Рішення № 4856091, 14.09.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 36/285

14.09.09

За позовом Відкритого акціонерного товариства «Домобудівний комбінат №1»

ім.. М.В. Співака

До Товариства з обмеженою відповідальністю ВП «Фасадні системи»

Про стягнення 48 631 грн. 72 коп.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від позивача Павленко В.Б. –по дов. № б/н від 29.12.2008р.

Від відповідача не з’явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Відкритого акціонерного товариства «Домобудівний комбінат №1»ім.. М.В. Співака про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ВП «Фасадні системи»48 631 грн. 72 коп., із яких: 39104 грн. боргу по орендній платі, 4 268 грн. 23 коп. пеня за прострочку платежу, 4575 грн. 17 коп. інфляційні, 684 грн. 32 коп. -3% річних.

Відповідач в засідання суду потворно не з’явився, письмовий відзив на позов не надав, не виконав вимог суду викладених в ухвалах суду від 15.07.2009р. та 10.08.2009р.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки ухвала про порушення провадження у справі надіслана за адресою, що зазначена в позовній заяві та довідці Головного управління статистики у м. Києві від 25.08.2009р.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

В судовому засіданні 14.09.2009р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України за згодою представника позивача було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Цивільні права і обов’язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. До зобов’язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов’язань.

01.08.2008р. між Відкритим акціонерним товариством «Домобудівний комбінат №1 ім. М.В. Співака»(Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВП «Фасадні системи» (Орендар) було укладено договір суборенди №313 (далі –Договір).

Згідно ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до п. 1.1. Договору Орендодавець передав, а Орендар прийняв в оренду нежиле приміщення (об’єкт оренди) за адресою: м. Київ, проспект Миру, 15-А для розміщення офісу, що підтверджується актом приймання-передачі від 01.08.2008р.

Згідно п. 1.1. Договору об’єктом оренди є нежиле приміщення загальною площею 67,7 кв. м.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Пунктом 4.1. Договору встановлено, що строк суборенди складає 12 місяців з моменту укладенні даного договору і триває з 01 серпня 2008 року по 01 серпня 2009 року.

Спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що відповідач не виконав основного обов’язку Орендаря щодо внесення орендної плати в повному обсязі по Договору у період з серпня 2008р. по 31.03.2009р. внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 39 104 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Як визначено ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 3 статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Частина 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно п. 5.3 Договору плата за суборенду за місяць за весь об’єкт суборенди складає 6770 грн.

Пунктом 5.4.2 Договору встановлено, що плата за суборенду сплачується щомісячно не пізніше 5 календарного дня місяця, що слідує за місяцем, за який здійснюється оплата.

Всупереч вищеназваному договірному зобов’язанню відповідач не виконав своїх обов’язків у частинні внесення плати за оренду нежитлового приміщення в повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість за період з серпня 2008р. по 31.03.2009р., що становить 39104 грн.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»однією із істотних умов договору оренди та основним обов’язком орендаря є сплата орендних платежів з урахуванням індексу інфляції.

Статтею 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»визначається, що орендар зобов’язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

У відповідності ст. 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, відповідач у зазначений період користувався нежитловим приміщенням, а тому зобов’язаний згідно Договору та ч. 5. ст. 762 Цивільного кодексу України, сплачувати за таке користування оренду плату.

З огляду на викладене, вимоги про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендної плати у розмірі 39104 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов’язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Оскільки відповідач припустився прострочки платежу по орендній платі за з нього на підставі п. 8.4 договору та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’зань»з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в сумі 4 268,23 грн., відповідно до заявлених позивачем вимог в цій частині.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов’язання, з нього на підставі статті 625 Цивільного кодексу України підлягають стягненню 4575 грн. 17 коп. інфляційних витрат за увесь час прострочення платежу, а також 684 грн. 32 коп. - 3% річних від простроченої суми, розмір яких визначений за обґрунтованим розрахунком позивача.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВП «Фасадні системи» (м. Київ, вул.. Бондарська, 5/2 літ. «А», код ЄДРПОУ 34539223) на користь Відкритого акціонерного товариства «Домобудівний комбінат №1 ім. М.В. Співака»(м. Київ, вул.. Тампере, 11-а, код 04012738) 39104 грн. 00 коп. основного боргу, 4268 грн. 23 коп. пені за прострочку платежу, 4575 грн. 17 коп. інфляційні, 684 грн. 32 коп. –3% річних, 486 грн. 32 коп. державного мита та 315 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу .

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Суддя

Трофименко Т.Ю.