Рішення № 48360092, 06.08.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22-ц/790/3772/15 Головуючий 1-інст.- Аркатова К.В.

Справа № 638/8733/14-ц Доповідач - Зазулинська Т.П.

Категорія - кредитні

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді - ЗАЗУЛИНСЬКОЇ Т.П.,

суддів колегії - КОЛТУНОВОЇ А.І.,

- МІНЕНКОВОЇ Н.О.,

за участю секретарів - Красношапка К.С., Лашакової Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Харківське обласне управління АТ «Ощадбанк» на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 27 березня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Харківське обласне управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитом, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2014 року ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Харківське обласне управління АТ "Ощадбанк" звернулось до Дзержинського районного суду міста Харкова з указаним позовом, в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, позивач просив стягнути на його користь з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за Договором про іпотечний кредит № 2538 від 12.08.2008 року станом на 11.02.2014 року у загальному розмірі 106 134,32 дол.США, що відповідно до офіційного курсу гривні до іноземних валют, встановленого НБУ на 11.02.2015 року складає 2 712 588,06 грн. та 3654,00 грн. судового збору.

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 27 березеня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати вказане рішення суду першої інстанції як незаконне і необгрунтоване та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обгрунтування скарги посилається на невідповідність рішення вимогам ст.213 ЦПК України, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що сума отримана банком від реалізації іпотечного майна лише частково погасила заборгованість за кредитним лдоговором, яка станом на 11.02.2014 року становить106 134,32 дол.США, що за курсом НБУ на 11.02.2015 року складає 2 712 588,06 грн., з яких 92 568,87 дол. США - заборгованість по кредиту, 13 443,92 дол.США -3 % річних за несвоєчасне повернення кредиту, 121,53 дол.США - 3% річних за несвоєчасне повернення відсотків, тому позивач мав право звернутися з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника та поручителя.

Безпідставним вважає застосування судом до вирішення спору ЗУ " Про мораторій на стягнення майна громадян", наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті.

Таким, що не відповідає обставинам справи вважає висновок суду про пропуск позивачем строку заявлення вимог до поручителя, оскільки як кредитним договором, так і договором поруки строк позовної давності для всіх грошових зобов"язань позичаника та поручителя встановлений у 3 роки.

У запереченнях на скаргу представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 просить про її відхилення та залишення рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на безпідставність доводів скарги та обгрунтованість висновку суду про припинення договору поруки.

Відповідач ОСОБА_4, який є також представником відповідача ОСОБА_5 апеляційну скаргу позивача також не визнав, вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обгрунтованим та справедливим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з урахуванням практики національних судів та Європейського суду з прав людини, тому повинно бути залишено в силі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши доводи скарги і матеріали справи, судова колегія доходить висновку про те, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 суд першої інстанції виходив з фактичного досягнення між банком та відповідачем ОСОБА_4 домовленості по врегулюванню існуючого спору шляхом надання відповідачу ОСОБА_4 права на реалізацію предмета іпотеки за справедливою ринковою вартістю з направленням отриманих від продажу коштів виключно на погашення кредитної заборгованості і дійшов висновку, виконанням рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки було забезпечено справедливий баланс інтересів позичальника та кредитора.

З посиланням на ч. 1 ст. 61 Конституції України, роз"яснення, які містяться в п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 р. №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» та узагальнення судової практики розгляду цивільних справ які виникають з кредитних правовідносин від 07.10.2010 року Верховного Суду України дійшов висновку, що вимоги про звернення стягнення заборгованості за кредитним договором та вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, що забезпечує виконання того ж самого кредитного договору, заявлені до одного і того ж позичальника - іпотекодавця, є подвійним стягненням, а тому задоволенню не підлягають.

Крім того, до спірних правовідносин, що виникли між позивчаем і ОСОБА_4 застосував Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який набрав чинності 07.06.2014 року.

При цьому виходив з того, що відповідно до п.1.1, п.1.2. вказаного Закону протягом його дії не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку;

не може бути примусово стягнуте (відчужене бене може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки).

Згідно з п. 23 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. В силу приписів ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Як вбачається зі змісту договору про іпотечний кредит, цей правочин є договором про надання споживчого кредиту.

Відповідно до приписів ст. ст. 179. 192 ЦК України гроші (грошові кошти) є майном.

Таким чином. Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який розповсюджується на дані правовідносини, встановлює заборону на звернення стягнення на грошові кошти та майно позичальника в рахунок погашення кредитної заборгованості за умови недостатності коштів від реалізації предмета іпотеки. Отже, імперативна норма Закону унеможливлює стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит №2538 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України».

Відповідно до статті 1 Протоколу 1 до Європейської Конвенції з прав людини "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах передбачених законом або загальними принципами міжнародного права..."

Як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" пункти 50, 51, позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом". Держави, учасниці Конвенції мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманно всім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (рішення у справі "Ятрідіс проти Греції, пункт 58). Ведучи мову про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на концепцію, яка вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні (рішення у справі "Беґлер проти Італії) та дійшов висновку, що звернення стягнення на інше майно або грошові кошти позичальника при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації предмета іпотеки, яке заборонено чинним законом, є неправомірним та не відповідає положенням Європейської Конвенції з прав людини.

У задоволенні позовних вимог ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_5 суд відмовив з підстав припинення договору поруки.

По справі встановлено, що 12.08.2008 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 укладено договір про іпотечний кредит №2538, згідно п.1.1. якого банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти в сумі 197 460,00 дол. США, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 14% річних в порядку, на умовах та в строки, визначені цим Договором. Кредит надано на 240 місяців з терміном остаточного погашення не пізніше 11.08.2028 р. на придбання трикімнатної квартири АДРЕСА_1.

Погашення кредиту та сплату нарахованих процентів позичальник мав здійснювати ануїтетними платежами в сумі 2520,00 дол.США не пізніше останнього робочого дня кожного місяця, починаючи з наступного місяця після видачі кредиту шляхом внесення готівки до каси банку або шляхом безготівкових перерахувань. Останній платіж в рахунок погашення кредиту здійснити не пізніше 11.08.2028 р.

У забезпечення виконання зобов'язань за договором про іпотечний кредит №2538. 12.08.2008 р. між вказаними сторонами укладено іпотечний договір №3142, за умовами якого ОСОБА_4 передав в іпотеку банку нерухоме майно - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Крім того, в забезпечення виконання кредитних зобов'язань, 12.08.2008 року між позивачем та відповідачами укладено договір поруки №2538/1, відповідно до якого ОСОБА_5, як поручитель зобов'язалась перед банком відповідати солідарно з позичальником в повному обсязі за своєчасне та повне виконання ним кредитних зобов'язань на вищенаведених умовах.

01.07.2010 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Харківське обласне управління AT «Ощадбанк» та ОСОБА_4 було укладено додатковий договір №1 до договору про іпотечний кредит №2538 від 12.08.2008 pоку, згідно якого процентну ставку за користування кредитом встановлено в розмірі 9.0% річних, а строк надання кредиту збільшено до 252 місяців з терміном остаточного погашення не пізніше 11.08.2029 p., зменшено розмір щомісячних ануїтетних платежів до 1772.00 доларів США.

19.12.2011 pоку між позивачем і ОСОБА_4 укладено додатковий договір №2 до договору про іпотечний кредит, і якому сторони встановили термін остаточного погашення кредиту до 19 грудня 2011 року. Підставою для укладення додаткового договору про зменшення терміну погашення заборгованості стала домовленість відповідача ОСОБА_4 та позивача про дострокове звернення стягнення на іпотечне майно у зв'язку з погіршенням матеріального становища ОСОБА_4 та за умови направлення отриманих від реалізації майна коштів виключно на погашення наявної кредитної заборгованості.

Після укладення додаткової угоди № 2, якою було скорочено термін погашення кредиту, позивач в порядку ст. 38 ЗУ "Про іпотеку" звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору, який був задоволений чинним рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 27.08.2013 року.

У порядку виконання вказаного судового рішення позивач та відповідач ОСОБА_4 дійшли згоди, що продаж квартири буде здійснюватися шляхом реалізації квартири власником майна ОСОБА_4

22 листопада 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Гібадуловою JI.A. за реєстровим №6098, відповідно до умов якого ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_7 набув у власність нерухоме майно (предмет іпотеки) - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Ціна продажу предмету іпотеки в сумі 754000,00 грн.сторонами була визначена на підставі звіту про оцінку майна №1-0310/1, складеного суб'єктом оціночної діяльності TOB Інвестиційно-консалтингова компанія «Проконсул» 03.10.2013 року , погоджена з ПАТ «Державний ощадний банк України» та визнана справедливою, про що зазначено в витягу з протоколу № 160-6 засідання кредитного комітету філії Харківське обласне управління AT "Державний ощадній банк України" від 18 жовтня 2013 року, в листі AT "Ощадбанк" за вих.№ 26/1-04-2217/909 від 18.08.2013р., в листі позивача від 22.11.2013 року направленого на адресу ОСОБА_4

Отримані від продажу предмету іпотеки грошові кошти, того ж дня, були перераховані в повному обсязі на користь позивача в рахунок погашення існуючої кредитної заборгованості відповідача ОСОБА_4, що підтверджується квитанцією №52781920.

Проте, вказаною сумою заборгованість ОСОБА_4 за кредитним договором була погашена частково , залишок її станом на 11.02.2014 року склав 106 134,32 дол.США , заборгованість не є прощеною, продовжувала обліковуватись на відповідних рахунках і банк не втратив права на звернення з позовом про її стягнення.

Роз"яснення, надані Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п.9 постанови від 30.03.2012 р. №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судом витлумачені помилково, оскільки ці роз"яснення стосуються неможливості одночасного стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки, у разі, якщо позичальник водночас є і іпотекодавцем, проте у цій справі такі обставини відсутні, тому заявлення позивачем вимог про стягнення непогашеної заборгованості не може розцінюватись як подвійне стягнення, а відмова у стягненні вказаної заборгованості з підстав, що реалізацією предмета іпотеки забезпечено справедливий баланс інтересів кредитора та позичальника з урахуванням існуючих на той час обставин суперечить принципам цивільного права у договірних відносинах.

Помилковим є і застосування судом до вирішення позовних вимог ПАТ "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який набрав чинності 07.06.2014 року.

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 1 липня 2015 року № 6-781цс15, яка у відповідності до ст.360-7 ЦПК України є обов"язковою для судів, наступна:

Згідно з пунктом 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон України «Про мораторій»), який набув чинності 7 червня 2014 року, не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті.

Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає лексичному значенню відповідного слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

Мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом України «Про мораторій», не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

На підставі наведеного судова колегія вважає, що висновки суду, покладені в основу рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ «Державний ощадний банк України" до ОСОБА_4 не грунтується на законі , не відповідають обставинам справи і цих висновків суд дійшов при неповному з"ясуванні обставин, які мають значення для справи та з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення в цій частині і ухвалення нового рішення про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором та судових витрат: судового збору, сплаченого позивачем за позовну заяву та за апеляційну скаргу.

З рішенням суду про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ " Державний ощадний банк України" до ОСОБА_5 судова колегія погоджується з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. 554 ЦК України в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Аналогічне положення сторони зазначили й у п. 4.4. договору поруки №2538/1 від 12.08.2008 року

Яке вже зазначено, під час дії кредитного договору позивачем та відповідачем ОСОБА_4 укладено додатковий договір №1 від 01.07.2010 pоку, за умовами якого. , зокрема, збільшено на один рік строк надання кредиту, а також додатковий договір №2 від 19.12.2011 року яким суттєво скорочено термін остаточного погашення кредиту з 11 серпня 2029 року до 19 грудня 2011 року.

Не дивлячись на те, що такі домовленості між сторонами кредитного договору істотно погіршують становище поручителя та збільшують обсяг його відповідальності, відповідач ОСОБА_5 не надавала свою згоду на зміну кінцевих строків повернення кредиту за додатковим договором №1 від 01.07.2010 р. та додатковим договором №2 від 19.12.2011 р. до договору про іпотечний кредит, додаткові угоди про зміну кінцевих строків повернення кредиту з нею не укладались, відповідно нею не підписані, та в подальшому схвалені нею не були.

За роз"ясненнями, які надані Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 22 постанови від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на гаку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому, обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень ч. 1 ст. 559 ЦК порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

За умови, що порука припинилась з часу збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди на це, посилання суду першої інстанції на її припинення також і з підстав, передбачених ч.4 ст.559 ЦК України є зайвим, проте не є підставою для скасування або зміни рішення в цій частині з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст.303,304, ч.1 ст.307, ч.1 ст.309, ст.ст.313,314,316,319,324 ЦПК України судова колегія , -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Харківське обласне управління АТ «Ощадбанк» задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 27 березня 2015 року скасувати в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_4 Позовні вимоги ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Харківське обласне управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_4 задовольнити

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Харківське обласне управління АТ «Ощадбанк» ( МФО 351823, код ЄДРПОУ 09351600, р/р 37390005 в філії ХОУ АТ " Ощадбанк" заборгованість за договором про іпотечний кредит від 12.08.2008 року станом на 11.02.2014 року в розмірі 106 134, 32 дол.США, з яких 92 568,87 дол. США - заборгованість по кредиту, 13 443,92 дол.США -3 % річних за несвоєчасне повернення кредиту, 121,53 дол.США - 3% річних за несвоєчасне повернення відсотків, що відповідно до офіційного курсу НБУ в гривні України становить 2 712 588 (два мільони сімсот дванадцять тисяч пятсот вісімдесят вісім) грн. 06 коп. та 5481,00 ( п"ять тисяч чотириста вісімдесят одну) грн. судового збору.

В іншій частині рішення районного суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення Касаційна скарга на рішення апеляційного суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя - підпис

Судді колегії - підписи

Копія вірна. Суддя -