Ухвала суду № 48454418, 23.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2015 року м. Київ К/800/13809/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного товариства «Компанія Брілюкс» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 05.06.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2013

у справі 2а/2370/751/12

за позовом Приватного товариства «Компанія Брілюкс»

до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області

Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-

рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне товариство «Компанія Брілюкс» звернулось до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 05.06.2012 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2013 постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 05.06.2012 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, позивач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо дотримання вимог податкового законодавства за результатами правовідносин із ТОВ «Ніка-Актів» за квітень 2011 року, за результатами якої складено акт перевірки від 25.11.2011 № 2647/23-2/35523664.

Перевіркою встановлено, що позивачем порушено п. 139.1.9,п. 139.1 ст. 139, п. 198.6, ст. 198 Податкового кодексу України.

На підставі вищевказаного акта фіскальний органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004552301 від 08.12.2011р., № 0004662301 від 08.12.2011.

Приймаючи спірне рішення фіскальний орган виходив з того, що позивач не обґрунтував правомірність формування валових витрат за договором поставки.

Згідно з п.п. 14.1.181 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 та п. 198.2 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту, відповідно до п. 198.6 ПК України, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, право платника податку на податковий кредит виникає, якщо ним у звітному періоді сплачені суми податку на додану вартість у ціні товару (послуг), який придбавається у продавця, та наявності належним чином оформленої податкової накладної

При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не здійснює облік запасів на складі, оскільки на час перевірки податковим органом та на час судового розгляду не надав доказів наявності складських приміщень, книги складського обліку товарно-матеріальних цінностей.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач не довів належними доказами, що саме товар, який вказаний у видаткових накладних і товарність операцій яких є предметом спору, були використані у своїй господарській діяльності, оскільки вказані в накладних на внутрішнє переміщення матеріальних засобів товари не мають ідентифікуючих ознак щодо його походження, а також з огляду на те, що внутрішнє переміщення матеріальних засобів за відсутності складу на підприємстві є неможливим.

Рішення судів попередніх інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Приватного товариства «Компанія Брілюкс» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 05.06.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2013 у справі 2а/2370/751/12 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного товариства «Компанія Брілюкс» відхилити.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 05.06.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2013 у справі 2а/2370/751/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко