Рішення № 4848032, 07.07.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к.

РІШЕННЯ

Іменем України

07.07.2009

Справа №2-7/2901-2009

За позовом Відкритого акціонерного товариства «Кримзалізобетон» (95493, м. Сімферополь, вул. монтажна, 3, ідентифікаційний код 01267308)

До відповідача Закритого акціонерного товариства «Бахчисарайський комбінат «Будіндустрія» (м. Бахчисарай, вул. Промислова, 2)

Про визнання дійсним договору, припинення права спільної часткової власності та визнання права власності.

Суддя І. І. Дворний

представники:

Від позивача – Хасіна І. С., предст., дов. №13/22 від 13.01.2009 р.

Від відповідача - не з’явився.

Суть справи: Відкрите акціонерне товариство «Кримзалізобетон» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Закритого акціонерного товариства «Бахчисарайський комбінат «Будіндустрія», в якому просить суд:

- визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 02.03.2008 р., укладений між Відкритим акціонерним товариством «Кримзалізобетон» та Закритим акціонерним товариством «Бахчисарайський комбінат «Будіндустрія»;

- припинити права спільної часткової власності Відкритого акціонерного товариства «Кримзалізобетон» та Закритого акціонерного товариства «Бахчисарайський комбінат «Будіндустрія» на нежилі будівлі, розташовані за адресою: м. Бахчисарай, вул. Промислова, 20-а;

- визнати за Закритим акціонерним товариством «Бахчисарайський комбінат «Будіндустрія» право власності на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: м. Бахчисарай, вул. Промислова, 20-а, а саме: трансформаторну підстанцію (основне літер «Ж», загальною площею 38,2 кв. м.), як на окремий об’єкт нерухомості в цілому (1/1) з наступним привласненням окремої поштової адреси.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі спірного договору відповідачеві у власність було передано нерухоме майно - трансформаторну підстанцію (основне літер «Ж», загальною площею 38,2 кв. м.), розташовану за адресою: м. Бахчисарай, вул. Промислова, 20-а, проте відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення спірного договору.

07.07.2009 р. до ГС АР Крим від Відкритого акціонерного товариства «Кримзалізобетон» надійшла заява, в який позивач зазначив, що в процесі розгляду справи позивач та відповідач дійшли згоди про внесення змін до спірного договору купівлі-продажу нерухомого майна та виправили помилку, допущену при оформленні договору, а саме: дату укладення договору – 02.03.2008 р., виправлено на вірну дату – 02.03.2009 р. Крім того, позивач відмовився від вимог в частині припинення права спільної часткової власності та визнання права власності.

Відповідач у судове засідання не з’явився, однак направив до суду клопотання про розгляд справи в його відсутність.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ :

02.03.2008 р. (з урахуванням додаткової угоди №1 – 02.03.2009 р.) між Відкритим акціонерним товариством «Кримзалізобетон» (Продавець) та Закритим акціонерним товариством «Бахчисарайський комбінат «Будіндустрія» (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу нерухомої будівлі, пунктом 1.1 якого передбачено, що Продавець продає, а Покупець купує нежитлову будівлю: трансформаторну підстанцію (будівля літ. «Ж»), загальною площею 38,2 кв. м., розташовану за адресою: АР Крим, м. Бахчисарай, вул. Промислова, 20-а, що згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно №21234882 від 11.12.2008 р., наданого для відчуження будівлі, складає 3/1000 частки нежитлових будівель, що належать ВАТ «Кримзалізобетон».

Відповідно до пункту 3.1 Договору ціна реалізації нежитлової будівлі складає 3 281,67 грн., у тому числі ПДВ 656,34 грн.

Покупець перераховує Продавцю протягом 10-ти банківських днів з дати підписання цього договору кошти в сумі 3281,67 грн.

В пункті 4.1 Договору сторони передбачили, що Продавець зобов’язується протягом 3 банківських днів після підписання даного договору передати покупцю нежитлову будівлю за актом приймання-передачі.

Згідно з пунктом 10.1 цей договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін, нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Матеріали справи свідчать, що листами №281-1 від 03.03.2009 р. та №310 від 12.03.2009 р. Відкрите акціонерне товариство «Кримзалізобетон» зверталося до Закритого акціонерного товариства «Бахчисарайський комбінат «Будіндустрія» з проханням забезпечити явку свого представника до нотаріальної контори для нотаріального посвідчення укладеного договору купівлі-продажу.

Проте, бездіяльність відповідача та неотримання будь-якої відповіді на вищевказані листи стали підставою для звернення до суду з позовом про визнання дійсним укладеного договору купівлі-продажу в порядку статті 220 Цивільного кодексу України.

Позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом встанвлено, що спірний договір від 02.03.2009 р. за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу нерухомого майна.

У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Згідно зі статтею 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Судом встановлено, що сторонами не здійснено нотаріального посвідчення та державної реєстрації Договору.

Частиною 1 статті 220 Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

У відповідності до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

З огляду на зазначене, сторони нікчемного правочину не зобов’язані виконувати його умови, одна сторона має право відхилити вимоги другої сторони щодо вчинення певних дій навіть тоді, коли він судом не визнаний недійсним.

Однак, при цьому відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Так, зокрема, частиною 2 статті 220 цього Кодексу передбачено, що, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Проте, при цьому суд звертає увагу на те, що статтею 210 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Крім того, статтею 640 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Таким чином, правила ст. 220 Цивільного кодексу України не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов'язки. Такої позиції притримується Верховний суд України в Листі від 24.11.2008 р. «Узагальнення практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

З урахуванням цього, у суду відсутні правові підстави для визнання дійсним договору купівлі-продажу від 02.03.2009 р.

При цьому, суд звертає увагу на те, що для визнання Договору дійсним в порядку статті 220 ЦК України суду необхідно з’ясувати наявність досягнення сторонами згоди всіх істотних умов Договору, наявність повного або часткового виконання Договору та факт ухилення стороною від його нотаріального посвідчення.

Однак, суд зазначає, що на момент звернення позивача до суду докази виконання сторонами умов спірного договору були відсутні. Так, доданий до матеріалів позову акт приймання-передачі нерухомого майна від 03.03.2009 р. не може бути розцінений судом як належний доказ передачі майна відповідачу, оскільки вказаний акт не скріплений печатями підприємств. У той же час, частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Надане позивачем копія платіжного доручення №542 від 03.07.2009 р. про оплату вартості придбаного нерухомого майна також не може свідчити про виконання умов договору, оскільки оплата була здійснена 03.07.2009 р., тобто вже після звернення позивача до суду (26.05.2009 р.), у зв’язку з чим платіжне доручення №542 від 03.07.2009 р. не може бути доказом в обґрунтування захисту порушених прав позивача.

Більш того, суд взагалі не вбачає наявності у позивача порушеного права, яке підлягає захисту у судовому порядку.

Так, згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Вказане положення відповідає статті 15 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, та статті 55 Конституції України, якою закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Конституційний Суд України в рішенні у справі за конституційним зверненням громадян Проценко Раїси Миколаївни, Ярошенко Поліни Петрівни та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) від 25 грудня 1997 р. зазначив, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Отже, за змістом статті 1 ГПК України порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду. Якщо в результаті розгляду справи виявиться, що порушення відсутнє, суд має відмовити в позові.

У той же час, суд зазначає, що за спірним договором купівлі-продажу нерухоме майно – трансформаторна підстанція (будівля літ. «Ж»), загальною площею 38,2 кв. м., яка розташована за адресою: АР Крим, м. Бахчисарай, вул. Промислова, 20-а, була передана у власність саме Закритого акціонерного товариства «Бахчисарайський комбінат «Будіндустрія», у зв’язку з чим, відсутність нотаріального посвідчення спірного договору призводить до порушення прав саме цієї юридичної особи, а порушень прав позивача суд не вбачає.

Іншого суду доведено не було, у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду.

Враховуючи те, що спірний договір купівлі-продажу нерухомого майна від 02.03.2008 р. є неукладеним, він не породжує будь-які права та обов’язки, у зв’язку з чим не підлягають задоволенню також вимоги позивача про припинення права спільної часткової власності та визнання права власності.

При цьому, суд звертає увагу на те, що заявляючи вимоги про визнання права власності на відчужену за спірним договором нерухомість за Закритим акціонерним товариством «Бахчисарайський комбінат «Будіндустрія», позивач фактично пред’явив позов в інтересах відповідача, можливість чого чинним Господарським процесуальним кодексом України не передбачена.

Відповідно до статті 22 ГПК України господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси. Як зазначається в п. 3.7 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Арбітражного процесуального кодексу України» від 25.02.92 р. N 01-6/244 (з наступними змінами та доповненнями), суддя, який вирішує спір, не зв'язаний заявами позивача про відмову від позову або зменшення позовних вимог та відповідача про визнання позову. На підставі частини шостої статті 22 ГПК у разі якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, спір підлягає вирішенню по суті згідно з вимогами чинного законодавства. Аналогічна позиція викладена в п. 3.7 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» від 18.09.97 р. N 02-5/289 (з наступними змінами та доповненнями). Тобто, перевірка відповідності дій сторін закону та відсутності порушення прав інших осіб є не правом, а обов’язком суду, тобто суд зобов’язаний відмовити в задоволенні відповідних заяв і клопотань сторін.

Таким чином, суд не може прийняти відмову позивача від позову в частині припинення права спільної часткової власності та визнання права власності, оскільки право позивача на висування таких вимог спростовується матеріалами справи. Відповідно, оскільки відмовитися від частини вимог або зменшити розмір вимог позивач може виключно у разі наявності такого права (від якого можливо відмовитися або розмір якого можна зменшити), у відповідній частині позову слід відмовити.

Судові витрати суд залишає за позивачем відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Дворний І.І.