернувся до господарського суду визнаються судом без підставними.

Як визначено ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст.193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

В договорі сторони погодили порядок розрахунків та встановили строки виконання зобов’язання щодо оплати поставленої електричної енергії (п. 13, 18, додатку № 2.2 до договору № 71275 від 26.06.07), зокрема : протягом розрахункового періоду споживач здійснює повну оплату вартості активної електричної енергії за фактичними та прогнозованим до кінця поштового розрахункового періоду показаннями розрахункових засобів обліку. Споживач самостійно здійснює остаточний розрахунок за активну електричну енергію шляхом оплати різниці між вартістю обсягу електричної енергії, фактично спожитої протягом розрахункового періоду, та сумою коштів, сплачених відповідно до п. 13 цього додатку, оплату за перетікання реактивної енергії, оплату за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, оплату нарахувань за актами порушень та оплату інших нарахувань згідно з умовами цього договору до останнього робочого дня включно поточного розрахункового періоду.

Судом встановлено, що за період з 01.12.08 по 01.06.09 позивачем відповідачу поставлено електричну енергію на суму 561127,93 грн., що підтверджується звітами про використану електроенергію, копії яких долучені до матеріалів справи. Відповідач, в порушення вимог договору та норм чинного законодавства, за поставлену електричну енергію розрахувався частково, в зв’язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 431521,30 грн.

Враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, то за таких обставин, позов в частині стягнення основного боргу в розмірі 431521,30 грн. визнається судом таким, що підлягає задоволенню.

Крім того позивач, посилаючись на статтю 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути на свою користь інфляційні витрати в розмірі 14886,40грн. та 3 % річних в розмірі 3345,91грн.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов’язання, з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 3 % річних в розмірі 3345,91 грн. та інфляційні витрати в розмірі 14886,40 грн. за весь час прострочення платежу, розмір яких визначений за обґрунтованим розрахунком позивача.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна контора "Дегтярівська" Шевченківської районної у м. Києві ради (04112, м. Київ, вул. О.Теліги,9 код ЄДРПОУ 34966191) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»(01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 431521,30 грн. –основного боргу за спожиту електричну енергію, 3345,91 грн. - три проценти річних від простроченої суми, 14886,40 грн. –інфляційних витрат, 4497,54 грн. - державного мита та 315,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя І.Д. Курдельчук