Рішення № 4848769, 11.08.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 32/295

11.08.09

За позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства вугільної промисловості України

До Державного підприємства «Київторф»

про стягнення боргу 78 393,70 грн.

Суддя ?Хрипун О.О.

Представники сторін:

Від прокуратури Карпенко Н.М. –ст.прок.відд., Некрасов О.М. –прок.відд.,

Від позивача Недобой О.В. –предст., Козій Д.О. –гол.спец.,

Від відповідача не з’явилися,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Відповідача в інтересах держави в особі Міністерства вугільної промисловості України про стягнення 78 393,70 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог заступник прокурора зазначив, що Відповідач, порушуючи взяті на себе зобов’язання за Договором № 81 безвідсоткової бюджетної позики на погашення заборгованості із виплати заробітної плати від 23.08.2005, порушив умови графіку повернення цієї позички, чим заборгував перед Позивачем 78 393,70 грн.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, повноважні представники Державного підприємства «Київторф»у судове засідання не з’явились, про причини неявки представників суд належним чином не повідомили, жодних заяв та клопотань від Відповідача не надійшло.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, Господарський суд міста Києва

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до норм Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік»від 23.12.2004, з відповідними змінами та доповненнями, постанови Кабінету Міністрів України № 794 від 22.08.2005 «Про затвердження Порядку надання безвідсоткової бюджетної позики для підприємств та організацій вугільної промисловості (крім вугледобувних) на погашення заборгованості, яка утворилася на 1 квітня 2005 року з виплати заробітної плати»Міністерством палива та енергетики України 23.08.2005 укладено з Державним підприємством «Київторф»Договір № 81 безвідсоткової бюджетної позики на погашення заборгованості із виплати заробітної плати (далі –Договір).

Указом Президента України від 25.07.2005 № 1123/2005 «Про заходи щодо вдосконалення державного управління вугільною промисловістю»Міністерство палива та енергетики України реорганізовано шляхом виділення із його складу Міністерства вугільної промисловості України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1527 від 02.11.2006 «Про затвердження Положення про Міністерство вугільної промисловості України»Мінвуглепром визначено головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у вугільній та торфодобувній галузі.

Міністерство вугільної промисловості України є правонаступником Міністерства палива та енергетики України по вищевказаним договорам та відповідальним за своєчасне повернення позики, що надається з Державного бюджету України на погашення заборгованості з виплати заробітної плати.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Розділом 3 Договору було визначено суму позики в розмірі 77 000,00 грн.

На виконання умов Договору Позивачем платіжним дорученням від 26.08.2005 за № 9 перераховано Державному підприємству «Київторф»безвідсоткову цільову бюджетну позику у сумі 77 000,00 грн.

Згідно з розділами 5, 6 Договору Відповідач зобов’язався здійснювати повернення позички щомісячно починаючи з 01 січня 2006 року відповідно до графіку її повернення, викладеному у додатку до Договору, що є його невід’ємною частиною.

Так, п. 5.1 Договору сторони визначили, що строк надання позики Відповідачу становить 1095 календарних днів з моменту переказу грошей Міністерством палива та енергетики України на рахунок Державного підприємства «Київторф». Строк, вказаний у п. 5.1 Договору, може бути продовжений за згодою сторін (п. 5.2 Договору).

Умовами пункту 6.1 Договору Відповідача було зобов’язано повернути суму позики у строк, вказаний в п. 5.1 Договору.

Відповідно до графіку погашення позики в період з 31.01.2006 по 21.04.2009 Відповідач повинен був повернути позику Позивачу, одержану на підставі Договору, у сумі 77 000,00 грн. Однак, вказані зобов’язання Відповідач не виконав, кошти, обумовлені графіком погашення позики, не перерахував, внаслідок чого у Державного підприємства «Київторф»перед Позивачем виникла заборгованість в розмірі 77 000,00 грн.

Згідно зі ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов’язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 2 Бюджетного кодексу України обов’язковою умовою кредитування коштів з бюджету є їх повернення на умовах платності та строковості.

З урахуванням викладених обставин суд приходить до висновку, що Відповідач не виконав зобов’язання, належним чином з Позивачем не розрахувався, чим заборгував Позивачу 77 000,00 грн.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пунктом 9.3 Договору сторони передбачили, що у разі несвоєчасного повернення коштів Відповідач сплачує Позивачу пеню у розмірі 0,01% від загальної суми отриманих коштів за кожний день прострочки, але не більше річної облікової ставки Національного банку України.

Оскільки штраф, сплата якого вимагається позивачем згідно положень п. 9.3 Договору застосовується саме у зв’язку із затримкою перерахування коштів у строк обумовлений договором, тобто за несвоєчасно виконане зобов’язання щодо повернення грошових коштів Позивачу, сума штрафу обраховується у відсотковому відношенні від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, суд приходить до висновку, що відповідальність, встановлена договором, передбачає обчислення неустойки у вигляді пені.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 вказаного Закону).

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Враховуючи, що розрахунок пені за ставкою НБУ є більшим за суму пені, передбачену договором, суд погоджується з розрахунком суми пені за шість місяців, як те передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України, наданим заступником прокурора м. Києва, та вважає його обґрунтованим.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Державне мито, судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Відповідача.

Керуючись ст. ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства «Київторф»(02088, м. Київ, вул. Промислова, 10, код 02968177) на користь Міністерства вугільної промисловості України (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 4, код 33833561) 77 000,00 грн. заборгованості, 1 393,70 грн. пені.

Стягнути з Державного підприємства «Київторф»(02088, м. Київ, вул. Промислова, 10, код 02968177) до Державного бюджету України 783,94 грн. державного мита та 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання та може бути оскаржене у порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя О.О.Хрипун

Дата підписання рішення: 20.08.2009