Ухвала суду № 48455123, 04.08.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" серпня 2015 р. м. Київ К/800/23997/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.за участю секретаряГончар Н.О.та представників сторін: від позивача Петренко С.В.від відповідачане з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Енергоінвестпроект» на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2014у справі № 820/236/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Енергоінвестпроект» доДержавної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області проскасування податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергоінвестпроект» звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 12.09.2013 № 0000112204.

Постановою Харківський окружний адміністративний суд постановою від 06.02.2014 року позов задовольнив частково, скасовано податкове повідомлення-рішення від 12.09.2013 № 0000112204, в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2014 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2014 скасовано та прийнято нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що рішення суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведена камеральна електронна перевірка даних, задекларованих у уточнюючих розрахунках податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку із виправленням самостійно виявлених помилок позивача за червень 2013 року, за результатами якої складений акт від 11.09.2013 за №510/20-30-22-04/34633789;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем п.50.1 ст.50 Податкового кодексу України, оскільки позивач у податковій декларації з ПДВ не відобразив суму штрафу, самостійно нарахованого у зв'язку із виправленням помилки у податковій декларації;

- на підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000112204 від 12.09.2013, яким позивачу за порушення п.50.1 ст.50 та п.120.2 ст.120 ПК України визначено суму податкового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 11 834,1 грн.;

- за результатами адміністративного оскарження скарга позивача залишена без задоволення, а податкове повідомлення рішення - без змін.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції не погодився з висновками відповідача щодо порушення позивачем п.50.1 ст.50 Податкового кодексу України, оскільки помилка заповнення податкової декларації з ПДВ за червень 2013 року, яку позивач самостійно виявив, не мала своїм наслідком заниження податкових зобов'язань минулих податкових періодів та на момент подання уточнюючого розрахунку відповідно до платіжних доручень нарахований податок вже було сплачено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність порушення позивачем вимог п.50.1 ст.50 ПК України, в результаті чого суд погодився з доводами відповідача щодо правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів касаційної інстанції такі висновки суду апеляційної інстанції вважає помилковими. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно п.50.1 ст. 50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

З огляду на зміст наведених положень податкового закону, колегія суддів касаційної інстанції вбачає, що обов'язок платника податку щодо нарахування та сплати суми штрафу в порядку, визначеному п.50.1 ст.50 Податкового кодексу України, виникає саме у випадку самостійного виявлення платником факту заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, внаслідок чого виникає сума недоплати податку (на яку й нараховується штраф).

За змістом п.120.2 ст.120 Податкового кодексу України невиконання платником податків вимог, передбачених абзацами третім - п'ятим пункту 50.1 статті 50 цього Кодексу, щодо умов самостійного внесення змін до податкової звітності - тягне за собою накладення штрафу у розмірі 5 відсотків від суми самостійно нарахованого заниження податкового зобов'язання (недоплати).

З наведеної норми вбачається, що штраф, який застосовується контролюючим органом за невиконання платником податків вимог, передбачених абзацами третім - п'ятим пункту 50.1 статті 50 цього Кодексу, щодо умов самостійного внесення змін до податкової звітності, визначений у розмірі 5 відсотків саме від суми самостійно нарахованого заниження податкового зобов'язання (недоплати).

Як встановлено судом першої інстанції, позивач за допомогою програмного забезпечення «М.Е.Doc» надіслав податкову декларацію з податку на додану вартість з позначкою « 0110» (розрахунки з бюджетом) за червень 2013 року, що підтверджується відповідними квитанціями №1 та №2 від 19.07.2013 (а.с.10-13).

Також судом першої інстанції встановлено, що факт перерахування позивачем до Державного бюджету з дотриманням встановлених законом строків визначеної в рядку 25 декларації суми податку на додану вартість, яка підлягала нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового) періоду (червень 2013), підтверджується платіжними дорученнями № 3448 від 19.07.2013 та №3459 від 26.07.2013 (а.с.18-19).

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.07.20013 позивачем подано до податкового органу уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість за червень 2013 року у зв'язку із виправленням самостійно виявлених помилок, яким до рядка 25.1 декларації включено показник суми податку на додану вартість, яка сплачується до загального/спеціального фонду державного бюджету.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що оскільки допущена позивачем помилка (незазначення в рядку 25.1 податкової декларації з ПДВ за червень 2013 показників суми податку на додану вартість, яка сплачується до загального/спеціального фонду державного бюджету), яку позивач самостійно виявив та виправив, не призвела до заниження податкового зобов'язання позивача по ПДВ за червень 2013, в результаті чого при поданні уточнюючого розрахунку недоплата цього податку була відсутня, а тому відсутні й підстави для нарахування та сплати позивачем суми штрафу в порядку, визначеному п.50.1 ст.50 Податкового кодексу України.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що допущена позивачем помилка (незазначення в рядку 25.1 податкової декларації з ПДВ за червень 2013 показників суми податку на додану вартість, яка сплачується до загального/спеціального фонду державного бюджету) мала своїм наслідком заниження податкових зобов'язань, не може бути визнаний колегією суддів касаційної інстанції обґрунтованим, оскільки він зроблений без посилань на підтверджуючі докази та спростовується матеріалами справи.

З огляду на встановлені судом першої інстанції обставини справи про те, що вказана позивачем у рядку 25 декларації з ПДВ за червень 2013 сума податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового) періоду, є сплаченою у встановлені законом строки, а допущена позивачем у поданій податковій декларації помилка не призвела до заниження податкового зобов'язання за червень 2013 та виникнення суми недоплати податку, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності законних підстав для застосування до позивача штрафних санкцій у відповідності до п.120.2 ст.120 ПК України за порушення п.50.1 ст.50 ПК України та наявності підстав для задоволення позову та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на вищевикладене, висновки суду апеляційної інстанції про правомірність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення не є обгрунтованими .

Відповідно до ст.226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоінвестпроект» задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2014 скасувати та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2014 у даній справі.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний