Рішення № 48495620, 17.08.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/4791/15 Головуючий у 1-й інстанції: Гнатик Г.Є.

Є.У.№ 337/1995/15-ц Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Савченко О.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

Кочеткової І.В.,

При секретарі: Евальд Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Хортицькому району до ОСОБА_2, третя особа Хортицький відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції про відшкодування майнової шкоди, завданої державі в особі управління праці та захисту населення Запорізької міської ради по Хортицькому району,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22 червня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2015 року Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Хортицькому району (далі - УПСЗН) звернулося до суду з позовом про відшкодування майнової шкоди, завданої державі в особі управління праці та захисту населення Запорізької міської ради по Хортицькому району. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що з лютого 2013 року ОСОБА_2 отримувала тимчасова державна допомогу на дитину ОСОБА_3, батько якої ухиляється від сплати аліментів. За результатами перевірки справи ОСОБА_2 виявлено, що виконавчий лист № 2-3109 від 04.12.1999 року, виданий Хортицьким районним судом М.Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 аліментів на виконанні не знаходиться, оскільки 08.08.2014 року державним виконавцем винесена постанова про закінчення виконавчого провадження. Посилаючись на те, що з травня 2013 року по липень 2014 року ОСОБА_2 безпідставно отримала 5 241, 60 грн., чим завдала шкоди державі, позивач просив на підставі ст.1166 ЦК України про її відшкодування.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22 червня 2015 року позов задоволено. Стягнуто ОСОБА_2 на користь Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Хортицькому району надміру виплачені бюджетні кошти у вигляді тимчасової допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів у сумі 5241,60 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про відмову у позові ОСОБА_2 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Апелянт зазначає, що шкоди державі вона не завдавала, державну допомогу отримувала правомірно.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню у зв'язку із наступними обставинами.

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди визначено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Разом з тим, ст. 5 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» передбачено, що всі види державної допомоги сім'ям з дітьми, крім допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам, призначають і виплачують органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновлювачів, опікуна, піклувальника).

Згідно з ч. 2 ст. 22 вказаного Закону суми державної допомоги, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку громадян (у результаті подання документів із свідомо неправдивими відомостями, неподання відомостей про зміни у складі сім'ї, приховування обставин, що впливають на виплату державної допомоги тощо), стягуються згідно з законом.

За змістом ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст. 119 ЦПК України підставами позову, які суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону. Тому в разі посилання позивача не на ту норму закону суд уточнює підстави позову й застосовує норму закону, яка їм відповідає, незалежно від згоди на це позивача.

Звернувшись до суду з позовом, УПСЗН просив відшкодувати збитки на підставі ст. 22, 1166 ЦК України, тобто як майнову шкоду, завдану неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю ОСОБА_2

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 зазначала, що ніякої шкоди державі вона не завдавала, а її дії при отриманні державної допомоги на дитину, батько якої ухиляється від сплати аліментів були правомірними. Судовим рішенням від 25.12.1999 року з батька дитини ОСОБА_5 на її користь на утримання доньки ОСОБА_3 стягувалися аліменти у розмірі ? частки всіх видів заробітку. Судовим рішенням від 27.02.2013 року за позовом ОСОБА_5 до неї зменшено розмір стягнення з ? до 1/8 частки всіх видів заробітку боржника. У зв'язку з чим державний виконавець закрив виконавче провадження з примусового виконання попереднього судового рішення. На теперішній час виконавче провадження відновлено, відповідно до розрахунку заборгованості, затвердженого начальником Хортицького ВДВС ЗМУЮ заборгованість ОСОБА_5 зі сплати аліментів за період з 13.12.2013 року по серпень 2014 року становить 6 037,87 коп., розмір щомісячних нарахувань становить від 22 грн. до 337, 50 грн.

Вказані пояснення об'єктивно підтверджуються відповідними письмовими доказами.

Аналіз фактичних обставин справи і зібраних у справі доказів свідчить про те, що отримання відповідачем соціальної допомоги на утримання неповнолітньої дитини не являється збитками в розумінні ст.ст.22, 1166 ЦК України , а тому не можуть бути відшкодовані у обраний позивачем спосіб. Вимоги про повернення казаних сум підлягають вирішенню на підставі ст.22 Закону «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» в порядку адміністративного судочинства за позовом суб'єкта владних повноважень.

За таких обставин передбачених законом підстав для стягнення з відповідача грошових коштів за ст.1166 ЦК України на відшкодування завданої державі шкоди суд першої інстанції не мав, а тому судове рішення на підставі ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у позові. Вирішення заявленого позову в порядку цивільного судочинства із застосуванням норми Закону «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» не передбачено нормами цивільного процесуального права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Керуючись ст. ст.307,309,314,317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22 червня 2015 року по цій справі скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити Управлінню праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Хортицькому району у позові до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої державі.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: