Рішення № 4850271, 28.08.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

28.08.2009

Справа №2-15/3051-2009

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» (03035, м. Київ, вул.. Сурікова, 3, корп. 8-б, ідентифікаційний код 32774741)

До відповідача Фермерського господарства «Легенда-Р» (97050, АР Крим, Красногвардійський район, с. Краснознам’янка, вул.. Лікарняна, 4, ідентифікаційний код 33137364)

Про стягнення 21179,41 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко

представники:

Від позивача – Зайцев М.М., довіреність № 25 від 10.04.2009 р., у справі.

Від відповідача – не з’явився

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» звернулося до Господарського суду АР Крим з позовом до Фермерського господарства «Легенда-Р» про стягнення 21179,41 грн., в тому числі 19939,59 грн. заборгованості, 1003,63 грн. пені, 82,49 грн. річних, 153,70 грн. збитків від інфляції.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем своїх зобов’язань щодо строків оплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу № 455 від 10.09.2007 р., внаслідок чого за ним утворилась заборгованість станом на 25.05.2009 р. в розмірі 19939,59 грн. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 1003,63 грн. пені, 82,49 грн. річних, 153,70 грн. збитків від інфляції.

Відповідач явку представника у судове засідання жодного разу не забезпечив, вимоги суду не виконав, відзиву на позов не надав, про час та місце судового засідання сповіщений належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, за такими обставинами, суд дійшов висновку, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, тобто справу можливо розглянути за наявними в ній документами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ :

10.09.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» (Лізингодавець) (позивач) та Фермерським господарством «Легенда-Р» (Лізингоодержувач) (відповідач) був укладений Договір фінансового лізингу № 455 (а.с. 30-44)

Частиною 1 статті 806 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з пунктом 2.1 Договору Лізингодавець передає Лізингоодержувачу, а Лізингоодержувач отримує від Лізингодавця в платне користування на умовах фінансового лізингу (лізинг) транспортний засіб у відповідності з Замовленням.

Лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу на строк, вказаний в Плані лізингу. (пункт 3.1 Договору)

Відповідно до пункту 5.1 Договору за переданий у лізинг транспортний засіб в період з дати надання до завершення строку лізингу сплачуються лізингові платежі. Розмір та строки сплати Лізингоодержувачем лізингових платежів Лізингодавцю встановлюється в Плані лізингу (Додаток 3 до Договору) та інших додатках.

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що лізингові платежі включають суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості транспортного засобу, комісію Лізингодавця за наданий у лізинг транспортний засіб, інші витрати Лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням цього договору.

В розділі 1 Договору наведено поняття Плану лізингу, а саме: план лізингу – це додаток до цього Договору, в якому визначаються строк лізингу, розмір лізингових платежів, періодичність сплати лізингових платежів, річний пробіг, дата повернення, місце передачі та інше.

Відповідно до пункту 5.5 Договору Лізингоодержувач не має права затримувати лізингові платежі, термін сплати яких настав, навіть з причин пошкодження транспортного засобу або внаслідок виникнення обставин не з вини Лізингоодержувача.

14.09.2008 р. сторонами договору були підписані Зміни до Плану Лізингу № 455/001 від 10.09.2007 р. (а.с. 52-53) Згідно вказаних змін відповідачу виставлялися рахунки на оплату.

Згідно з пунктом 7.16 Догвоору Лізингоодержувач зобов’язаний вчасно та у повному обсязі сплачувати Лізингодавцю всі необхідні платежі, які пов’язані з використанням транспортного засобу.

Проте, відповідач свої зобов’язання за договором не виконував належним чином, в результаті чого станом на 25.05.2009 р. виникла заборгованість у розмірі 19939,59 грн., що і стало приводом для звернення з відповідним позовом до суду.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідач, в порушення норм чинного законодавства не представив суду доказів виконання свого зобов’язання з оплати поставленого товару в повному обсязі.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Таким чином матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем обов’язків за договором фінансового лізингу № 455 від 10.09.2007 р. щодо своєчасної оплати лізингових платежів, а отже сума заборгованості станом на 25.05.2009 р. у розмірі 19939,59 грн. повинна бути стягнута з відповідача.

Доказів, що підтверджують зворотнє, ніж встановлено судом, відповідачем всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України, не надано, в той час, як кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень способом, встановленим для доведення такого роду фактів.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 82,49 грн. 3% річних та 153,70 грн. інфляційних втрат.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Оскільки матеріалами справи підтверджена заборгованість, сума інфляційних втрат за період з 21.03.2009 р. по 09.06.2009 р. у розмірі 153,70 грн. визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню з Фермерського господарства «Легенда-Р».

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України суд вважає таким, що кореспондуються зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з Фермерського господарства «Легенда-Р» 3% річних за період з 21.03.2009 р. по 09.06.2009 р. у розмірі 82,49 грн. підлягають задоволенню.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 1003,63 грн. пені.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Пунктом 16.1 Договору передбачено, що у разі порушення Лізингоодержуачем зобов’язань по сплаті лізингових платежів, передбачених Планом лізингу, Лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі 0,1 % від простроченої суми за кожен день прострочення.

Заявлена позивачем сума пені у розмірі 1003,63 грн. за період з 21.03.2009р. по 09.06.2009р. підлягає зменшенню з огляду на наступне.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань регулюються Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань».

Статями 1, 3 цього Закону встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, суд робить висновок, що відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов'язання у більшому розмірі не суперечить матеріальному праву.

Проте, положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Відтак, заявлена позивачем сума пені підлягає пере розрахунку з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ.

Таким чином, згідно розрахунку суду стягненню з відповідача підлягає сума пені за період з 21.03.2009 р. по 09.06.2009 р. у розмірі 659,92 грн.

Разом із тим, суд зазначає, що частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України передбачено, що якщо порушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Позивачем всупереч вимогам статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів, не представлено суду доказів понесення ним збитків в результаті неналежного виконання відповідачем умов договору.

Пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право суду зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд виходить з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, а також враховує відсутність негативних наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної штрафної санкції таким наслідкам.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд вважає за доцільне зменшити розмір штрафних санкцій на 80% та стягнути з Фермерського господарства «Легенда -Р» суму штрафних санкцій у розмірі 131,98 грн.

Згідно з пунктом 6.3 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №02-5/78 від 04.03.1998 р., з наступними змінами та доповненнями, у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

Отже, судові витрати покладаються на відповідача у сумі, пропорційно розміру позовних вимог, підтверджених матеріалами справи, згідно вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 33, 34, 49, 75, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства «Легенда-Р» (97050, АР Крим, Красногвардійський район, с. Краснознам’янка, вул.. Лікарняна, 4, ідентифікаційний код 33137364) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» (03035, м. Київ, вул.. Сурікова, 3, корп. 8-б, ідентифікаційний код 32774741, п/р 26003030836400 в АКІБ «УкрСиббанк» МФО 351005) 19939,59 грн. основного боргу, 82,49 грн. річних, 153,70 грн. інфляційних втрат, 131,98 грн. пені, 208,36 грн. державного мита та 307,43 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Іщенко І.А.