Рішення № 4847136, 17.06.2009, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.06.09 Справа № 18/118/09

Суддя

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпроліт” (49023, м. Дніпропетровськ, пр. Воронцова, 19/1)

до відкритого акціонерного товариства “Запорізький завод феросплавів” (69035, м. Запоріжжя, вул. Діагональна, 11)

про стягнення 13 556,09 грн.,

Суддя Носівець В.В.

Представники сторін:

від позивача: Боєва Г.К. (довіреність вих. № 1012/556 від 10.12.2008 р);

від відповідача: Махаєва О.О. (довіреність № 18-106 від 25.05.2009 р.);

СУТНІСТЬ СПОРУ:

15.05.2009 р. були заявлені позовні вимоги про стягнення з відкритого акціонерного товариства “Запорізький завод феросплавів” (далі –ВАТ “Запорізький завод феросплавів”) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпроліт” (далі –ТОВ “Дніпроліт”) 13 556,09 грн. (11505,60 грн. –основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 1 428,92 грн. –пені, 177,95 грн. відсотків за користування чужими коштами), на підставі Договору купівлі-продажу № 751 (далі –Договір) від 13.07.2007 р. та ст.ст. 193, 199, 216, 224-226, п.6 ст.231, ст. 343 Господарського кодексу України (далі –ГК України), ст. 625 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України), ст.ст. 1, 2, 54 –57, 61, 67, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України).

19.05.2009 р. порушено провадження у справі № 18/118/09, судовий розгляд справи призначено на 17.06.2009р.

У судовому засіданні 17.06.2009 р. позивач підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позові і просить суд задовольнити їх та стягнути з відповідача 13 556,09 грн. (11505,60 грн. –основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 1 428,92 грн. –пені, 177,95 грн. відсотки за користування чужими коштами). Зазначив, що у відповідності до Договору купівлі-продажу № 751 від 13.07.2007р. позивач здійснив на адресу ВАТ “Запорізький завод феросплавів” поставку продукції на суму 10 309,68 грн. Відповідач за поставлену продукцію не розрахувався, у зв’язку із чим, позивач звернувся з відповідною позовною заявою до господарського суду.

Відповідач позов не визнав, вказавши у своєму письмовому відзиві на те, що згідно з п. 4.4 Договору № 751 від 13.07.2007р. продавець разом з товаром повинен надати оригінали документів: рахунок, накладну на відпуск товару, податкову накладну, сертифікат якості. В матеріалах справи відсутні докази надання позивачем ВАТ “ЗФЗ” рахунків, відповідно до умов договору, а це означає, що постачальник/позивач не виконав свої зобов’язання у повному обсязі, а тому позбавляється права вимагати оплати за поставлений товар. Відповідач вважає, що в зв’язку із зазначеним у позивача також відсутнє право вимагати стягнення із відповідача штрафних санкцій, які стягуються лише з винної сторони, якою відповідач себе не вважає. Отже, у задоволенні позову просить відмовити у повному обсязі.

В судовому засіданні 17.06.2009 р. розгляд справи закінчено і, за згодою представників сторін, оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Справу розглянуто без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

13.07.2007 р. ТОВ “Дніпроліт” (продавець і позивач у справі) та ВАТ “Запорізький завод феросплавів” (покупець і відповідач у справі) уклали Договір № 751 купівлі-продажу (далі –Договір). Предметом Договору є зобов’язання продавця поставити, а покупця прийняти і оплатити на умовах цього Договору товар в асортименті і по цінам, що вказані у додаткових угодах та специфікаціях до даного договору, які є його невід’ємною частиною. (п. 1.1. Договору).

16.07.2008 р. сторонами підписано додаткову угоду № 2 до Договору зі специфікацією № 3, відповідно до якої сторони погодили, що відповідачу буде поставлений шків гальмовий в кількості 3 шт. на загальну суму 10309,68 грн. з ПДВ до 19.09.2008 р.; згідно п. 3 додаткової угоди № 2 сторони узгодили, що покупець здійснює оплату за фактичну кількість поставленого товару на склад покупця шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом п’яти банківських днів з моменту передачі товару, при умові виконання продавцем п. 4.3. Договору.

Судом встановлено, що позивачем, на виконання умов Договору та додаткової угоди № 2 до Договору, було здійснено поставку товару (шків гальмовий Ф 400 (Ч.НИЯР.711196.013) у кількості 3 шт.) на суму 10 309,68 грн. з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № ДЛ-0925-01 від 25.09.2008 р. На сплату товару був виставлений рахунок-фактура № ДЛ-0925-06 від 25.09.2008 р., була оформлена відповідна податкова накладна № 26 від 25.09.2008 р. Також позивачем був наданий сертифікат № 25/0908 на виріб, що відпускався відповідачеві 25.09.2008 р.

Факт отримання відповідачем поставленого товару підтверджується довіреністю № 568 від 25.09.2008 р. та не заперечується представником відповідача.

Відповідач свої зобов’язання щодо оплати поставленого товару не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 10 309,68 грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача неодноразово направлялися численні звернення з проханням здійснити оплату поставленого товару, які залишалися з боку відповідача без реагування та відповіді. Крім того, 28.01.2009 р. позивачем була направлена відповідачу претензія № 0128/618 з вимогою погасити заборгованість, яка була отримана відповідачем 30.01.2009 р., однак, як і попередні звернення, залишилась без відповіді, розгляду і реагування.

Оскільки станом на 05.05.2009 р. сума боргу відповідачем залишилась несплаченою, позивач вимушений був нарахувати позивачу штрафні санкції за порушення виконання умов взятого на себе господарського зобов’язання та звернутись до господарського суду з відповідною позовною заявою про стягнення цих сум з відповідача.

Оцінивши представлені докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов’язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов’язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобов’язання, та факт несплати відповідачем у визначений зобов’язанням термін поставленого позивачем товару на суму 10 309,68 грн., господарський суд вважає доведеним.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (з 3 жовтня 2008 р. по 30.04.2009 р.), що дорівнює 11505,60 грн. та 3 відсотки річних за період часу з 03.10.2008 р. по 30.04.2009 р. в сумі 177,95 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наданий позивачем розрахунок суми основного з урахуванням встановленого індексу інфляції суд вважає вірним (хоча позивачем і не зазначений індекс інфляції за квітень 2009 р. у його розрахунку, в будь-якому випадку, при перерахунку судом, сума втрат від інфляції є більшою ніж просить до стягнення позивач), а вимогу про стягнення 11505,60 грн. основного боргу з урахуванням індексів інфляції обґрунтованою та такою, що підлягає задоволення у повному обсязі.

Згідно із розрахунком позивача, три проценти річних від простроченої суми за період часу з 03.10.2008 р. по 30.04.2009 р. складають 177,95 грн.

Наданий позивачем розрахунок 3% річних є необґрунтованим на думку суду, оскільки складений без урахування того, що в 2008 році було 366 днів. Зважаючи на викладене, суд визнав за можливе задовольнити вимогу позивача щодо стягнення трьох відсотків річних частково у розмірі –177,73 грн. В частині стягнення з відповідача 0,22грн. 3% річних, суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог.

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 1 428,92 грн. за період часу з 03.10.2008 р. по 30.04.2009 р.

Згідно із положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно із ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. (ч. 1 ст. 551, п. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України).

Сторони в п. 6.3. Договору обумовили, що за кожен день затримки оплати товару понад строків, передбачених п. 3.1. Договору, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі 0,1 % від вартості неоплаченого у строк товару, але не більше подвійної ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, суд вважає, що вимога позивача, в частині стягнення з відповідача 1428,92 грн. пені, підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного:

Враховуючи умови Договору та Додаткової угоди № 2, а також приписи п. 6 ст. 232 ГК України, суд при перерахунку суми пені, що підлягає стягненню з відповідача, виходив з того, що сторони Додатковою угодою № 2 збільшили на 2 дні строк оплати товару (з трьох банківських днів передбачених п. 3.1. Договору до п’яти банківських днів, передбачених п. 3 Додаткової угоди № 2), тому зобов’язання підлягало виконанню з моменту передачі товару –25.09.2008 р. протягом 5 днів, тобто до 02.10.2008 р., а пеня, згідно п. 6.3. Договору, нараховується починаючи з 03.10.2008 р. та припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, обґрунтованим періодом нарахування пені є період з 03.10.2008 р. (включно) по 03.04.2009 р.

Позивач же просить суд стягнути з відповідача 1 428,92 грн. пені за період часу з 03.10.2008 р. по 30.04.2009 р. Суд вважає, що за вказаний відповідачем період стягнення пені, з урахуванням викладеного вище судом, обґрунтовано нарахованою сумою пені є 1238,88 грн. за період часу з 03.10.2008 р. (включно) по 03.04.2009 р.

Таким чином суд задовольняє вимогу позивача, в частині стягнення з відповідача 1238,88 грн. пені, а в задоволенні вимоги щодо стягнення 190,04 грн. пені, суд відмовляє, в зв’язку із необґрунтованістю нарахування даної суми.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач не надав господарському суду належних доказів, які б спростовували позицію позивача. Викладені відповідачем у відзиві заперечення, суд вважає хибними і такими, що спростовані матеріалами справи і наданими документальними доказами при її розгляді по суті.

Таким чином, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню судом.

Судові витрати покладаються на сторони, пропорційно задоволеним позовним вимогам, відповідно до статті 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з відкритого акціонерного товариства “Запорізький завод феросплавів” (69035, м. Запоріжжя, вул. Діагональна, 11; код ЄДРПОУ 00186542; р/р № 26005130029045 у ЗАТ КБ “Приватбанк”, МФО 305299) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпроліт” (49023, м. Дніпропетровськ, пр. Воронцова, 19/1; код ЄДРПОУ 25018030; р/р № 26003113048001 у КБ “Приватбанк”, МФО 305299) 11 505 (одинадцять тисяч п’ятсот п’ять) грн. 60 коп. основного боргу з урахуванням встановлених індексів інфляції; 1 238 (одну тисячу двісті тридцять вісім) грн. 88 коп. пені; 177 (сто сімдесят сім) грн. 73 коп. 3 % річних; 129 (сто двадцять дев’ять) грн. 22 коп. державного мита та 307 (триста сім) грн. 96 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

3. В іншій частині позову –відмовити.

Суддя В.В. Носівець

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підпису. Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 30.06.2009 р.