Рішення № 4847670, 10.08.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 34/388

10.08.09

За позовом Відкритого акціонерного товариства «Кінто»

до Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку»

про стягнення 1 710 000 грн.

Суддя Сташків Р.Б.

Представники сторін:

від позивача –

Мельничук М.М., заст. дир. юр. деп., дов. №146 від 09.06.2009;

від відповідача –

Дмітрішин Д.М., представник за дов. б/н від 27.07.2006.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У травні 2009 року Відкрите акціонерне товариство «Кінто»(далі –позивач) звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку»(далі –відповідач) про стягнення 1 710 000 грн. депозитного вкладу.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем договірних зобов’язань щодо своєчасного повернення депозиту у зв’язку з закінченням його строку шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 1 710 000 грн.

Відповідач подав суду клопотання, та повідомив що постановою Правління Національного банку України №157 від 23.03.2009 «Про призначення тимчасової адміністрації в Акціонерному банку «Банк регіонального розвитку»призначено тимчасову адміністрацію на один рік з 24.03.2009 до 23.03.2010, з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану Банку введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців з 24.03.2009 до 23.09.2009.

В зв’язку з тим, що силу ст.2, 58, 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність»(далі –Закон) заборонено стягнення на підставі виконавчих документів до закінчення строку дії мораторію, росив у разі задоволення позову на користь позивача відстрочити виконання рішення до закінчення дії мораторію, тобто до 23.09.2009.

За таких обставин відповідно до статті 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

27.03.2008 між позивачем (Вкладник) та відповідачем (Банк) укладено депозитний договір №13-ДЮ-980-117 про розміщення строкового банківського вкладу (депозиту) (далі –Депозитний договір), відповідно до п.1.1 якого за цим договором Банк приймає від Вкладника грошові кошти на депозит (далі –Депозит) і зобов’язується виплачувати Вкладнику суму Депозиту і нараховані проценти на умовах і в порядку, передбачених цим договором.

Пунктом 2.1 Депозитного договору передбачено, що Вкладник розміщує на депозитному рахунку №265273145603 (далі –Депозитний рахунок) суму Депозиту шляхом перерахування коштів з поточного рахунку.

02.04.2008, 28.05.2008, 07.10.2008, 08.10.2008 між сторонами укладались додаткові угоди №№1, 2, 3 та 4 відповідно.

23.12.2008 між сторонами укладено додаткову угоду №5 до Депозитного договору, якою, відповідно до п.3.1.1 договору, Банк 23 грудня 2008 року за письмовим розпорядженням Вкладника перераховує на поточний рахунок Вкладника частину вкладу в сумі 590 000 грн.

09.01.2009 між сторонами укладено додаткову угоду №6 до Депозитного договору, якою сторони погодили, що процентна ставка за користування Депозитом –26% річних.

Пункт 2.2 Депозитного договору сторони погодили, що сума внеску на депозит –1 710 000 грн.

Відповідно до п.2.4 Депозитного договору строк депозиту до 2 квітня 2009 року.

Пунктом 3.4.3 Депозитного договору передбачено, що Банк зобов’язаний повернути Вкладнику Депозит на його поточний рахунок по закінченню строку Депозиту або при його достроковому витребуванні, погодженому з Банком.

Відповідно до наданої відповідачем виписки по особовому рахунку позивача за період з 27.03.2009 до 06.08.2009 по рахунку №2652.7.31456.03 залишок коштів становить 1 710 000 грн.

В зв’язку з невиконанням Банком договірних зобов’язань щодо повернення депозитного вкладу, 01.04.2009 позивач звернувся до Банку з листом за вих. №446/1 та просив повернути грошові кошти в розмірі 1 710 000 грн., в зв’язку з закінченням терміну договору.

Однак, відповідач вказаний лист залишив без належної уваги, в зв’язку з чим позивач звернувся до відповідача з аналогічним листом за вих. №483/1.

Проте, і на зазначений лист відповідач відповіді не надав, депозитного вкладу не перерахував.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Таким чином, Депозитний договір за своєю правовою природою належить до договорів банківського вкладу.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2).

Аналогічні положення закріплені й у статті 526 ЦК України, згідно з якою зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи той факт, що відповідач грошових коштів по закінченню депозитного вкладу, тобто 2 квітня 2009 року, не повернув, чим порушив права та інтереси позивача, а відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Як слідує з матеріалів справи, постановою Правління Національного банку України №157 від 23.03.2009 «Про призначення тимчасової адміністрації в Акціонерному банку «Банк регіонального розвитку»призначено тимчасову адміністрацію на один рік з 24.03.2009 до 23.03.2010, з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану Банку введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців з 24.03.2009 до 23.09.2009.

Відповідно до частини 2 статті 85 Закону (у редакції статті, що діяла станом до 06.08.2009) мораторій на задоволення вимог кредиторів станом до 06.08.2009 поширювався на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації.

Дана норма кореспондувалась з поняттям мораторію наведеного у статті 2 вказаного Закону (у редакції визначення терміну наведеного у цьому Законі станом до 06.08.2009). Зазначене поняття мораторію відображало його суть, та під яким розумілося зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

У спірному ж випадку строк виконання зобов’язання Банку настав вже після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів у відповідача.

А отже, на спірні правовідносини сторін щодо повернення депозитного вкладу в сумі 1 710 000 грн. станом на момент подання позову до суду дія мораторію не поширювалась.

Судом також враховано, що Законом України № 1617-VI від 24 липня 2009 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей проведення заходів з фінансового оздоровлення банків»було внесенні зміни до Закону України Про банки і банківську діяльність». Вказаний закон набрав чинності 06.08.2009 (опубліковано в газеті «Урядовий кур’єр»№ 141 за 6 серпня 2009 року).

Відповідно до визначення терміна мораторій наведеного у Законі України «Про банки і банківську діяльність»у редакції Закону України від 24.07.2009 № 1617-VI, під мораторієм стало розумітися зупинення виконання банком зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань.

Разом з тим, при розгляді справи судом було встановлено порушення прав позивача внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов’язань за Депозитним договором.

Конституцією України закріплений обов’язок держави забезпечувати захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання (стаття 13), та передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55).

Зазначені положення Конституції України реалізовані у статті 15 ЦК України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 ГК України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов’язку по відновленню порушеного права на порушника.

Таким чином, у разі порушення законних прав та інтересів осіб, суд зобов’язаний їх захистити у спосіб передбачений, зокрема, статтею 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України.

Так, пунктом 5 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов’язку в натурі.

Аналогічне положення міститься і у частині 2 статті 20 ГК України, якою встановлено, що права та законні інтереси суб’єктів господарювання та споживачів захищається, зокрема, шляхом присудження до виконання обов’язку в натурі.

Відтак, виходячи з аналізу зазначених положень норм чинного законодавства, порушені права та інтереси позивача підлягають захисту шляхом присудження до виконання обов’язку Банку щодо повернення депозитного вкладу в сумі 1 710 000 грн.

При цьому, суд зазначає, що положення законодавства щодо звільнення від відповідальності банків за невиконання або несвоєчасне виконання своїх зобов'язань під час дії мораторію, не звільняють ці банки від обов’язку виконувати зазначені зобов’язання.

Положення про мораторій лише надають банкам можливість відстрочити виконання своїх прострочених зобов’язань на час дії мораторію без застосування до банків відповідних санкцій, і забороняють на цей час лише застосування державного примусу щодо реалізації захисту прав та інтересів господарюючих суб’єктів (клієнтів чи інших контрагентів банку) шляхом звернення стягнення на підставі виконавчих документів (інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України), а також вжиття заходів, спрямованих на забезпечення такого стягнення відповідно до законодавства України.

Проте, враховуючи положення статей 2, 85 Закону України (у редакції Закону України від 24.07.2009 № 1617-VI), керуючись пунктом 6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України), відповідно до якого господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення, беручи до уваги наявність обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, суд вважає за доцільне відстрочити виконання рішення до закінчення у відповідача строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України судові витрати Позивача підлягають відшкодуванню за рахунок Відповідача.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку»(04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, 8-А, ідентифікаційний код) з депозитного рахунку №265273145603 на користь Відкритого акціонерного товариства «Кінто»(01034, м. Київ, вул. Лисенка/Ярославів Вал, 2/1, ідентифікаційний код 16461855, п/р 26506009 в ВАТ «Міжнародний комерційний банк»м. Київ, МФО 300658) 1 710 000 (один мільйон сімсот десять тисяч) грн. депозитного вкладу.

Стягнути з Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку»(04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, 8-А, ідентифікаційний код) на користь Відкритого акціонерного товариства «Кінто»(01034, м. Київ, вул. Лисенка/Ярославів Вал, 2/1, ідентифікаційний код 16461855, п/р 26506009 в ВАТ «Міжнародний комерційний банк»м. Київ, МФО 300658) 17 100 (сімнадцять тисяч сто) грн. витрат по сплаті державного мита та 312 (триста дванадцять) грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відстрочити виконання рішення на період до закінчення строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного постановою Правління Національного банку України № 157 від 23.03.2009 «Про призначення тимчасової адміністрації в Акціонерному банку «Банк регіонального розвитку», а саме до 23.09.2009.

Видати накази.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання та може бути оскаржено протягом десяти днів до Київського апеляційного господарського суду або протягом місяця до Вищого господарського суду України.

Суддя Сташків Р.Б.

Повний текст рішення підписано 17.08.2009