Рішення № 48495625, 17.08.2015, Апеляційний суд Запорізької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/4764/15 Головуючий у 1-й інстанції: Лихосенко М.О.

Є.У.№ 334/6516/14-ц Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Савченко О.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

Кочеткової І.В.,

При секретарі: Евальд Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання договору поруки припиненим,

за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20 травня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2014 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Товариство зазначало, що 28.11.2012р. за договором факторингу набуло право вимоги за кредитним договором № 0703/0408/88-070 від 21.04.2008р., укладеним між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_2, за умовами якого останньою був отриманий кредит на суму 60 000 грн. зі сплатою 13,9% річних, нарахованих на суму щоденного залишку заборгованості за весь строк фактичного користування кредитом, з кінцевим терміном повернення 21.04.2016 р. Кредитні зобов'язання ОСОБА_2 забезпечені порукою ОСОБА_3, який зобов'язався перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань за кредитним договором як солідарний боржник. Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань зі сплати щомісячних платежів станом на 19.06.2014р. утворилась заборгованість в загальній сумі 81 180,15 грн., яка складається з заборгованості по кредиту в сумі 49 909,75 грн., заборгованості за відсоткам за користування кредитом в сумі 20 924,05 грн., пені за прострочення зобов'язання за кредитним договором в сумі 10346,35 грн. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив стягнути всю суму заборгованості з боржника і поручителя в солідарному порядку.

Заперечуючи проти позову, у грудні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом і просив визнати поруку припиненою у зв'язку з пропуском позивачем передбаченого ч.4 ст.559 ЦК України шестимісячного строку пред'явлення вимоги до поручителя. В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_3 зазначав, що 19 квітня 2013 року кредитор направляв боржникові і майновим поручителям досудову вимогу про дострокове повернення кредиту, яка за умовами договору і вимогою кредитора підлягала виконанню протягом тридцяти днів з дня отримання вимоги. В наданий кредитором строк вимога боржником не виконана, кредит в повному обсязі не погашений. З позовом до поручителя кредитор звернувся у липні 2014 року, тобто з пропуском строку, встановленого ч.4 ст.559 ЦК України.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20 травня 2015 року позов ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором № 0703/0408/88-070 від 21.04.2008 року в розмірі 81180,15 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 811,80 грн., а всього 81991,30 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з неї на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість в розмірі 49 909,75 грн. за тілом кредиту та 3 971,68 грн. відсотків, а всього 53881,43 грн., в іншій частині позовних вимог, в тому числі і в частині солідарного стягнення з поручителя заборгованості, відмовити. ОСОБА_3 також подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в частині солідарного стягнення з нього заборгованості і відмову у задоволенні зустрічного позову скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в частині стягнення з нього заборгованості за кредитним і задовольнити зустрічний позов.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а скарга ОСОБА_3 - задоволенню у зв'язку із наступними обставинами.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції в частині вимог ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості і зустрічних вимог про визнання договору поруки припиненим не відповідає вказаним нормам закону.

Судом встановлено, що 21 квітня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №0703/0408/88-070, згідно з умовами якого ОСОБА_2 отримала кредит у сумі 60 000 грн. під 13,9% річних з кінцевим терміном повернення кредиту та процентів за ним не пізніше 21 квітня 2016 року. Погашення кредиту здійснюється позичальником щомісячно відповідно до додатку № 1, який є невід'ємною частиною договору кредиту том1: (а.с.40).

На забезпечення виконання кредитного договору 21 квітня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 703/0408/88-070-Р-1, згідно з умовами якого поручитель зобов'язується відповідати в повному обсязі перед кредитором за своєчасне та повне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором від 21 квітня 2008 року № 0703/0408/88-070 та у випадку невиконання позичальником своїх зобов'язань бере на себе зобов'язання погасити до 21 квітня 2016 року заборгованість у розмірі наданого кредиту в сумі 60 тис. грн., нараховані за користування кредитом відсотки з розрахунку 13,9 % річних, у разі прострочення виконання зобов'язання пеню, комісію, неустойку, а також інші боргові зобов'язання, що випливають з кредитного договору (том1: а.с.52).

Кредитні зобов'язання забезпеченні також іпотекою нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1, про що між банком, позичальником ОСОБА_2 і майновими поручителями ОСОБА_4 і ОСОБА_5 21 квітня 2008 року був укладений договір іпотеки №0703/0408/88-070 (а.с.том1: а.с.121-123).

У квітні 2013 року кредитор направив досудову вимогу боржнику і майновим поручителям про дострокове погашення кредиту, яка останніми не виконана (том1: а.с.114).

У червні 2013 року кредитор звертався до суду з позовом до боржника і майнових поручителів про звернення стягнення на предмет іпотеки, який рішенням апеляційного суду від 21 травня 2014 року залишений без задоволення (том1:а.с.121-128).

Також встановлено, що ОСОБА_2 не виконує взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, в зв'язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 19 червня 2014 року становить 81 180,15 грн (а.с.56).

28.11.2012р. між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником ВАТ «Сведбанк» та Факторинговою компанією «Вектор Плюс», ФК«Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договори факторингу. Відповідно до п.2.1, 2.2 Договору банк відступає Фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, право на вимогу якої належить банку на підставі документації. З моменту відступлення баком фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованості, стають для фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до фактора переходять всі пов'язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржниками процентів, комісії, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежів (а.с.8-33).

Внаслідок укладених договорів відбулася заміна кредитора, а саме, ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором № 0703/0408/88-070 від 21.04.2008р.позичальником згідно якого є ОСОБА_2 (а.с.34-39).

Задовольняючи позов ТОВ «Кредитні ініціативи» і відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, застосувавши до спірних правовідносин ст.ст.1049,1050, 559 ЦК України виходив з того, що позичальник ОСОБА_2 не виконує умови кредитного договору, порука діє протягом строку, установленого договором поруки, тобто до 21.04.2016 року, а тому вся сума боргу підлягає стягненню в солідарному порядку як з боржника, так і з поручителя. Протягом липня 2013 - травня 2014 року боржник частково вносила платежі на погашення кредиту, а тому перебіг строку пред'явлення вимоги до поручителя, передбаченого ч.4 ст.559 ЦК України, перервався.

Дійшовши обґрунтованого висновку про стягнення всієї заявленої позивачем суми боргу за кредитним договором з позичальника, суд першої інстанції допустився помилки у застосування норм матеріального права при вирішення вимог, заявлених до поручителя.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Згідно з п. 10 договору поруки цей договір набуває чинності з моменту його підписання. Сторони встановили, що строком припинення поруки, встановленої цим договором, є повне виконання позичальником або поручителем своїх обов'язків, передбачених основним зобов'язанням (а.с.52).

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 23 травня 2012 року (справа № 6-33цс12), умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251, ч. 4 ст. 559 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору кінцевий термін повернення кредиту та процентів за ним - не пізніше 21 квітня 2016 року.

Відповідно до п. 3.8 кредитного договору, якщо позичальник порушує строки платежів, встановлені п.3.3 договору, та за інших обставин, встановлених умовами договору, строк виконання позичальником своїх зобов'язань за взаємною згодою сторін вважається таким, що настав, на календарний десятий день з направлення банком позичальнику повідомлення про зміну умов договору. Сторони досягли згоди, що датою, з якої починається відлік зазначеного вище десятиденного строку, вважається дата, зазначена на квитанції, яка надається Банку відділенням зв'язку при відправленні листа з повідомленням про вручення. У випадку не виконання позичальником своїх зобов'язань по поверненню кредиту, сплаті процентів в строки, змінені за згодою сторін цим пунктом договору, банк має право вимагати виконання таких зобов'язань у порядку, передбаченому п.3.10 договору (звернення стягнення на предмет іпотеки) (а.с.40-46).

Як вбачається з матеріалів справи, 19 квітня 2013 року кредитор направив на адресу боржника та майнових поручителів вимогу про дострокове виконання зобов'язань щодо повернення кредиту у 30-ти денний термін з дня отримання листа (а.с.114).

У червні 2013 року банк позивався до боржника і майнових поручителів і просив про звернення стягнення на предмет іпотеки (а.с.121-126).

З вимогами до поручителя ОСОБА_3, який є відмінним від майнових поручителів, кредитор звернувся до суду тільки у липні 2014 року.

Згідно із правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 17 вересня 2014 року (справа № 6-53цс14), виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України необхідно дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено у судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто упродовж шести місяців із дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України. Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Аналіз фактичних обставин справи і зібраних у справі доказів свідчить про пропуск кредитором встановленого ч.4 ст.559 ЦК України строку пред'явлення вимоги до поручителя. Після направлення кредитором в порядку виконання пунктів 3.8, 3.10 кредитного договору 19 квітня 2013 року досудової вимоги про повне дострокове погашення кредиту, строк виконання основного зобов'язання вважається таким, що настав у травні 2013 року. Вимога до ОСОБА_3 заявлена кредитором тільки у липні 2014 року.

Періодична сплата позичальником протягом липня 2013 - березня 2014 р.р. платежів на погашення заборгованості, пред'явлення кредитором у червні 2013 року позову до боржника і майнових поручителів про звернення стягнення на предмет іпотеки, не свідчить про переривання шестимісячного строку, встановленого ч.5 ст.559 ЦК України. Вказаний строк пред'явлення вимоги до поручителя не являється строком позовної давності, є присічним (преклюзивним), недотримання цього строку позбавляє кредитора права вимоги до поручителя.

За таких обставин в зазначеній частині рішення суду першої інстанції на підставі ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового - про відмову у стягненні заборгованості з поручителя ОСОБА_3 і задоволення зустрічного позову - про визнання поруки припиненою.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про неправильність нарахування процентів за користування кредитними коштами, пропуск строку позовної давності за деякими платежами, прострочення кредитора, незрозумілість розрахунків пені, являються неспроможними.

Факт заборгованості за кредитним договором, його розмір підтверджуються належними і допустимими письмовими доказами: розрахунком заборгованості від 19.06.2014 року (том1:а.с.56), витягом із реєстру заборгованості боржників, із якого вбачається що на момент переходу права вимоги до нового кредитора ОСОБА_2 мала заборгованість за тілом кредиту на суму 49 909,75 грн., за відсотками - 22 125,24 грн., з пені - 18 577 грн., а всього 90 612, 26 грн. (том1: а.с.38-39).

Зазначений у вказаному реєстрі розмір заборгованості співпадає з витягом із особистого рахунку позичальника за період з 20.04.2008 по 01.01.2013 року (а.с.136-228, том2: а.с.1-5).

Доводи апеляційної скарги про те, що кредитор несвоєчасно повідомив її про уступку права вимоги, у зв'язку з чим має місце прострочення кредитора, являються неспроможними, оскільки за змістом ст.ст.516-518 ЦК України боржник мав право виконувати свої зобов'язання первісному кредитору або вносити належні до сплати платежі на депозитний рахунок кредитора, відкритий позичальником в нотаріальної конторі.

Посилання апелянта на неправильність нарахування позивачем відсотків за кредитом, являються неспроможними. На думку апелянта і її представника, проценти за користування кредитними коштами повинні нараховуватися тільки на прострочену і поточну суму щомісячних платежів. Проте такий порядок нарахування являється помилковим. За умовами договору (п.3.2 кредитного договору) проценти за користування кредитом нараховуються виходячи з фактичної кількості днів користування кредитом на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом, а не на розмір поточного платежу, зазначеного у графіку погашення кредиту, як помилково вважає апелянт, починаючи з дати видачі кредиту до моменту його повернення.

Доводи апеляційної скарги про пропуск строку позовної давності також безпідставні.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (ст.264 ЦК).

Як встановлено судом і вбачається із матеріалів справи, позичальник почала порушувати умови кредитного договору у вересні 2009 року, з вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки, які судовим рішенням від 21 травня 2014 року залишені без задоволення, кредитор звертався до суду у червні 2013 року. Відповідач ОСОБА_2, отримавши у травні 2013 року досудову вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту, з липня 2013 по травень 2014 року вчинила дії, що свідчать про визнання нею свого боргу - сплатила 12 000 грн. на погашення простроченого кредиту, які у відповідності з п. 5.1.3 кредитного договору були спрямовані банком на погашення прострочених і нарахованих процентів (том 1:а.с.56). В засіданні апеляційного суду відповідач не заперечувала проти погашення всієї заборгованості за тілом кредиту і за відсотками, що існувала до передачі банком права вимоги до іншого кредитора, тобто фактично визнавала вимоги про погашення, в тому числі і простроченої заборгованості. Аналіз фактичних обставин справи і зібраних у справі доказів свідчить про те, що боржник з липня 2013 року вчиняла дії, що свідчать про визнання нею свого боргу, не заперечує проти погашення заборгованості, яка існувала станом на листопад 2011 року, а тому підстав для висновку про пропуск позивачем строку позовної давності немає.

Доводи апелянта про неправильне нарахування пені також являються неспроможними. Як вбачається із розрахунку заборгованості, доданого позивачем до позовної заяви, заборгованість з пені за останній календарний рік, що передує зверненню до суду, становить 10 346,35 грн. (том1:а.с.56). За умовами кредитного договору (п.8.1) за порушення строків погашення за кредитом та строків сплати процентів за користування кредитом позичальник сплачує банку пеню за кожний день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості. Станом на 01.03.2013 року (дата пред'явлення вимоги про дострокове повернення кредиту) розмір простроченої заборгованості становив 95 145, 64 грн. Із зазначеної суми, за відрахуванням платежів, які вносилися позичальником у 2013-2014 роках, позивачем і нарахована пеня у відповідності з умовами кредитного договору в межах річного строку. Доказів в обґрунтування доводів про неправильність нарахування пені апелянт ОСОБА_2 суду не надала.

За таких обставин підстав для зміни судового рішення в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_2 судова колегія не вбачає.

Керуючись ст. ст. 307,309,314,317ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 задовольнити частково, а ОСОБА_3 - задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20 травня 2015 року по цій справі в частині солідарного стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором, судових витрат і відмови у задоволенні зустрічного позову скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ «Кредитні ініціативи» у позові до ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором. Зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнити. Визнати припиненою поруку ОСОБА_3 за договором №№ 703/0408/88-070-Р-1 від 21 квітня 2008 року, укладеним з ВАТ «Сведбанк».

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді:

Дата документу Справа №