Ухвала суду № 48530084, 11.08.2015, Ковпаківський районний суд м. Суми

Справа № 592/7567/15-к

Провадження № 1-кс/592/2542/15

УХВАЛА

про відмову у задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту

11 серпня 2015 року м.Суми

Слідчий суддя Ковпаківського районного суду міста Суми Бичков І. Г. , при секретарі Троценко Ю. Ю. , за участю старшого прокурора прокуратури Сумського району юриста 3 класу ОСОБА_1 , за участю підозрюваного ОСОБА_2 , без участі захисника, без фіксації процесуальної дії за допомогою технічних засобів, розглянувши клопотання старшого прокурора прокуратури Сумського району юриста 3 класу ОСОБА_1 , за матеріалами кримінального провадження № 120132004400004804, відомості за якими 04.07.2015 року були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК України, про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту щодо:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, селище Сад, АДРЕСА_1, який працює директором Всеукраїнського центру професійної та трудової реабілітації інвалідів Гармонія , який проживає в цивільному шлюбі, громадянина України, українця, який має вищу технічну освіту, не судимого в силу ст. 89 КК України, невійськовозобовязаного,

підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК України, -

В С Т А Н О В И В :

11.08.2015 року до Ковпаківського районного суду міста Суми надійшло клопотання старшого прокурора прокуратури Сумського району юриста 3 класу ОСОБА_1 про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Старший прокурор прокуратури Сумського району юрист 3 класу ОСОБА_1 у своєму клопотанні зазначив про те, що прокуратурою Сумського району здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 120132004400004804 від 04.07.2013 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190, ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191, КК України. Досудовим розслідуванням було встановлено, що ОСОБА_2 згідно протоколу № 1 від 29.04.2005 року загальних зборів засновників та відповідно до наказу № 01-ОС від 11.05.2015 року був призначений та постійно до 06.02.2012 року займав посаду директора товариства з обмеженою відповідальністю ЖМ ГРУП (далі ТОВ ЖМ ГРУП ) , код ЄДРПОУ 33525838, зареєстрованого 11.05.2005 року виконавчим комітетом Сумської міської ради за юридичною адресою: м. Суми, площа Незалежності, буд. 1, кім. 416, фактично розташованого за адресою: Сумська обл. , Сумський р-н, сел. Сад, вул. 60 років Жовтня, буд. 1, взятого на податковий облік 18.05.2005 року. Згідно статуту товариства засновниками його є ОСОБА_2 та корпорація Інтер-Атлантік груп Корп . У свою чергу відповідно до статуту ТОВ ЖМ ГРУП , ОСОБА_2 , як директор товариства, виконував організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, а саме: є виконавчим органом товариства та здійснює управління діяльністю товариства; самостійно вирішує питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції директора; підзвітний загальним зборам учасників і організовує виконання їх рішень. Директор не має права приймати рішення, обовязкові для учасників товариства; має право без доручення виконувати дії від імені товариства, укладати будь-які угоди та розпоряджатися майном товариства, з урахуванням обмежень, передбачених статутом, видавати доручення, здійснює інші необхідні дії, тобто є службовою особою юридичної особи приватного права. Таким чином, відповідно до примітки ст. 364 КК України, ОСОБА_2 є службовою особою і на нього, як на керівника товариства, покладено організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції. ОСОБА_2 , будучи службовою особою вчинив кримінальне правопорушення проти власності за наступних обставин. Так, 06.05.2008 року у звязку з нестачею коштів на підприємстві директором ТОВ ЖМ ГРУП ОСОБА_2 від імені товариства було укладено договір купівлі-продажу з заступником ТОВ ЖМ ГРУП ОСОБА_3 договору купівлі-продажу квартири б/н № 2 в будинку № 3 по вулиці Зеленій в селищі Сад Сумського району. Для забезпечення виконання даного договору ОСОБА_2 запропонував ОСОБА_3 взяти кредитні кошти в ВАТ Всеукраїнський ОСОБА_4 . На вимогу ОСОБА_2 06.05.2008 року ОСОБА_3 уклав у вказаній банківській установі кредитний договір № 219 на отримання кредитних коштів у сумі 272170,00 грн. . Надалі вказані грошові кошти ОСОБА_3 були передані ОСОБА_2 , який розпорядився ними на власний розсуд. Окрім цього, з метою забезпечення кредитного договору № 219 від 06.05.2008 року між ОСОБА_3 та банком ВАТ Всеукраїнський ОСОБА_4 06.05.2008 року було укладено договір іпотеки, посвідчений нотаріусом, згідно якому в іпотеку банку передано квартиру № 2 за вищевказаною адресою. В подальшому 01.03.2009 року у звязку з нестачею коштів для виплати кредитних коштів по кредиту № 219 від 06.05.2008 року директором ТОВ ЖМ ГРУП ОСОБА_2 від імені товариства, діючого на підставі статуту, укладено з ОСОБА_3 , був укладений договір № 1 на реалізацію нерухомості, а саме: квартири АДРЕСА_2. При цьому у п. 2.11 вищевказаного договору передбачається, що ОСОБА_2 зобовязаний вивести квартиру з-під застави після виплати покупцем всіх виплат шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок банку. На початку 2009 року до ОСОБА_2 звернулась ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, та її бабуся ОСОБА_6 щодо можливості придбання у власність квартири в будинку № 3 по вулиці Зеленій в селищі Сад Сумського району. При цьому ОСОБА_2 повідомив про те, що ТОВ ЖМ ГРУП проводить реалізацію квартир у вищевказаному будинку та про те, що вони на праві власності належать ТОВ ЖМ ГРУП . Надалі, 03.03.2009 року між ОСОБА_2 , який діяв на підставі статуту ТОВ ЖМ ГРУП , протоколу № 1 зборів засновників ТОВ ЖМ ГРУП від 29.04.2005 року та протоколу № 39 зборів засновників ТОВ ЖМ ГРУП від 21.09.2007 року, було укладено попередній договір № 1 з ОСОБА_5 про продаж в майбутньому двокімнатної квартири № 9 у 32-х квартирному чотириповерховому житловому будинку з мансардою № 3 по вулиці Зеленій селища Сад Сумського району. Відповідно до п. 1 договору № 1 від 03.03.2009 року сторони зобовязуються укласти договір купівлі-продажу вищевказаної квартири на умовах, встановлених цим договором, не пізніше 30.07.2011 року. Згідно п. 4 вказаного договору продаж квартири буде здійснено за суму 364980,00 грн. . Відповідно до п. 9 в рахунок оплати за вказану квартиру ОСОБА_5 зобовязується перерахувати на рахунок ТОВ ЖМ ГРУП № 260023002361 відкритий в АКБ Меркурій : 1) Не пізніше 03.03.2009 року грошову суму у розмірі 25000,00 грн. ; 2) Не пізніше 03.04.2009 року грошову суму у розмірі 50000,00 грн. ; 3) Не пізніше 05.05.2009 року грошову суму у розмірі 50000,00 грн. ; 4) Не пізніше 03.06.2009 року грошову суму у розмірі 50000,00 грн. ; 5) Суму 189980,00 грн. перераховувати рівними частками щомісячно з кінцевим терміном погашення 30.07.2011 року. При цьому в п.8 зазначеного договору передбачено, що з моменту укладення вказаного договору ОСОБА_2 зобовязується не відчужувати вказану квартиру іншим особам, не надавати її в користування та не передавати в іпотеку. Надалі, 06.03.2009 року ОСОБА_2 , який діяв на підставі статуту, протоколу № 1 зборів засновників ТОВ ЖМ ГРУП від 29.04.2005 року та протоколу № 39 зборів засновників ТОВ ЖМ ГРУП від 21.09.2007 року, було укладено доповнення до попереднього договору № 1 з ОСОБА_5 про продаж в майбутньому трикімнатної квартири № 2 у 32-х квартирному чотириповерховому житловому будинку з мансардою № 3 по вулиці Зеленій селища Сад Сумського району. Відповідно до п. 4 доповнення до попереднього договору № 1 продаж вказаної квартири буде здійснено за суму 356580,00 грн. . При цьому ОСОБА_2 було достовірно відомо про те, що вказана квартира належить ОСОБА_3 та перебуває у заставі банку. В подальшому на виконання умов договору ОСОБА_5 у період 2009 2011 років перерахувала 356580,00 грн. на рахунок ТОВ ЖМ ГРУП . З метою оформлення права власності на квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_5 неодноразово направлялись заяви з вимогою негайного виконання ТОВ ЖМ ГРУП вимог попереднього договору № 1 від 03.03.2009 року, згідно якому ОСОБА_5 перерахувала повну суму за вказану квартиру. Отримані від ОСОБА_5 грошові кошти ОСОБА_2 обернув на користь ТОВ ЖМ ГРУП , розпорядившись ними на власний розсуд з урахуванням потреб підприємства. При цьому фінансові можливості виконати зобовязання перед ОСОБА_5 у ОСОБА_2 були, але переслідуючи корисливий мотив на заволодіння її грошовими коштами, зловживаючи своїм службовим становищем, ОСОБА_2 привласнив вказані гроші. На даний час ОСОБА_5 не отримала зазначені грошові кошти або вищевказану квартиру. Таким чином, директор ТОВ ЖМ ГРУП ОСОБА_2 , зловживаючи службовим становищем, привласнив чуже майно, а саме: грошові кошти ОСОБА_5 в сумі 356580,00 грн. , що у 600 разів перевищує неоподаткований мінімум громадян і являється особливо великим розміром, завдавши їй збитків на вказану суму. При вчиненні вказаного кримінального правопорушення ОСОБА_2 мав корисливий мотив, розумів протиправність своїх дій та бажав настання протиправних наслідків, тобто вчинив умисний корисливий злочин. Надалі, діючи із єдиним умислом, направленим на заволодіння грошовими коштами, ОСОБА_2 не припинив свої злочинні дії та повторно заволодів грошовими коштами ОСОБА_7 за наступних обставин. Так, 11.07.2008 року у звязку з нестачею коштів на підприємстві директором ТОВ ЖМ ГРУП ОСОБА_2 , який діяв від імені товариства, з бухгалтером ТОВ ЖМ ГРУП ОСОБА_8 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3. Для забезпечення виконання даного договору ОСОБА_2 запропонував ОСОБА_8 взяти кредитні кошти в ВАТ Всеукраїнський ОСОБА_4 . 11.07.2008 року на вимогу ОСОБА_2 ОСОБА_8 уклала в даній банківській установі кредитний договір № 327 на отримання кредитних коштів у сумі 33084,10 євро, що еквівалентно 251770,00 гривням за курсом НБУ на момент укладення вказаного договору. З метою забезпечення виконання кредитного договору № 327 від 11.07.2008 року між ОСОБА_8 та банком ВАТ Всеукраїнський ОСОБА_4 11.07.2008 року було укладено договір іпотеки, посвідчений нотаріусом, згідно якому в іпотеку банку було передано кв. 8 по вищевказаній адресі. Вказані грошові кошти, отримані на придбання квартири, ОСОБА_8 передала ОСОБА_2 , який ними розпорядився на власний розсуд. В подальшому 20.10.2010 року у звязку з нестачею коштів для виплати кредитних коштів по кредиту № 327 від 11.07.2008 року директором ТОВ ЖМ ГРУП ОСОБА_2 , який діяв від імені товариства на підставі статуту, з ОСОБА_8 було укладено договір № 2 на реалізацію нерухомості, а саме: квартири АДРЕСА_4. Згідно п. 1.1. Договору № 2 на реалізацію нерухомості від 20.10.2010 року, а саме: квартири АДРЕСА_5, ТОВ ЖМ ГРУП , від імені якого на підставі статуту діяв директор ОСОБА_2 , прийняло на себе обовязки з реалізації вказаної квартири. У 2010 році до ТОВ ЖМ ГРУП звернувся ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_6, щодо можливості придбання квартири в будинку № 3 по вулиці Зеленій в селищі Сад Сумського району. Надалі, 25.10.2010 року директором ТОВ ЖМ ГРУП ОСОБА_2 , який діяв від імені товариства, з ОСОБА_7 було укладено попередній договір № 3 про продаж двокімнатної квартири № 8 у 32-х квартирному чотириповерховому житловому будинку з мансардою № 3 по вулиці Зеленій селища Сад Сумського району, яка відповідно до п. 1.1. даного договору належить ТОВ ЖМ ГРУП . При цьому, ОСОБА_2 було достовірно відомо про те, що вказана квартира знаходиться в іпотеці та належить ОСОБА_8 . Згідно п. 2.1. договору № 3 ТОВ ЖМ ГРУП , від імені якого на підставі статуту діяв директор ОСОБА_2 , згодне продати, а ОСОБА_7 згодний купити за власні кошти або за кошти інвестора вищевказану квартиру за ціною 180000 грн. . Сума авансу становила 150000 грн. , який мав бути сплачений протягом одного дня з моменту підписання договору сторонами. Решта вартості квартири в сумі 30000 грн. мала бути сплачена не пізніше 30.04.2011 року. Згідно п. 3.1.1. ТОВ ЖМ ГРУП , від імені якого на підставі статуту діяв директор ОСОБА_2 , зобовязалося забронювати за ОСОБА_7 квартиру № 8 у 32-х квартирному чотириповерховому житловому будинку з мансардою № 3 по вулиці Зеленій селища Сад Сумського району, та оформити право власності на вказану квартиру у строк та на умовах вказаного договору. Згідно п. 3.1.2. ТОВ ЖМ ГРУП , від імені якого на підставі статуту діяв директор ОСОБА_2 , зобовязалося не вчиняти будь-яких дій, направлених на відчуження даної квартири або виникнення прав у третіх осіб щодо предмету договору (оренда, найм, позичка, обтяження, попередній договір, тощо) . Згідно п. 3.2.1 ОСОБА_7 був зобовязаний оформити право власності на предмет договору, а саме: квартири № 8 у 32-х квартирному чотириповерховому житловому будинку з мансардою № 3 по вулиці Зеленій селища Сад Сумського району протягом 10 днів з дня повної сплати вартості квартири. В подальшому 25.10.2010 року ОСОБА_7 на рахунок ТОВ ЖМ ГРУП № 33525838, відкритий в АТ БАНКУ Меркурій , на виконання умов попереднього договору № 3 від 25.10.2010 року було перераховано кошти в сумі 150000,00 грн. . 26.04.2011 року ОСОБА_7 на рахунок ТОВ ЖМ ГРУП № 33525838, відкритий в АТ БАНКУ Меркурій , на виконання умов попереднього договору № 3 від 25.10.2010 року було перераховано кошти в сумі 30000,00 грн. . З метою оформлення права власності на квартиру АДРЕСА_6 ОСОБА_7 було направлено претензію з вимогою про негайне виконання ТОВ ЖМ ГРУП вимог попереднього договору № 3 від 25.10.2010 року, згідно якому ОСОБА_7 перерахував повну суму за вищевказану квартиру. Отримані ОСОБА_7 грошові кошти ОСОБА_2 обернув на користь ТОВ ЖМ ГРУП , розпорядившись ними на власний розсуд з урахуванням потреб підприємства. При цьому фінансові можливості виконати зобовязання перед ОСОБА_7 у ОСОБА_2 були, але переслідуючи корисливий мотив на заволодіння його грошовими коштами, зловживаючи своїм службовим становищем, ОСОБА_2 привласнив вказані гроші. На даний час ОСОБА_7 зазначені грошові кошти або вищевказану квартиру не отримав. Таким чином, директор ТОВ ЖМ ГРУП ОСОБА_2 , зловживаючи службовим становищем, привласнив чуже майно, у великих розмірах, а саме: грошові кошти ОСОБА_7 в сумі 180000,00 грн. , що у 250 разів перевищує неоподаткований мінімум громадян і являється великим розміром, завдавши збитків на вказану суму. При вчиненні вказаного кримінального правопорушення ОСОБА_2 мав корисливий мотив, розумів протиправність своїх дій та бажав настання протиправних наслідків, тобто вчинив умисний корисливий злочин. Таким чином, ОСОБА_2 заволодів грошовими коштами ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на загальну суму 536580 грн. , що більше ніж у 600 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, та є особливо великим розміром. Своїми умисними діями, які виразились у привласненні чужого майна у особливо великих розмірах, а саме: грошових коштів ОСОБА_5 в сумі 356580 грн. та грошових коштів ОСОБА_7 в сумі 180000 грн. (на загальну суму 536580 грн.) , внесених до ТОВ ЖМ ГРУП за попередніми договорами купівлі-продажу квартир шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, ОСОБА_2 вчинив злочин, передбачений ч. 5 ст. 191 КК України, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення повторно та в особливо великих розмірах. В подальшому, 31.07.2015 року було повідомлено про підозру ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцю ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянину України, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, тобто, заволодіння чужим майном у великих та особливо великих розмірах, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем. Підозра у вчиненні ОСОБА_2 вищевказаного кримінального правопорушення обґрунтовується зібраними у кримінальному провадженні доказами: - протоколом допиту потерпілого ОСОБА_7 ; - протоколом допиту потерпілої ОСОБА_5 ; - попереднім договором № 3, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 ; - попереднім договором № 1, укладеним між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 ; - квитанціями щодо сплати грошових коштів; - протоколом допиту свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 . На даний час існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які є метою та підставою застосування запобіжного заходу щодо підозрюваного ОСОБА_10 у вигляді домашнього арешту. Зокрема, ОСОБА_2 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років. Відповідно до вимоги про судимість, згідно ст. 89 КК України ОСОБА_2 не судимий, проте вже неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, що свідчить про його схильність до вчинення злочинів. Крім того, ОСОБА_2 тривалий час перебував за кордоном, проживав у Болгарії, на даний час має закордонний паспорт, що може бути використане ним з метою переховування від органів досудового розслідування та суду. Крім того, ОСОБА_2 на даний час не одружений, неповнолітніх та малолітніх дітей на утриманні не має, що свідчить про відсутність соціальних звязків, що можуть позитивно вплинути на його поведінку. Враховуючи вищевикладене, старший прокурор прокуратури м. Суми юрист 3 класу ОСОБА_1 вважає, що зазначені факти свідчать про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш мяких запобіжних заходів, керуючись вимогам ст. ст. 40, 131, 132, 176-178, 181, 184, 194 КПК України, він просив: 1. Застосувати щодо підозрюваного ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з застосуванням електронного засобу контролю строком на 2 місяці. 2. Покласти на підозрюваного ОСОБА_2 такі обовязки: 1) прибувати до слідчого, прокурора, суду за першою вимогою; 2) цілодобово не залишати місце постійного проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, без дозволу слідчого, прокурора, суду; 3) носити електронний засіб контролю (вхідний № 25861 від 11.08.2015 року) (а. с. 1 7) .

У відкритому судовому засіданні старший прокурор прокуратури м. Суми юрист 3 класу ОСОБА_1 підтримав клопотання з вищезазначених підстав, просив його задовольнити.

У відкритому судовому засіданні підозрюваний ОСОБА_2 заперечував проти задоволення клопотання про застосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, оскільки на його думку відсутні ризики, передбачені ст. 177 КПК України. Крім того, він пояснив суду про те, що є певна особа (народний депутат України) , що заслуговує на довіру, який може за нього особисто поручитися. Він просив у задоволенні клопотання відмовити.

Розглянувши клопотання старшого прокурора прокуратури Сумського району юриста 3 класу ОСОБА_1 , вислухавши його думку, вислухавши думку підозрюваного ОСОБА_2 , дослідивши додані до клопотання документи, суд дійшов до висновку про можливість, доцільність та необхідність відмовити у задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту щодо ОСОБА_2 , виходячи з наступного.

ОСОБА_2 обґрунтовано підозрюється у вчиненні умисного корисливого злочину невеликої тяжкості, умисних корисливих тяжких злочинів, умисних корисливих особливо тяжких злочинів; має постійне місце проживання; має постійне місце роботи; проживає в цивільному шлюбі; є громадянином України; раніше не судимий в силу ст. 89 КК України; невійськовозобовязаний; тривалий час перебував за кордоном, проживав в Болгарії, на даний час має закордонний паспорт, що може бути ним використане з метою переховування від органів досудового розслідування та суду, відтак можливо припустити, що він може переховуватись від органів досудового слідства, вчиняти інші кримінальні правопорушення, впливати на потерпілих та свідків, що свідчить про існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі Чеботарь проти Молдови (заява № 35615/06) від 13.11.2007 року, яке набуло статусу остаточного 13.02.2008 року, слова обґрунтована підозра означають наявність фактів чи інформації, які могли б переконати обєктивного спостерігача, що особа, можливо, вчинила злочин.

З аналізу чинного міжнародного, конституційного, кримінального процесуального законодавства України з урахуванням рекомендацій та розяснень, наданих Верховним Судом України та Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вбачається наступне.

Згідно ст. 13 Право на ефективний засіб юридичного захисту Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, підписаної 04.11.1950 року, ратифікованої 17.07.1997 року, яка набула чинності 11.09.1997 року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 59 Конституції України кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Згідно ч. 2 ст. 63 Конституції України підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.

Із змісту п. 6 ч. 3 ст. 129 Конституції України вбачається, що основними засадами судочинства є забезпечення обвинуваченому права на захист.

Згідно ч. 1 ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Із змісту п. 13 ч. 1 ст. 7 КПК України вбачається, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: забезпечення права на захист.

Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобовязані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.

Згідно ст. 20 КПК України підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобовязані розяснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника. У випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, підозрюваному, обвинуваченому правова допомога надається безоплатно за рахунок держави. Участь у кримінальному провадженні захисника підозрюваного, обвинуваченого, представника потерпілого не звужує процесуальних прав підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого.

Із змісту ст. 25 КПК України вбачається, що прокурор, слідчий зобовязані в межах своєї компетенції вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Згідно ч. 4 ст. 38 КПК України орган досудового розслідування зобовязаний застосовувати всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування.

Згідно ч. 1 ст. 45 КПК України захисником є адвокат, який здійснює захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію) .

Право на захист особа набуває одночасно з отриманням статусу підозрюваного, тобто з моменту повідомлення про підозру або з моменту затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. Гарантією забезпечення права на захист є обовязок слідчого, прокурора, слідчого судді, суду розяснити підозрюваному, обвинуваченому його право мати захисника і побачення з ним до першого допиту, а після першого допиту мати такі побачення без обмеження їх кількості й тривалості; на участь захисника у проведенні допиту та інших процесуальних дій; на відмову від захисника в будь-який момент кримінального провадження; на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, в тому числі в звязку з відсутністю коштів на її оплату. Слідчий, прокурор, слідчий суддя та суд не тільки повинні розяснити особі про її право на захист, а й забезпечити участь захисника в установленому законом порядку. Суду в ході судового розгляду необхідно перевіряти, чи був належним чином та своєчасно повідомлений захисник про проведення процесуальних дій. Забезпечення права особи на захист має істотне значення для вирішення судом питання про допустимість доказів. Відповідно до ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією України та законами України, міжнародними договорами, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Суд зобовязаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод порушення права особи на захист.

Із змісту п. 1 ч. 1 ст. 49 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд зобовязані забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні у випадках, якщо відповідно до вимог статті 52 цього Кодексу участь захисника є обовязковою, а підозрюваний, обвинувачений не залучив захисника.

Згідно ч. 1 ст. 52 КПК України участь захисника є обовязковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного.

Дана стаття регламентує вичерпний перелік випадків, при яких участь захисника у кримінальному провадженні є обовязковою, а також встановлює момент, з якого забезпечується участь захисника. Необхідність обовязкової участі захисника у кримінальному провадженні, у тому числі, стосується осіб, які підозрюються у вчиненні особливо тяжких злочинів.

Згідно ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозвязку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Згідно п. п. 1 4 ч. 1 ст. 176 КПК України запобіжними заходами є: 1) особисте зобовязання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт.

Згідно ч. ч. 3, 5 ст. 176 КПК України слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш мяких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш мяким запобіжним заходом є особисте зобовязання, а найбільш суворим тримання під вартою. Запобіжні заходи у вигляді особистого зобовязання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109 114-1, 258 258-5, 260, 261 Кримінального кодексу України.

Згідно ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обовязків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобовязаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоровя підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних звязків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Згідно ч. ч. 1, 4 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобовязаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш мяких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні. Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш мякий запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обовязки, передбачені частиною пятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

Із змісту п. 4 ч. 1 ст. 309 КПК України вбачається, що під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або відмову в його застосуванні.

Таким чином, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту судом було встановлено, що надані прокурором докази доводять обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним ОСОБА_2 кримінальних правопорушень; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує прокурор. Але при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту прокурор не довів обставини, передбачені п. 3 ч. 1 ст. 194 КПК України, тобто надані прокурором докази не доводять обставини, які свідчать про недостатність застосування більш мяких запобіжних заходів, а саме: особистого зобовязання, особистої поруки, застави для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні. Відтак суд вважає за доцільне, можливе та необхідне відмовити у застосуванні запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, оскільки прокурором не доведено, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш мяких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 ст. 176 КПК України, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш мяким запобіжним заходом є особисте зобовязання, а найбільш суворим тримання під вартою. Запобіжні заходи у вигляді особистого зобовязання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109 114-1, 258 258-5, 260, 261 Кримінального кодексу України.

Отже, суд вважає, що у задоволенні клопотання старшого прокурора прокуратури Сумського району юриста 3 класу ОСОБА_1 , за матеріалами кримінального провадження № 120132004400004804, відомості за якими 04.07.2015 року були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК України, про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту щодо підозрюваного ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, слід відмовити.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст. ст. 19, 59, 63, 129 Конституції України; ст. ст. 2, 7, 9, 20, 25, 38, 45, 49, 52, 87, 94, 176 182, 184, 194, 195, 309 КПК України; ст. ст. 12, 89, 190, 191, 364 КК України, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні клопотання задоволенні клопотання старшого прокурора прокуратури Сумського району юриста 3 класу ОСОБА_1 , за матеріалами кримінального провадження № 120132004400004804, відомості за якими 04.07.2015 року були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК України, про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту щодо підозрюваного ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, відмовити.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію ухвали слідчого судді.

Під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або відмову в його застосуванні.

Апеляційна скарга подається на ухвалу слідчого судді безпосередньо до суду апеляційної інстанції апеляційного суду Сумської області.

Апеляційна скарга може бути подана на ухвалу слідчого судді протягом пяти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя: І. Г. Бичков