Ухвала суду № 48454379, 16.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2015 року м. Київ К/800/32372/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Степашка О.І.

Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2013

у справі 820/589/13-а

за позовом Приватного підприємства фірма "ІНЕКС"

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова

Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство фірма "ІНЕКС" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2013 позов задоволено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2013 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2013 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем документальна позапланова виїзна перевірка ПП фірма "Інекс" по взаємовідносинах із контрагентами ПП "Лайнстар", ТОВ "Електродизель", ТОВ "Фірма Гранд", ТОВ "Оттімо".

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 334464 грн., пунктів 198.3, 198.4 статті 198 Податкового кодексу України.

На підставі вищезазначеного акта відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №0001512220 від 13.11.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 455148 грн. та №0001522220 від 13.11.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 501696 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для винесення оскаржених податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про відсутність реального виконання договорів, укладених позивачем з фірмою ПП "Лайнстар", ТОВ "Електродизель", ТОВ "Фірма Гранд", ТОВ "Оттімо".

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України;

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент укладення договорів, їх виконання та видачі податкових накладних, ПП "Лайнстар", ТОВ "Електродизель", ТОВ "Фірма Гранд", ТОВ "Оттімо" мали свідоцтва платника податку на додану вартість, які на момент виникнення спірних відносин не були анульовані.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що податковий кредит позивача по господарських операціях з ПП "Лайнстар", ТОВ "Електродизель", ТОВ "Фірма Гранд", ТОВ "Оттімо"підтверджений податковими накладними які відповідають вимогам передбачених Законом України "Про податок на додану вартість" та Податковим кодексом України.

Крім того, у разі якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Щодо твердження відповідача про нікчемність укладених угод поставки з огляду на акт перевірки контрагентів, то такі твердження є безпідставними, оскільки відповідачем не наведено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинамс, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та контрагентів позивача, про несумісність предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочину або невідповідності закону вчинених за такими правочинами господарських операцій.

Рішення судів попередніх інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2013 у справі 820/589/13-а слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2013 у справі 820/589/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді О.І. Степашко Т.М. Шипуліна