Рішення № 4845005, 19.08.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 34/240

19.08.09

За позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Монблан»

до

Закритого акціонерного товариства «Альфа-Банк»

про

визнання договору № 214/08 від 31.03.2008 недійсним

Суддя

Сташків Р.Б.

Представники

від позивача:

Кобзар В.А. (довіреність б\н від 01.04.2009);

Зубенко М.А. (довіреність б\н від 02.06.2009);

від відповідача –

Сударенко О.В. (довіреність № 24/09 від 16.01.2009).

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Монблан»(далі –Товариство, позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва із позовом до Закритого акціонерного товариства «Альфа-Банк»(далі –Банк) про визнання договору застави № 214/08, укладеного між Товариством та Банком 31.03.2008, недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що договір застави № 214/08 від 31.03.2008 (надалі –Договір застави) укладений без мети настання реальних правових наслідків, що ним обумовлені, оскільки одночасно з укладанням договору застави було укладено також договір відступнення корпоративних прав (частки в статутному капіталі) № 214/08-1 від 31.03.2008 (надалі –Договір відступлення). Укладання Договору відступнення створило об’єктивну неможливість настання правового результату при укладанні Договору застави. Крім того, одночасне укладання відповідачем Договору застави та Договору відступлення стосовно одного і того ж об’єкту цивільних прав свідчить про порушення статті 50 Закону України „Про заставу”.

Представник відповідача проти позову заперечив, мотивуючи свою позицією тим, що реальні правові наслідки, що випливають з Договору застави, представляють собою можливість кредитора отримати задоволення своїх вимог за рахунок вартості предмету застави. Така реальна можливість у Банку виникла з моменту укладання Договору застави, що відображено в пунктах 1.1. та 4.1.4. Договору застави. Договір уступки корпоративних прав є механізмом звернення стягнення на заставлене майно.

В процесі слухання справи, а саме 19.08.2009 через канцелярію Господарського суду міста Києва відповідачем та ТОВ „Енерготрансінвест Холдинг” було подано клопотання про відкладення розгляду справи та надання можливості ТОВ „Енерготрансінвест Холдинг”. Суд, керуючись статтями 18, 21, 22, 26, 27, 30, 77 Господарського процесуального кодексу України (надалі –ГПК України), відмовив в задоволенні даного клопотання, з огляду на його необгрунтованність, а також те, що ТОВ „Енерготрансінвест Холдинг” не є учасником судової справи № 34/240, а клопотань про залучення ТОВ „Енерготрансінвест Холдинг” в якості учасника судової справи № 34/240 до суду не надходило. Судом ТОВ „Енерготрансінвест Холдинг” для участі у розгляді судової справи 34/240 не залучалося.

Ухвалою Господарського суду м. Києва (суддя Сташків Р.Б.) від 08.04.2009 було порушено провадження у справі № 34/240.

Розгляд справи відкладався з 13.05.2009, 03.06.2009 на 03.06.2009, 29.07.2009.

У судовому засіданні призначеному на 29.07.2009 оголошувалась перерва до 19.08.2009.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно й повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

31.03.2008 між Товариством з обмеженою відповдальністю „Агрікор” (надалі –ТОВ „Агрікор”, Позичальник) і Банком укладено договір про відкриття кредитної лінії № 73-МВ/08 (надалі –Кредитний договір).

31.03.2008 між Товариством та Банком укладено договір застави № 214/08, відповідно до якого Товариство у забезпечення виконання зобов’язань Позичальника за Кредитним договором передає Банку у заставу корпоративні (майнові) права, а саме належну Товариству частку у статутному капіталі ТОВ „Агрікор”, що становить 90% від розміру статутного капіталу Позичальника та складає 9 000 000 грн., з володіння якої витікають правомочності на управління Позичальником, отримання певної частки прибутку (дивідендів) Позичальника та активів у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законодавством України та статутними документами Позичальника.

31.03.2008 між Товариством та Банком укладено договір відступнення корпоративних прав (частки в статутному капіталі) № 214/08-1 (надалі –Договір відступлення), відповідно до п.1 якого у день настання відкладальної обставини Товариство передає (уступає), а Банк приймає у власність належні Товариству корпоративні (майнові) права, пов’язані з правом власності Товариства на частку у статутному капіталі ТОВ „Агрікор”, що становить 90% від розміру статутного капіталу ТОВ „Агрікор” та складає 9 000 000 грн.

27.02.2009 на запит Банку від 27.02.2009 № 418 Київською обласною філією державного підприємства „Інформаційний центр” Міністерства юстиції України було надано Витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна за № 22747872 відповідно до запису № 5 якого, 31.03.2008 за № 6911424 реєстратором Київською обласною філією державного підприємства „Інформаційний центр” Міністерства юстиції України було зареєстровано обтяження рухомого майна, а саме належні Товариству корпоративні права в сумі 1 128 961,24 євро (після внесення змін до реєстру –41 161 410 грн.), як частка у статутному капіталі ТОВ „Агрікор”, що становить 90% від розміру статутного капіталу ТОВ „Агрікор” та складає 9 000 000 грн., з володіння якої витікають правомочності на управління Позичальником, отримання певної частки прибутку (дивідендів) Позичальника та активів у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законодавством України та статутними документами Позичальника.

Відповідно до зазначеного Витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна підставою обтяження є Договір застави № 214/08 від 31.03.2008, підставою зміни розміру основного зобов’язання з 1 128 961,24 євро на 41 161 410,00 грн. - Додаткова угода № 1 від 03.10.2008 до Договору застави № 214/08 від 31.03.2008.

Станом на 21.05.2009 учасником ТОВ „Агрікор” (ідентифікаційний код 33660151), відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, є ТОВ „Хімтрансінвест”.

Також судом було встановлено наступні факти:

02.04.2008 між ТОВ „Агрікор” і Банком укладено Додаткову угоду № 1 до Кредитного договору, відповідно до якої Банк надав Позичальнику транш у сумі 4 781 625 доларів США під 11% річних з датою повернення траншу 31.03.2013.

25.04.2008 між ТОВ „Агрікор” і Банком укладено Додаткову угоду до Кредитного договору, відповідно до якої були змінені строки сплати процентів нарахованих за квітень 2008 року.

30.05.2008 між ТОВ „Агрікор” і Банком укладено Додаткову угоду до Кредитного договору, відповідно до якої були внесені зміни до підпункту „є” пункту 2.1 статті 2 та пункту 2.7 статті 2 Кредитного договору в частині зобов’язань Позичальника щодо застави технологічного обладнання, що придбане Позичальником з метою його розташування на елеваторі, що будується в Чернігівській обл., м. Прилуки.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, оцінивши відповідно до статті 43 ГПК України наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивавача задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до частини 1 статті 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Як було встановлено судом, застава корпоративних прав, у розмірі 90% статутного фонду Позичальника, що належить Товариству, передбачена підпунктом «г»пункту 2.1. статті 2 Кредитного договору.

Відповідно до частини 1 статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Норма статті 574 ЦК України передбачає, що застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Відповідно до частини 1 статті 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про заставу»заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Предметом застави можуть бути майно та майнові права (стаття 4 Закону України «Про заставу»).

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем 31.03.2008 було укладено Договір застави корпоративних (майнових) права, а саме договір застави частки Товариства в розмірі 90% у статутному капіталі ТОВ «Агрікор», що складає 9 000 000 грн.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 203 ЦК України:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до позовних вимог позивача, зміст правочину, правосуб’єктність та волевиявлення сторін, а також форма Договору застави, в момент укладення правочину відповідали ознакам чинності правочину, оскільки сторонами зазначені параметри Договору застави не оспорюються.

Відповідно до позовних вимог позивача, Договір застави є фіктивним, оскільки він не спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.

Згідно зі ст. 234 ЦК фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, що зумовлювалися цим правочином. Відповідно до Узагальнень Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 24.11.2008 у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При цьому, ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним.

Відповідно до пункту 1.1. Договору застави, що укладений між позивачем та відповідачем, позивач добровільно, що не оспорюється позивачем, у забезпечення виконання зобов’язання Позичальника за Кредитним договором взяв на себе зобов’язання передати права на частку в розмірі 90% статутного капіталу ТОВ «Агрікор», а Банк взяв на себе зобов’язання прийняти права Товариства на частку в розмірі 90% статутного капіталу ТОВ «Агрікор»з метою одержання задоволення своїх вимог за рахунок зазначеного предмета застави у повному обсязі переважно перед іншими кредиторами Банку.

Як вбачається з Договору застави метою укладання Договору застави є забезпечення виконання з боку ТОВ «Агрікор»зобов’язань за Кредитним договором корпоративними (майновими) правами Товариства в статутному фонді ТОВ «Агрікор», що повністю відповідає вимогам законодавства, та, виходячи із пояснень сторін та матеріалів судової справи, намірам сторін створити правові наслідки у вигляді забезпечення Товариством виконання з боку ТОВ «Агрікор» зобов’язань перед Банком за Кредитним договором.

Відповідно до Узагальнень Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 24.11.2008 необхідно враховувати, що позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Суд відхиляє позицію позивача щодо фіктивності Договору застави у зв’язку з укладанням сторонами Договору відступлення з огляду на наступне.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про заставу»при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права.

Відповідно до преамбули Договору відступлення, Договір відступлення укладено з метою задоволення у майбутньому вимог Банку за Договором застави, укладеного між Банком та Товариством.

Відповідно до пункту 11 Договору відступлення права та обов’язки сторін за цим Договором виникають в день настання, передбаченої Договором відступлення, відкладальної обставини, якою, відповідно до пункту 9 Договору відступлення, є звернення стягнення за Договором застави.

Відкладальна обставина вважається такою, що настала, на 31 календарний день від дня реєстрації Банком у Державному реєстрі рухомого майна інформації про звернення стягнення за Договором застави (пункт 10 Договору відступлення).

Виходячи з аналізу Договору заставу та Договору відступлення, укладених між позивачем та відповідачем, суд дійшов висновку, що укладений Договір відступлення не може вважатися таким, що створив об’єктивну неможливість настання правового результату за Договором застави, оскільки Договір застави передбачає спосіб забезпечення виконання зобов’язання Позичальника за Кредитним договором, а Договір відступлення, який набирає чинності з моменту настання, обумовленої Договором відступлення, відкладальної обставини, передбачає механізм звернення стягнення на заставне майно.

Відповідно до підпункту «а»пункту 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» недійсність угоди може бути підтверджена будь-якими з передбачених законодавством засобами доказування, якщо інше не передбачено законом.

Враховуючи те, що позивач не надав суду будь-яких інших доказів на підтвердження факту фіктивності Договору застави, суд прийшов до висновку, що позивач не довів факту фіктивності Договору застави, тому позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Суми, які підлягають сплаті за витрати, пов’язані з розглядом справи, при задоволенні позову покладаються на позивача (стаття 49 ГПК України).

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя Сташків Р.Б.

Повний текст рішення підписано 04.09.2009.