Рішення № 48428511, 10.08.2015, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

"10" серпня 2015 р.

Справа №642/2750/15-ц

Провадження №2/642/932/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2015 р. Ленінський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді - Шрамко Л.Л.,

з участю секретаря - Бондаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поновлення порушеного права, усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення

та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особою, яка втратила право користування вказаною квартирою, визнання особистою власністю вказаної квартири,

в с т а н о в и в:

Позивачка звернулась до суду з позовом, який уточнювала та доповнювала, в остаточній редакції позовних вимог просить вселити її в квартиру АДРЕСА_1, зобовязати відповідача не чинити їй перешкоди у користуванні вказаною квартирою, визначити порядок користування квартирою, за яким вона разом їз малолітнім сином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, мають право користуватися житловими кімнатами 3 площею 10,9 кв.м. та 4 площею 18 кв.м., лоджіями, що примикають до кімнат 3 та 4 згідно технічного паспорту, виготовленого 3 липня 2015 року за станом обстеження від 10.06.2002 року; відповідач має право користуватися житловою кімнатою 2 площею 11,7 кв.м., лоджією, що примикає до кімнати 2; позивачка разом з сином та відповідачем мають рівні права сумісно користуватися житловою кімнатою 6 площею 12,8 кв.м., кухнею площею 8, 3 кв.м., вбиральнею площею 1, 0 кв.м., ванною кімнатою площею 2,5 кв.м., коридором площею 9, 7 кв.м., коморами площею 0,6 кв.м.0,3 кв.м., 0,4 кв.м. згідно вказаного технічного паспорту.

В обґрунтування позову позивачка посилається на те, що вона є власником вказаної квартири, де зареєстрована разом їз сином та відповідачем,з яким перебувала в зареєстрованому шлюбі з 2 лютого 2002 року по 6 жовтня 2014 року. З 2012 року вона вимушена проживати деінде, не має можливості проживати в цій квартирі, а в спірній квартирі проживає відповідач з невідомою їй жінкою. Відповідач чинить їй перешкоди у користуванні квартирою, вчиняє сварки, не пускає її в квартиру, поміняв на вхідній двері секретку у замку. Син останній час проживав разом з батьком в квартирі, де має облагоджену дитячу кімнату, а вона проживає окремо,оскільки позбавлена можливості проживати у спірній квартирі. В обґрунтування позовних вимог щодо визначення порядку користування квартирою посилається на також на те,що не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі старше 9 років, окрім подружжя.

Відповідач основний позов не визнав, заявив зустрічний позов, в якому просив визнати позивачку особою, яка втратила право користування вказаним житловим приміщенням та визнати спірну квартиру його особистою власністю. В обґрунтування зустрічного позову послався на те, що з 26 січня 2010 року позивача постійно проживає у ІНФОРМАЦІЯ_2, яку він придбав за власні кошти, у спірній квартирі,яку він також придбав за власні кошти, з цього часу вона не проживає, комунальні платежі не сплачує, ремонт не проводить. Дитина до останнього часу проживала разом з ним у спірній квартирі. Між ним та позивачкою за спільною згодою було встановлено режим окремого проживання, про що свідчить письмова заява від 26.01.2010 року, відповідно до якої вони домовились саме про таке проживання. У 2014 році він вирішив одружитися, після чого позивачка оголосила йому війну. Після того, як він звернувся до суду з позовом про стягнення з неї аліментів на утримання дитини, вона забрала зі скандалом дитину та стала погрожувати, що вселиться в спірну квартиру. Він сподівається, що дитина буде проживати з ним. Він неодноразово пропонував позивачці переписати половину квартиру на користь сина, однак вона відмовляється, керуючись своїми інтересами, а не інтересами сина. Позивачку повністю влаштовувало окреме проживання, вона залишила квартиру за власним бажанням, не проживає в ній з 26 січня 2010 року, без поважних причин, квартирою не цікавилась, а тому, на його думку, в силу ст.ст. 71, 72 ЖК України вона втратила право користування вказаною квартирою. Крім того, між ними була домовленість, що він зніметься з реєстрації у квартирі АДРЕСА_2 та зареєструється у спірній квартирі, а позивачка зареєструється у квартирі по пров. 23 Серпня, де фактично проживає. Спірна квартира є його особистою власністю, оскільки була придбана за кошти, які він отримав від продажу своєї частки у розмірі 90% у статутному капіталі ТОВ «Президент», яке було реорганізоване в приватне підприємство «Президент», власником якого він був одноособово до шлюбу з позивачкою, та продав цю частку з метою придбання квартири для задоволення потреб сімї, маючи намір одружитися з позивачкою. Згідно з договором про реорганізацію цих підприємств від 16 січня 2002 року покупець ОСОБА_4 сплатив йому 80 000 грн. 10 квітня 2002 року він за свої кошти придбав 2-кімнатну квартиру АДРЕСА_3 і оформив цю квартиру документально на позивачку, оскільки довіряв їй та гадав,що вони будуть нерозлучною сімєю. Після цього за попередньою домовленістю 28 серпня 20002 року був укладений договір міни, за яким позивачка передала 2-кімнатну квартиру ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а останні передали позивачці спірну квартиру. Хоч квартира і була оформлена на позивачку, придбана вона на його - відповідача - особисті кошти, які були у нього ще до шлюбу, тому він вважає, що спірна квартира є його особистою власністю. За кошти, які залишились від продажу частки у підприємстві, він 29 грудня 2005 року для сина придбав квартиру АДРЕСА_4, хоч документально також оформив її на позивачку.

В судовому засіданні позивачка свій позов підтримала, пославшись на викладені в позовній заві обставини. Також зазначила, що відповідач в суді не оспорює, що не пускає її в квартиру, вважає спірну квартиру своєю власністю, про що заявив зустрічний позов, тому вказана обставина вважається доведеною. Зустрічний позов не визнала, зазначила, що квартира належить їй на праві власності та придбана від продажу належної їй квартири АДРЕСА_3 за її особисті кошти. Зазначила, що відповідач не довів, що дійсно отримав вартість своєї частки у підприємстві, як передбачено договором купівлі-продажу корпоративних прав, та що придбав за вказані кошти квартиру. Також подала заяву про застосування строку позовної давності за зустрічним позовом, та просила в позові відмовити, обґрунтовуючи тим, що власником спірної квартири вона стала у 2002 році, з цього часу сплинув 3-річний строк позовної давності для звернення відповідача до суду з позовними вимогами, викладеними ним у зустрічному позову.

В судовому засіданні відповідач основний позов не визнав, підтримав зустрічний позов, пославшись на викладені в зустрічній позовній заяві обставини. Також пояснив, що квартири ними фактично розділені, ніяких прав на проживання у спірній квартирі позивачка не має. Дитина проживає з ним. В додатковому правовому обґрунтуванні зустрічного позову відповідач зазначив, що на дані правовідносини застосуються положення ст.ст. 405, 406 ЦК України,в силу яких сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна, зокрема,через відсутність без поважних причин члена сімї спірному житловому приміщенні понад один рік. Крім того, зазначив, що на позови про визнання права власності, предявлені на підставі ст. 392 ЦК України, правила про позовну давність не поширюються, про порушення позивачкою його права власності на спірну квартиру він дізнався з її позову у даній справі, а подання позивачкою заяви про застосування позовної давності фактично свідчить про визнання нею його права власності на спірну квартиру.

Суд, опитавши сторін, свідка ОСОБА_7,дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні правовідносини.

2 лютого 2002 року сторони зареєстрували шлюб.

4 грудня 2003 року у них народився син ОСОБА_3.

Рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 6 жовтня 2014 року шлюб сторін розірвано.

Згідно з договором міни, укладеним 28 серпня 2002 року, посвідченим нотаріально, ОСОБА_5 та ОСОБА_8 обміняли належну їм 4-кімнатну квартиру АДРЕСА_5, на належну ОСОБА_1 позивачці - на праві власності 2-кімнатну квартиру №3 в будинку у№17 по вул. Золочівській в м.Харкові

Право власності позивачки на спірну квартиру зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що підтверджено витягом з вказаного реєстру № 36282433 від 15.04.2015 року.

За договором купівлі-продажу від 29 грудня 2005 року, посвідченого нотаріально, ОСОБА_9, ОСОБА_10 продали, а ОСОБА_1 - позивачка - придбала однокімнатну квартиру АДРЕСА_6, за ціною 25000 грн..

Право власності позивачки на вказану квартиру зареєстровано в КП «Харківське міське БТІ», що підтверджено витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 957788 від 16.01.2006 року.

У квартирі АДРЕСА_7 зареєстровані сторони у справі, та їх неповнолітній син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Фактично у спірній квартирі проживає відповідач, позивачка проживає в ІНФОРМАЦІЯ_4. Син сторін тривалий час проживав з відповідачем, деякий час проживав з позивачкою та на час розгляду даної справи проживав з відповідачем. Місце проживання дитини на даний час не визначено.

З технічного паспорту на спірну квартиру вбачається, що вона складається з 4-х кімнат загальною площею 81, 4 кв.м., жилою площею 53, 4 кв.м., 1-а кімната - 11,7 кв.м., 2-а кімната - 10,9 кв.м., 3-я кімната - 18 кв.м., 4-я кімната 12, 8 кв.м.; кухні пл. 8,3 кв.м., вбиральні 1 кв.м., ванної кімнати 2,5 кв.м., коридору 9, 7 кв.м., комори - 0,6; 0,3; 0,4 кв.м..

Суд, оцінивши надані сторонами докази, приходить до висновку про часткове задоволення основного позову та відмову у зустрічному позові на підставі наступного.

Згідност.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 ЦК Українивизначено зміст права власності, а саме, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Принцип непорушності права власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, закріплює право власника володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому майном закріплений уст.41 Конституції Українита с т.1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст.319,321 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Зі змістуст.383 ЦК Українивбачається, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Статтею 391 ЦК Українипередбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Заст. 150 ЖК Українигромадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

В судовому засіданні встановлено та з зустрічного позову випливає, що між сторонами - колишнім подружжям - склались неприязні стосунки, відповідач перешкоджає позивачці у користуванні спірною квартирою, перешкоджає її вселенню, обґрунтовуючи тим, що вказана квартира є його особистою власністю та між сторонами вже проведено розподіл нерухомого майна. Отже, судом встановлений факт наявності перешкод у користуванні позивачкою спірною квартирою.

За таких обставин позовні вимоги позивачки про вселення у спірну квартиру та зобовязання відповідача не чинити їй перешкоди у користуванні вказаною квартирою знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та підлягають задоволенню.

Щодо зустрічного позову суд виходить з наступного.

Відповідно, до ч.2ст.405 ЦК Україничлен сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

У відповідності дост. 155 Житлового кодексу Українижитлові будинки (квартири), що є в приватній власності громадян, не можуть бути в них вилучені, власника не може бути позбавлено права користування житловим будинком (квартирою), крім випадків, встановлених законом.

Оскільки позивачка є власником спірної квартири, вона не може бути позбавлена права користування нею, незалежно від причин та терміну непроживання в ній.

Відповідно до вимогст. 392 ЦК Українивласник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

В наданій відповідачем суду сумісній заяві від 26 січня 2010 року, адресованої сторонами Дзержинському районному суду м. Харкова, на яку відповідач посилається в обґрунтування зустрічного позову, йдеться про те,що сторонами встановлено режим окремого проживання подружжя,за яким у спірній квартирі проживає відповідач з сином, а позивачка у квартирі АДРЕСА_8.

В цій заяві також сторони зазначили, що вказані квартири були придбані за час сумісного проживання. Про розподіл майна,зокрема, вказаних квартир, сторони в заяві не зазначали. Крім того, до суду з цією заявою сторони не звертались, та вона не є нотаріально посвідченим договором сторін.

Відповідно до ст. 60 СКУкраїни майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Виходячи з зазначених положень закону, встановлена презумпція, за якою майно набуте та витрачене (використане) в період шлюбу є таким, що перебувало у спільній власності та використовувалося за взаємною згодою.

Відповідно до ч.4 ст. 334 ЦК України п рава на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Положеннями ст.204 ЦК України закріплено принцип презумпції правомірності правочину, відповідно до якого п равочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судом встановлено, що 3 вересня 2002 року КП «Харківське міське БТІ» було здійснено державну реєстрацію права власності (а.с.56 ) відповідно до вимогст. 334 ЦК України, частина 4 якої встановлює, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Таким чином, право власності у позивачки на спірну квартиру виникло з моменту його державної реєстрації, а саме з 3 вересня 2002 року.

Посилання позивача на те, що йому належить право власності на спірну квартиру, не підтверджено належними та допустимими доказами. Право власності на квартиру зареєстровано за позивачкою на підставі договору міни, укладеного з позивачкою, та реєстрація за нею права власності та укладений договір міни, за яким позивачка набула квартиру у власність, позивачем не оспорені, та не є предметом розгляду даної справи.

Відповідачем не спростована презумпція права спільної сумісної власності на спірну квартиру, і правові підстави для задоволення позову в частині визнання права особистої власності за ним на спірну квартиру відсутні.

Відповідач в обґрунтування зустрічного позову про право власності на спірну квартиру послався на договір на реорганізацію приватного підприємства «Президент» в ТОВ «Президент»,за яки він зобовязався передати ОСОБА_490% корпоративних прав на приватне підприємство «Президент», сума договору становить 80 000 грн, які покупець зобовязався сплатити протягом 30 календарних днів з моменту набуття чинності договором - з моменту підписання.

Допитаний в суді за клопотанням відповідача свідка ОСОБА_7 пояснив, що у січні 2002 року був присутнім при укладання угоди купівлі-продажу корпоративних прав, за якою відповідач продав ОСОБА_4 свою частку за 80000 грн.

Однак вказаний договір та показання свідка не спростовують наявних у справі доказів щодо реєстрації права власності на спірну квартиру за позивачкою, та не дають підстав для визнання права власності на спірну квартиру за відповідачем.

Суд також не приймає до уваги нотаріально посвідчену заяву свідка ОСОБА_5, якій зазначив, що домовлявся про обмін квартири з ОСОБА_2, оскільки це не є допустимим та належним доказом, вказані в цій заяві обставини не мають значення для розгляду даної справи. Надані відповідачем докази щодо отримання позивачкою вищої освіти на комерційній основі за рахунок ПП «Президент» також не мають ніякого значення для розгляду даної справи.

Надані відповідачем квитанції про оплату комунальних послуг також не дають підстав для відмови в основному позові та задоволення зустрічного позову.

Відповідно дост. 71 СК Українимайно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

За змістомст. 71 СК Українидо складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

З позовом про розподіл майна жодна з сторін до суду не зверталась.

Відповідно до ч.1ст. 405 ЦК Україничлени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Відповідно дост. 156 ЖК Україничлени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Дитина сторін не має права власності на спірну квартиру.

Сторони не звертались до суду з позовом про розподіл спільного майна з визначенням частки кожного у праві власності, про визначення місця проживання дитини.

Згідно зіст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно дост.11 ЦПК Українисуд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За таких обставин безпідставною є вимога позивачки в частині визначення порядку користування квартирою за запропонованим нею варіантом.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги за основним позовом підлягають частковому задоволенню, слід вселити позивачку в спірну квартиру, зобовязати відповідача не чинити їй перешкоди у користуванні вказаною квартирою, в інший частині її позову відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання позивачки особою, яка втратила право користування вказаною квартирою, та визнання вказаної квартири його особистою власністю слід відмовити.

Керуючись ст.ст.10,60,88,209,212-215 ЦПК України, ст.ст.204, 319, 321, 334, 391,405 ЦК України, ст.ст. 150, 155 ЖК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вселити ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_7.

Зобовязати ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні вказаною квартирою.

В інший частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_1 особою, яка втратила право користування вказаною квартирою, та визнання вказаної квартири його особистою власністю - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Харківської області протягом десяти днів з дня його проголошення, через Ленінський районний суд м. Харкова.

Суддя -Л.Л. Шрамко