Ухвала суду № 48368188, 30.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2015 року м. Київ К/800/29363/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.05.2013

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014

у справі №1570/6445/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Строй Інвест України»

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Строй Інвест України» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Строй Інвест України») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області) про скасування податкових повідомлень-рішень від 16.04.2010 №0003271701/0, від 18.05.2010 №0003271701/1 та від 26.04.2010 №0000032210/0.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14.05.2013, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014, позовні вимоги задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 21.02.2006 по 30.09.2009, за результатами якої складено акт від 01.04.2010 №4783/22-1/34221190.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог: пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4, пп. 8.9.1 п. 8.9 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток підприємств на 510070,00 грн.; п. 1.15 ст. 1, п. 7.1 ст. 7, пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п. 8.1 ст. 8, п. 16.1 ст. 16, пп. «б» п. 19.1 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», внаслідок чого позивачем не донараховано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 79260,15 грн.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: від 26.04.2010 №0000032210/0, яким ТОВ «Строй Інвест України» визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 510070,00 грн. за основним платежем та 263892 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; від 16.04.2010 №0003271701/0, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 79260,15 грн. за основним платежем та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 158520,30 грн.

За результатами адміністративного оскарження відповідачем податкове повідомлення-рішення від 16.04.2010 №0003271701/0 залишено без змін та прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.05.2010 №0003271701/1.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пп. 8.9.1 п. 8.9 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку веде окремий облік операцій з продажу або купівлі землі як окремого об'єкта власності. Витрати, пов'язані з таким придбанням, не підлягають включенню до валових витрат звітного податкового періоду або до групи основних фондів з метою амортизації. Якщо у майбутньому такий окремий об'єкт власності продається, платник податку включає до складу валових доходів позитивну різницю між сумою доходу, отриманого внаслідок такого продажу, та сумою витрат, пов'язаних із купівлею такого окремого об'єкта власності, збільшених на коефіцієнт індексації, визначений у підпункті 8.3.3 пункту 8.3 цієї статті.

У разі коли витрати (з урахуванням індексації), понесені у зв'язку з придбанням такого об'єкта власності, перевищують доходи, отримані внаслідок його продажу, збиток від такої операції не включається до складу валових витрат та покривається за рахунок власних джерел платника податку.

Матеріалами справи встановлено, що ТОВ «Строй Інвест України» на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 24.07.2007 серії ЯЕ №658077 було власником земельної ділянки загальною площею 1,4722 га, що розташована в смт. Таїрове, Овідіопольського району Одеської області.

Вказану земельну ділянку придбано позивачем на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.06.2007 за 7360263,90 грн.

14.08.2007 між позивачем та фізичними особами і ТОВ «Південтрансавто» були укладені договори купівлі-продажу земельних ділянок загальною площею 1,1471 га на загальну суму 7558713,00 грн., які входили до складу належної позивачу названої вище земельної ділянки.

В акті перевірки відповідачем зроблено висновок, що оскільки витрати ТОВ «Строй Інвест України» на придбання землі площею 1,1471 га склали 5734926,00 грн. (7360263,90 грн. / 1,4722 га х 1,1471 га), то після продажу вказаних земельних ділянок позивач повинен був задекларувати валовий дохід від цих операцій в розмірі 1823787,00 грн. (7558713,00 грн. - 5734926,00 грн.).

Проте, судами вірно зазначено, що придбана платником податку земельна ділянка повинна обліковуватися як окремий об'єкт власності, а визначення позитивного або негативного значення отриманого від продажу такого об'єкту доходу повинно здійснюватися шляхом порівняння отриманого від продажу доходу з витратами на придбання усього окремого об'єкту власності (усієї земельної ділянки).

Після продажу земельних ділянок загальною площею 1,1471 га на балансі позивача залишилася земельна ділянка площею 0,3251 га, яка згідно схеми розподілу відведена під дороги загального користування. Відповідно до акта прийому-передачі від 30.08.2007 земельна ділянка площею 0,3251 га була передана на баланс ЖБК «Зелений Гай».

Таким чином, визначення відповідачем заниження валового доходу позивача на 1823787,00 грн. від операцій по продажу частини від належної позивачу земельної ділянки шляхом порівняння отриманої від продажу виручки не з витратами на придбання усієї земельної ділянки площею 1,4722 га (як окремого об'єкту власності), а з витратами на придбання проданої частини земельної ділянки загальною площею 1,1471 га, не відповідає наведеним вище положенням пп. 8.9.1 п. 8.9 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

При цьому, заниження валового доходу позивача розраховано податковим органом із застосуванням невизначеного чинним законодавством порядку.

Отже, висновок судів щодо недоведеності відповідачем факту порушення ТОВ «Строй Інвест України» положень пп. 8.9.1 п. 8.9 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є правильним.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 названого Закону валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді:

сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з п. 7.11 ст. 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій ст. 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу»;

сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, ніж установлена п. 7.2 ст. 7 або ст. 10 цього Закону. У разі коли у майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму валових витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення. При цьому валові доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов'язання особи, що надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні. Як виняток з правила, визначеного цим абзацом, операції з отримання (надання) фінансової допомоги між платником податку та його філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, розташованими на території України, не призводять до зміни їх валових витрат або валових доходів.

Безповоротна фінансова допомога - це: сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора; сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податку без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Як вбачається з акта перевірки, відповідачем зазначено про порушення позивачем вимог пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки протягом перевіреного податковим органом періоду позивачем не були нараховані та включені до рядку 01.6 «Інші доходи» декларації з податку на прибуток отримані банківські відсотки та умовні відсотки на отриману від ТОВ «Терракс» ЛТД фінансову допомогу відповідно до договорів від 01.11.2006, від 20.06.2007, від 02.04.2007 та від 01.12.2008, а також за договором між ТОВ «Строй Інвест України» та ТОВ «Гран-Прі-1» від 25.09.2007.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Гран Прі-1» укладено договір надання безвідсоткової фінансової допомоги на зворотній основі від 25.09.2007, відповідно до якого ТОВ «Строй Інвест України» передає до 25.12.2007 у власність ТОВ «Гран Прі-1» грошові кошти (безвідсоткову фінансову допомогу на зворотній основі) у розмірі 540000,00 грн.

Судами встановлено, що безвідсоткова фінансова допомога не отримувалась позивачем, а надавалась ТОВ «Гран-Прі-1».

Крім того, між позивачем та ТОВ «Терракс» ЛТД укладені договори надання безвідсоткової фінансової допомоги на зворотній основі: від 01.11.2006, від 20.06.2007, від 02.04.2007, від 01.12.2008.

Разом з цим, за договорами займу від 01.11.2006 та від 01.12.2008 умовні відсотки були нараховані позивачем на суму неповерненого залишку фінансової допомоги та включені підприємством до складу валового доходу.

За договором займу від 20.06.2007 нарахування умовних відсотків не повинно було здійснюватись, оскільки уся сума отриманої фінансової допомоги була повернута позивачем ТОВ «Терракс» ЛТД протягом звітного кварталу.

Сума фінансової допомоги за договором від 02.04.2007 була зарахована позивачем у звітному кварталі у якості платежу по договорах комісії, укладених між ТОВ «Строй Інвест України» та ТОВ «Терракс» ЛТД.

Судами зазначено, що в акті перевірки відповідачем зроблено висновок, що позивачем у перевіреному періоді були задекларовані валові витрати в розмірі 660333,00 грн. В ході аналізу первинних документів підприємства (господарських договорів, актів виконаних робіт, журналів-ордерів по рахункам бухгалтерського обліку 311, 301, 631, 651, 652, 653, 656, 661, 685, 371, 92, 94, штатного розпису, банківських виписок та інших) податковим органом не було встановлено заниження або завищення цього показника.

Вказаний висновок відповідача спростовується первинними документами, а також висновком додаткової судово-економічної експертизи від 30.03.2012 №17376/17377, відповідно до якого скориговані валові витрати ТОВ «Строй Інвест України» за період з 01.01.2006 по 30.09.2009 склали 1101810,70 грн.

Отже, суди дійшли до правильного висновку, що податковим органом невірно визначено об'єкт оподаткування податком на прибуток, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення від 26.04.2010 №0000032210/0 не може вважатися законним та обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню.

Визначаючи позивачу зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, податковий орган виходив з того, що ТОВ «Строй Інвест України» при продажу земельних ділянок згідно угодам купівлі-продажу фізичним особам у серпні 2007 року не утримано та не перераховано податок з доходів фізичних осіб у сумі 79260,15 грн. При цьому, за висновком відповідача, вказані доходи були отримані фізичними особами - покупцями земельних ділянок у вигляді різниці між оціночною та продажною вартістю земельних ділянок.

Стаття 132 Земельного кодексу України визначає, що угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються.

Вартість земельної ділянки при укладанні договору купівлі-продажу визначається сторонами самостійно на власний розсуд, за виключенням випадків, визначених законом.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оцінку земель» експертна грошова оцінка земельних ділянок та прав на них проводиться з метою визначення вартості об'єкта оцінки та використовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок та прав на них, крім випадків, визначених цим Законом, а також іншими законами.

Згідно ст. 13 цього Закону експертна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі: відчуження та страхування земельних ділянок, що належать до державної або комунальної власності; застави земельної ділянки відповідно до закону; визначення інвестиційного вкладу в реалізацію інвестиційного проекту на земельні поліпшення; визначення вартості земельних ділянок, що належать до державної або комунальної власності, у разі якщо вони вносяться до статутного фонду господарського товариства; визначення вартості земельних ділянок при реорганізації, банкрутстві або ліквідації господарського товариства з державною часткою чи часткою комунального майна, яке є власником земельної ділянки; виділення або визначення частки держави чи територіальної громади у складі земельних ділянок, що перебувають у спільній власності; відображення вартості земельних ділянок та права користування земельними ділянками у бухгалтерському обліку відповідно до законодавства України; визначення збитків власникам або землекористувачам у випадках, встановлених законом або договором; рішення суду. У всіх інших випадках грошова оцінка земельних ділянок може проводитись за згодою сторін та у випадках, визначених цим та іншими законами України.

Судами встановлено, що земельні ділянки, продані позивачем фізичним особам, не відносились до земель державної чи комунальної власності, а тому згідно з наведеними нормами грошова оцінка цих ділянок з метою визначення їх договірної ціни не є обов'язковою, а могла застосовуватися лише за домовленістю сторін про застосування такої оцінки. Експертна оцінка спірних земельних ділянок була здійснена за домовленістю сторін лише з метою визначення розміру державного мита при укладенні договорів купівлі-продажу, проте жоден з вказаних договорів не містить в собі положень щодо домовленості сторін по договору про застосування вказаної оцінки для визначення договірної ціни земельних ділянок.

Таким чином, висновок відповідача щодо отримання фізичними особами - покупцями земельних ділянок додаткових благ у зв'язку з придбанням ними цих земельних ділянок за ціною, нижчою ніж договірна ціна, або нижчою від ціни, визначеної обов'язковою експертною грошовою оцінкою, у розмірі різниці між визначеною експертним дослідженням ціною та ціною придбання, є необґрунтованим та безпідставним.

Крім того, відповідно до пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку у безоплатне користування, за винятком, коли таке надання зумовлене виконанням платником податку трудової функції чи передбачене нормами трудового договору (контракту) або відповідно до закону, у встановлених ними межах, а також за винятком користування автомобільним транспортом, наданих платнику податку його працедавцем-резидентом, який є платником податку на прибуток підприємств.

Оскільки особи, яким продано земельні ділянки, не укладали з позивачем трудові договори (контракти), ТОВ «Строй Інвест України» не є працедавцем для цих осіб в розумінні ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що виключає можливість застосування до спірних відносин положень пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Відповідачем не було надано будь-яких доказів щодо отримання при укладенні договорів купівлі-продажу земельних ділянок доходу як ТОВ «Строй Інвест України» (1823787,00 грн. - перевищення ціни продажу над ціною придбання), так і покупцями - фізичними особами (528401,00 грн. - заниження ціни продажу земельних ділянок), з яких фактично обидві сторони по договору, на думку податкового органу, повинні сплатити відповідні податки.

Суди попередніх інстанцій вірно не взяли до уваги посилання відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з відповідним позовом, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

За змістом ст. 102 даного Кодексу передбачено строк давності тривалістю 1095 днів.

Із врахуванням викладеного, на момент звернення позивача з позовом до суду строк для звернення до суду платника податків із вимогою щодо визнання протиправним рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання повинен визначатися за правилами п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України. Зазначений строк становить 1095 днів із дня отримання такого рішення, незалежно від того, чи скористалася особа своїм правом на досудове розв'язання спору шляхом застосування процедури адміністративного оскарження.

Таким чином, позивач не порушив встановлений чинним податковим законодавством строк звернення до адміністративного суду.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.05.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров