Рішення № 4853034, 22.09.2009, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2009 р. Справа № 60/150-09

вх. № 5114/1-60

Суддя господарського суду

при секретарі судового засідання

за участю представників сторін:

позивача - Светлічна Я.О.. дов. б/н від 02.06.2009р.

відповідача - Шеховцова М.О. за довіреністю №140 від 13.01.2009р.

розглянувши справу за позовом Приватної фірми "Орнатус" м. Харків

до ХФ № 1 концерну "Військторгсервіс", м. Харків

про стягнення 3724,01 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач (Приватна фірма "Орнатус") звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача - Харківської філії № 1 концерну "Військторгсервіс" 968,24 грн. основного боргу, 189,41 грн. 30% річних, 151,32 грн. пені, 110,59 грн. інфляційних та 2304,45 грн. процентів.

У судовому засіданні 16.09.2009р. судом було оголошено перерву до 22.09.2009р. о 10:00.

Позивач в судовому засіданні підтримує позовні вимоги, просить суд їх задовольнити.

Відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову, надав додаткові документи, які судом прийаються та долучаються до матеріалів справи.

26.08.2009р. позивачем було надано заяву про уточнення позовних вимог.

Враховуючи, що згідно ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, суд вважає, що уточнення позовних вимог не суперечать інтересам сторін та діючому законодавству, тому приймаються судом та суд продовжує розгляд справи з урахуванням цих уточнень.

Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача та выдповыдача, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши докази у їх сукупності, судом встановлено наступне, що між позивачем та відповідачем 21 липня 2008 року було укладено договір поставки №264W.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, о положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до умов договору, а саме п.1.1. позивач зобов`язується в порядку та строки, встановлені даним договором, передати у власність відповідачу товар, в певній кількості, належної якості та за ціною, а відповідач зобов`язується прийняти товар та сплатити його на умовах, вказаних у договорі.

Пунктом 1.2. Договору сторони погодили, що кількість та асортимент кожної партії товару вказується у накладній, укладеній на підставі замовлення відповідача, яка є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач належним чином виконував умови договору, а саме поставив відповідачу товар на загальну суму 1194,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №а318.24.09.2008/536/а від 24.09.2008р. та №а318.07.10.2008/522/а від 07.10.2008р.

Судом встановлено, що відповідач отримав вищенаведений товар, що підтверджується підписом уповноваженого представника відповідача на видаткових накладних та печаткою відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідач розрахувався за отриманий по спірним видатковим накладним товар за спірним договором в сумі 1194,00 грн. що підтверджується платіжною доручення №583 від 07.07.2009р. та №413 від 18.05.2009р.

Судом встановлено, що основну суму заборгованості у розмірі 968,24 грн. позивачем було сплачено після подачі позову до суду.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до п.1.1. ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження по справі у разі відсутності предмету спору.

При таких обставинах, враховуючи сплату відповідачем суми основного боргу, суд вважає за необхідне припинити провадження по справі у зв`язку з відсутністю з предметом спору.

Окрім того, позивач просить суд стягнути 189,41 грн. 30% річних, 116,30 грн. пені, 110,59 грн. інфляційних втрат та 2304,45 грн. процентів.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.7.2. Договору у разі прострочки оплати товару відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі двох облікових ставок НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочки, та у відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України, суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також – 30% річних від суми заборгованості.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши нарахування пені, суд прийшов до висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства, а тому підлягає задоволенню.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно п.6.1. та 6.2. Договору відповідач зобов`язався сплатити повну вартість товару, а також проценти за користування чужими грошовими коштами. Процент на суму, що відповідає вартості несплаченого товару складає 1% за кожний день від даної суми, за весь час прострочки.

Перевіривши нарахування інфляційних втрат, 30% річних та процентів за користування чужими коштами, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в цій частині.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", що становить 102,00 грн., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 312,50 гривень слід покласти на відповідача, з вини якого виник спір.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 625, 626, 662, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 173, 174, 193, 216, 217, 230, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань”, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Прийняти уточнення до позовної заяви та продовжити розгляд справи з її урахуванням.

2. Позов задовольнити частково в сумі 2720,75 грн.

3. Стягнути з Концерну «Військторгсервіс» в особі Харківської філії №1 Концерну "Військторгсервіс" (61172, м. Харків, проїзд Кільцевий, 1, р/р №26005201313799 в "ОТП Банк", м. Харків, МФО 300528, код ЄДРПОУ 35159437) на користь Приватної фірми "Орнатус" (61010, м. Харків, вул. Маломясницька, 9/11, п/р №№26009001062001 у Харківській філії ВАТ КБ "Південкомбанк", МФО 350813, код ЄДРПОУ 24136224) 189,41 грн. 30% річних, 116,30 грн. пені, 110,59 грн. індексу інфляції, 2304,45 грн. процентів, 102,00 грн. держмита та 312,50 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення 22.09.2009р.

Суддя