КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/1016/15 Головуючий у 1-й інстанції: Харченко С.В. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.
У Х В А Л А
Іменем України
13 серпня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е.,
при секретарі: Сергійчук Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області - Башти Миколи Івановича постанову Київського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2015 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Автопетроліум» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
В С Т А Н О В И Л А:
У березні 2015 року Приватне підприємство «Автопетроліум» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Свої вимоги обґрунтовує тим, що вважає протиправними оскаржувані податкові повідомлення-рішення, оскільки вони, на думку позивача, прийняті відповідачем з порушенням норм матеріального права та не відповідають вимогам закону, висновки контролюючого органу відносно факту вчинення підприємством правопорушення є помилковими, а тому вказані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2015 року задоволено позов. Податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 26.09.2014 року № 0002332200 та 26.09.2014 року № 0002342200 визнано протиправними та скасовано.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області - Башта Микола Іванович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні даного позову.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.
Судом першої інстанції було встановлено, що Приватне підприємство «Автопетроліум» зареєстроване в якості юридичної особи 07.12.2010 року та здійснює господарську діяльність пов'язану, зокрема, з роздрібною торгівлею пальним (виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АД № 096835 (т. 1 а.с. 29).
Як платник податків позивач перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області.
У серпні 2014 року відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання Приватним підприємством «Автопетроліум» вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Бенефіт» за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року.
За результатами перевірки складено акт від 05.09.2014 року № 463/10-13-22-01-121/37228512, за змістом якого перевіркою було встановлено, що Приватним підприємством «Автопетроліум» під час декларування податкових зобов'язань за господарською операцією з придбання у його контрагента - Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Бенефіт» -товару не дотримано вимог пункту 138.1, підпункту 138.5.1 пункту 138.5 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 та пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, за 2013 рік на загальну суму 3610034,00 грн. та завищення податкового кредиту за серпень і жовтень 2013 року на загальну суму 722007,00 грн.
При перевірці правильності декларування позивачем власних податкових зобов'язань за наведені вище звітні періоди контролюючим органом прийнято до уваги відомості, отримані від інших органів доходів і зборів про господарську діяльність контрагента позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Бенефіт» та про характер взаємовідносин Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Бенефіт» з іншими суб'єктами господарювання по ланцюгу постачання, а також того, що Приватним підприємством «Автопетроліум» у ході перевірки не надано первинних документів податкового та бухгалтерського обліку на підтвердження обставин, що свідчать про транспортування товарно-матеріальних цінностей (товарно-транспортні накладні).
Враховуючи наведені вище відомості, відповідач дійшов висновку про те, що контрагент позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Бенефіт» використовував у своїй діяльності юридичних осіб з ознаками фіктивності, правочини між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гатіора», Товариством з обмеженою відповідальністю «Укркомерцпостач», Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Ветек», Товариством з обмеженою відповідальністю «Інжерінг» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Бенефіт», а у подальшому між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Бенефіт» та позивачем не спричинили жодних правових наслідків.
За таких обставин, відповідач вважає, що договір, за яким Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Бенефіт» зобов'язалось поставити позивачу товарно-матеріальні цінності, фінансово-господарські документи та податкову звітність складено сторонами правочину без фактичного здійснення господарської операції, а лише з метою незаконного одержання податкової вигоди у вигляді формування витрат та податкового кредиту на користь позивача.
Внаслідок допущення позивачем вказаного правопорушення під час визначення ним об'єкту оподаткування податком на прибуток підприємств та податком на додану вартість відповідач дійшов висновку про заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за 2013 рік на суму 685906,00 грн. та податку на додану вартість за серпень і жовтень 2013 року у загальному розмірі 722007,00 грн.
На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.09.2014 року № 0002332200 та 26.09.2014 року № 0002342200, якими відповідно до приписів підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежами: податок на прибуток підприємств у розмірі 1028859,00 грн., з яких: 685906,00 грн. - за основним платежем, 342953,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; податок на додану вартість у розмірі 1083011,00 грн., з яких: 722007,00 грн. - за основним платежем, 361004,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Отримавши наведені вище рішення, позивач скористався наданим йому статтею 56 Податкового кодексу України правом на їх оскарження в адміністративному порядку шляхом подання скарг до Головного управління ДФС у Київській області та Державної фіскальної служби України.
Скарги позивача рішеннями Головного управління ДФС у Київській області від 09.12.2014 року № 590/10/10-36-10-01-04 та Державної фіскальної служби України від 24.02.2015 року № 3734/6/99-99-10-01-01-25 залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 26.09.2014 року № 0002332200 та 26.09.2014 року № 0002342200 - без змін.
Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є правомірними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обгрунтованим з огляду на наступне.
Судом першої інстанції було встановлено, що у липні 2013 року позивачем укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Бенефіт» договір поставки нафтопродуктів від 31.07.2013 року № 3107/13-ГСМ-4 (т. 1 а.с. 191-195), відповідно до умов якого контрагент позивача прийняв на себе зобов'язання поставити позивачу нафтопродукти за асортиментом, кількістю та ціною, визначеними у рахунках-фактурах та/або видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору, а позивач зобов'язався прийняти вказані товари та оплатити їх вартість.
На виконання умов наведеного вище договору, Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Бенефіт» протягом серпня та жовтня 2013 року поставлено позивачу товар - паливо дизельне підвищеної якості (Євро) марки С вид І у кількості 2918,668 тонн на загальну суму 30598373,02 грн., у тому числі ПДВ - 5099728,84 грн.
Прийняття позивачем вказаного товару у його контрагента проводилось шляхом підписання видаткових накладних, копії яких наявні в матеріалах справи (т. 1, а.с. 198, 199, 209, 218, 224).
Оплату за поставлені Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Бенефіт» нафтопродукти у загальному розмірі 30598373,02 грн. здійснено позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки контрагента позивача, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії платіжних доручень (т. 1, а.с. 229-236).
На підтвердження сум податку на додану вартість, що була сплачена позивачем у складі ціни товару, Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Бенефіт» виписано податкові накладні від 06.08.2013 року № 83 на загальну суму 5217835 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 869639,17 грн. (т. 1, а.с. 196); 07.08.2013 року № 84 на загальну суму 5217835,00 грн., у тому числі ПДВ - 869639,17 грн. (т. 1, а.с. 197); 19.08.2013 року № 163 на загальну суму 5186527,99 грн., у тому числі ПДВ - 864421,33 грн. (т. 1, а.с. 207); 20.08.2013 року № 220 на загальну суму 4840063,75 грн., у тому числі ПДВ - 806677,29 грн. (т. 1, а.с. 208); 19.09.2013 року № 223 на загальну суму 5290975,00 грн., у тому числі ПДВ - 881829,17 грн. (т. 1. а.с. 217); 05.10.2013 року № 73 на загальну суму 4845136,28 грн., у тому числі ПДВ - 807522,71 грн. (т. 1, а.с. 223).
Витрати, понесені позивачем на придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Бенефіт» товарів у загальному розмірі 25498644,18 грн. та податок на додану вартість у сумі 5099728,84 грн., сплачений у складі їх ціни, включені позивачем до витрат, що враховуються під час обчислення об'єкту оподаткування податком на прибуток підприємств, за 2013 рік та до податкового кредиту за серпень - жовтень 2013 року.
Під час судового розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що реальність операції з поставки Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Бенефіт» на користь позивача товару на суму 26266331,02 грн. 02 коп., у тому числі ПДВ - 4377721,84 грн. податковим органом не оспорюється, однак відповідач вказує на нереальність операцій з поставки Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Бенефіт» позивачу нафтопродуктів на суму 4332042,00 грн., у тому числі ПДВ - 772007,00 грн.
Колегія суддів зазначає, що загалом судом першої інстанції було правильно встановлено вказані обставини в справі, однак допущено арифметичну помилку при підрахунку суми поставки, що ставиться під сумнів відповідачем.
Однак, вказана помилка не вплинула на правильність судового рішення в справі.
Разом з тим, міркувань, за яких контролюючий орган дійшов висновку про вчинення підприємством податкового правопорушення у наведеному вище розмірі, інформації про виявлені порушення вимог податкового законодавства, фактів і суті виявлених порушень, а також розрахунків їх сум з посиланням на документальні свідоцтва, в акті перевірки не наведено.
У свою чергу, за поясненнями представника позивача, нафтопродукти - паливо дизельне підвищеної якості (Євро) марки С вид І придбавались підприємством з метою виконання власних господарських зобов'язань при здійсненні його статутної діяльності, пов'язаної з торгівлею пальним.
При цьому судом першої інстанції було встанолвено, що вказані вище матеріальні активи замовлялись підприємством з метою їх подальшого постачання контрагентам - одержувачам, зокрема, Товариству з обмеженою відповідальністю «Кло-карта», а також задля реалізації кінцевим споживачам - юридичним та фізичним особам через мережу власних автозаправних станцій, які перебувають у користуванні позивача на підставі укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Автобансервіс» договору оренди від 01.07.2011 року № 46/АБ-11.
На підтвердження обставин, що свідчать про отримання позивачем наведених вище товарно-матеріальних цінностей, представником позивача надано суду належним чином засвідчені копії: видаткових накладних, актів приймання нафтопродуктів за кількістю, паспортів виробника на дизельне паливо, а також копії договорів поставки від 01.03.2011 року № 04/АП-11 та 02.01.2013 року № 20/АП-13, укладених позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю «Кло-карта», копію договору оренди автозаправних станцій з магазинами та обладнанням від 01.07.2011 року № 46/АБ-11 з переліком орендованих АЗС до нього, копію договору перевезення від 01.07.2011 року № 12/ТОГ-11, укладеного з Приватним підприємством «Трансоіл Груп», які свідчать про можливість перевезення позивачем придбаних у Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Бенефіт» нафтопродуктів та підтверджують подальшу реалізацію позивачем продукції наступним контрагентам - одержувачам.
Крім того, наявні документи про складський облік, проведену реалізацію нафтопродуктів та її обсяги свідчать також копії видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, оборотно-сальдових відомостей по рахунку 2821 за серпень, жовтень та серпень-грудень 2013 року, накопичувальних відомостей і розрахункових фіскальних чеків з автозаправних станцій, копії яких наявні у матеріалах справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів виходить з наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів з 1 січня 2011 року регулюються Податковим кодексом України.
Так, Податковий кодекс України визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пункту 6.1 статті 6 цього Кодексу, податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.
В силу приписів підпунктів 9.1.1, 9.1.3 пункту 9.1 статті 9 та підпунктів 14.1.165, 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податок на прибуток підприємств та податок на додану вартість належать до загальнодержавних податків, які нараховуються та сплачуються відповідно до норм розділів ІІІ та V цього Кодексу.
Згідно з приписами підпункту 133.1.1 пункту 133.1 статті 133 розділу ІІІ Податкового кодексу України, платниками податку на прибуток підприємств з числа резидентів є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.
Об`єктом оподаткування цим податком є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу (підпункт 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України).
При цьому, витратами в силу приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України вважається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
У свою чергу, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).
Таким чином, понесені підприємством витрати, у разі їх відображення у належним чином оформлених первинних (розрахункових, платіжних та інших) документах, можуть бути віднесені до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств для зменшення його валового доходу.
Відповідно до підпункту 1 пункту 180.1 статті 180 розділу V Податкового кодексу України, для цілей оподаткування податком на додану вартість платником податку є будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу.
Пунктом 200.1 статті 200 розділу V цього Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При цьому, згідно з приписами підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 200.2 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункт 200.3 статті 200 Податкового кодексу України).
Згідно з приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 статті 198 цього Кодексу встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Абзацом 2 пункту 201.10 статті 201 цього Кодексу визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується з 1 січня 2012 року для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить більше 10 тисяч гривень (пункт 11 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України).
В силу приписів Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року № 1379, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 1 даного Порядку.
У свою чергу, пунктом 1 зазначеного Порядку передбачено, що податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість, тобто, у даному випадку - юридична особа, що отримала свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.
Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: 1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); 2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; 3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; 4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; 5) наявності у покупця належним чином оформленої податкової накладної.
Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Як встановлено судом першої інстанції, факт постачання Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Бенефіт» на користь позивача нафтопродуктів підтверджується документально, господарську операцію належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності; складені сторонами правочину первинні документи містять повну інформацію про поставлений товар, його кількісне та вартісне вираження; право на формування податкового кредиту підтверджується податковими накладними; жодних обмежень, визначених статтею 139 та пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що не дають позивачу права на формування витрат для зменшення його валового доходу в цілях оподаткування податком на прибуток підприємств та включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, контролюючим органом не наведено.
У період виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Бенефіт» господарського зобов`язання перед позивачем вказана юридична особа була зареєстрована у встановленому законом порядку платником податку на додану вартість.
У свою чергу, з урахуванням видів діяльності позивача за КВЕД (роздрібна торгівля пальним), досліджені судом первинні документи фінансового та податкового обліку позивача у сукупності свідчать про використання позивачем отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Бенефіт» нафтопродуктів у власній господарській діяльності, що у свою чергу підтверджує реальність виконання наведеної вище операції.
Колегія суддів бере до уваги те, що наявність у контролюючого органу під час перевірки платника податків певної інформації про господарську діяльність його контрагентів, одержаної від інших контролюючих органів чи з інформаційних систем органів доходів і зборів, що не оформлена рішенням суб'єкта владних повноважень і не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак, не слугує беззаперечним доказом невиконання сторонами правочину власних господарських зобов`язань з поставки товарів (робіт, послуг).
Водночас, зі змісту наявного в матеріалах справи акта перевірки вбачається, що відповідачем в дійсності факт отримання позивачем від Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Бенефіт» нафтопродуктів та їх використання у господарській діяльності не перевірявся, безпосередньо аналіз поданих фінансово-господарських документів не здійснювався, а в акті лише відтворено отриману від інших органів доходів і зборів податкову інформацію стосовно господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Бенефіт» та про характер взаємовідносин Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Бенефіт» з його контрагентами-постачальниками, що ґрунтується на суб`єктивних думках та припущеннях посадових осіб контролюючого органу.
Так, відомості стосовно відсутності у контрагента позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Бенефіт» - достатніх виробничих потужностей, працівників, офісних та складських приміщень та інших основних засобів не можуть однозначно свідчити про невиконання цим суб`єктом договірних зобов'язань перед позивачем, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин вказана юридична особа не була позбавлена права укладати з іншими суб`єктами господарювання субпідрядних договорів, договорів оренди обладнання, транспортних засобів тощо з метою використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності.
Доводи відповідача стосовно недійсності угоди та інших документів, складених позивачем та його контрагентом - Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Бенефіт» у період з травня по листопад 2013 року, з огляду на анулювання 15.04.2014 року свідоцтва про реєстрацію вказаної юридичної особи платником податку на додану вартість не приймаються судом до уваги, оскільки подальше анулювання наведеного свідоцтва не позбавляє правового значення виданих за господарською операцією податкових накладних та не тягне за собою недійсність правочину та інших первинних документів, складених на його виконання.
При цьому, колегія суддів погоджується з критичним сприйняттям судом першої інстанції посилання відповідача як на підставу для зменшення позивачу суми витрат та податкового кредиту на нікчемність правочинів, укладених Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Бенефіт» з іншими суб`єктами господарювання, а саме: Товариством з обмеженою відповідальністю «Гатіора», Товариством з обмеженою відповідальністю «Укркомерцпостач», Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Ветек» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інжерінг, оскільки вказані обставини не мають значення для вирішення даної справи з тих причин, що виходять за межі предмету доказування та стосуються осіб, які не беруть участі у даній справі.
Також, колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що не можуть бути взяті до уваги пояснення громадянина ОСОБА_3 як на доказ відсутності у Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Бенефіт» господарських взаємовідносин з позивачем судом, оскільки вказаний документ в силу приписів кримінально-процесуального законодавства України є лише одним із засобів доказування в кримінальній справі, проте, до моменту винесення судом вироку не може засвідчувати наявність або відсутність в діях особи складу злочину.
Крім цього, відповідно до приписів статті 62 Конституції України вина особи у вчиненні злочину повинна бути підтверджена обвинувальним вироком суду.
На момент розгляду справи обвинувального вироку, який би зафіксував вину посадових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Бенефіт» у здійсненні фіктивного підприємництва, представником відповідача суду не надано.
При цьому судом першої інстанції було встановлено, що операції з постачання дизельного палива проводились залізничним транспортом на адресу вантажоодержувача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Європетролиум», що є власником переданого Товариству з обмеженою відповідальністю «Даркасервіс» на підставі договору оренди від 01.04.2013 року № 2/ЄП-13 прирейкового складу нафтопродуктів, розташованого за адресою: Київська область, Васильківський район, с. Крячки, вул. Кривова, буд. 42. Саме за цією адресою Товариство з обмеженою відповідальністю «Даркасервіс» надає позивачу послуги зі зберігання нафтопродуктів на підставі договору зберігання від 01.01.2012 року № 03/ДС-12, укладеного ним з позивачем.
В якості доказу транспортування придбаного у Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Бенефіт» товару та на підтвердження забезпечення його зберігання підприємством представником позивача надано суду належним чином засвідчені копії залізничних накладних, а також договору від 09.07.2009 року № 6404254 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги, укладеного між Державним територіально-галузевим об'єднанням «Південно-Західна залізниця» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Європетролиум», договору оренди виробничо-сервісного центру (прирейкового складу нафтопродуктів) від 01.04.2013 року № 2/ЄП-13, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Європетролиум» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Даркасервіс», та договору зберігання нафтопродуктів від01.01.2012 року № 03/ДС-12, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Даркасервіс» та Приватним підприємством «Автопетроліум».
За таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанціх про те, що доводи органу доходів і зборів стосовно неподання Приватним підприємством «Автопетроліум» під час проведення контролюючого заходу первинних документів податкового та бухгалтерського обліку на підтвердження обставин, що свідчать про транспортування товарно-матеріальних цінностей, є необґрунтованими та такими, що спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.
При цьому обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованим. Це означає, що на особу не може покладатися відповідальність за правопорушення, вчинені іншими особами.
Так, позивач, в силу покладеного на нього обов`язку сплачувати податки та збори у строки та в розмірах, визначені податковим законодавством, вступає у відповідні податкові правовідносини з державою та не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на органи доходів і зборів, а отже не володіє інформацією відносно виконання контрагентом власних податкових зобов'язань перед бюджетом, та, як наслідок, не може зазнавати негативних наслідків у зв`язку з протиправними діяннями інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
Враховуючи, що твердження контролюючого органу про відсутність факту постачання позивачу нафтопродуктів його контрагентом були спростовані, зважаючи на те, що первинні документи, складені позивачем та його контрагентом у ході господарської операції, відповідають вимогами чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили та доказовості, а отже і підтверджують суму задекларованих позивачем витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, та податкового кредиту, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 26.09.2014 року № 0002332200 та 26.09.2014 року № 0002342200 є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За наведених обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позов є таким, що підлягає задоволенню.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.
За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області - Башти Миколи Івановича - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2015 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: І.О. Лічевецького
В.Е. Мацедонська
Повний текст виготовлено 13.08.2015 року.
.
Головуючий суддя Мельничук В.П.
Судді: Грищенко Т.М.
Мацедонська В.Е.
Судове рішення № 48452394, Київський апеляційний адміністративний суд було прийнято 13.08.2015. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 810/1016/15. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: