Постанова № 48340287, 05.08.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" серпня 2015 р. Справа№ 911/1235/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Федорчука Р.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Лобаня О.І.

при секретарі судового засідання Іващенко М.М.,

за участю представників сторін:

від позивача: Кондяков А. С. (довіреність від 31.07.2015 № 15/62);

від відповідача: Ковальов С. В. (довіреність від 23.01.2015 № 28/2015);

розглянувши матеріали апеляційної скарги

публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ"

на рішення господарського суду міста Києва від 15.06.2015

у справі № 911/1235/15 (суддя Любченко М.О.)

за позовом публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ"

до публічного акціонерного товариства "Авант-банк"

про визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.06.2015 р. у справі № 911/1235/15 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що посилання Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» на обмеження, введені Національним банком України, в якості підстави для визнання договору про задоволення вимог іпотекодержателя недійсним є юридично неспроможними. А також суд в рішенні зазначає про безпідставність тверджень Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» про укладання договору б/н від 08.08.2014р. без попередньої згоди спостережної ради позивача.

Не погодившись із згаданим рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що до введення режиму тимчасової адміністрації в банку позивача, постановою правління Національного банку України № 410/БТ від 15.07.2014 ПАТ «КБ «УФС» було віднесено до категорії неплатоспроможних на 180 днів та заборонено здійснювати будь-які активні банківські операції, у тому числі будь-яке відчуження будівель і споруд ПАТ «КБ «УФС» без погодження з управлінням НБУ в Донецькій області, а тому, на думку позивача, підписання договору від 08.08.2014р. про задоволення вимог іпотекодержателя суперечить постанові НБУ. Скаржник зауважує, що для визнання недійсним договору не має значення, чи усвідомлювали сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину. На думку позивач укладання спірного договору мали негативні наслідки для фінансового становища позивача, а після запровадження в банку процедури ліквідації призвело до зменшення об'єму ліквідаційної маси.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.07.2015 року у справі № 911/1235/15 апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 05.08.2015.

03.08.2015 від представника відповідача через відділ діловодства суду надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якій відповідач зазначив, що суд першої інстанції надав постанові НБУ № 410/БТ від 15.07.2014 правильну оцінку та визначив, що вказана постанові у спірній ситуації є правовим актом індивідуальної дії, а не нормативно-правовим актом, за невиконання вимог якого договір може бути визнано недійсним. В тому числі, відповідач вказує, що враховуючи принцип закріплений в ч. 2 ст. 19 Конституції України, щодо необхідності здійснення органами владних повноважень лише тих повноважень, що прямо передбачені законодавством, рішення НБУ в частині необхідності погодження відчуження будівель та споруд має явно незаконний характер та не може мати жодних правових наслідків, тим більше для третіх осіб.

Представник скаржника в судове засідання 05.08.2015 з'явився та підтримав апеляційну скаргу на рішення суду.

В судове засідання 03.08.2015 р. представник відповідачів з'явилися та заперечив на апеляційну скаргу та просить суд апеляційної інстанції залишити в силі рішення Господарського суду м. Києва у справі № 911/1235/15.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.04.2014р. між Публічним акціонерним товариством «Авант-Банк» (кредитор) та Публічним акціонерним товариством «Український фінансовий світ» (позичальник) було укладено договір №ММ67818LG про надання міжбанківського кредиту, у відповідності до п.1.1 якого кредитор надає позичальнику кредит в розмірі 3000000 доларів США на строк з 01.04.2014р. по 04.02.2015р., а позичальник зобов'язується своєчасно та у повному обсязі сплатити кредитору проценти за користування міжбанківським кредитом, виконати умови договору і своєчасно повернути загальну суму заборгованості.

В забезпечення виконання Публічним акціонерним товариством «Український фінансовий світ» своїх грошових зобов'язань за договором №ММ67818LG від 01.04.2014р. між сторонами було укладено договір б/н від 04.07.2014р. іпотеки, у відповідності до умов якого заявник передав в іпотеку відповідачу, в тому числі, нежиле приміщення загальною площею 412,10 кв.м, розташоване за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. Лобановського Валерія, буд.21, корпус 6.

08.08.2014р. між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Український фінансовий світ» (іпотекодавець) та Публічним акціонерним товариством «Авант-банк» (іпотекодержатель) було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до п.1 якого іпотекодавець передає, а іпотекодержатель приймає у власність нерухоме майно - нежиле приміщення загальною площею 412,1 кв.м, а саме: приміщення першого поверху площею 246,2 кв.м, з нежитловим підвальним приміщенням площею 165,9 кв.м, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. Лобановського Валерія, буд.21, корпус 6, в рахунок виконання іпотекодавцем основного зобов'язання по поверненню кредиту та відсотків за користування кредитними коштами за договором №ММ67818LG від 01.04.2014р. про надання міжбанківського кредиту та договору від 06.08.2014р. про внесення змін та доповнень до договору №ММ67818LG від 01.04.2014р. в розмірі 3060000 доларів США, що забезпечується договором іпотеки.

За умовами п.3 договору б/н від 08.08.2014р. нерухоме майно передається у власність іпотекодержателя за ціною 2149600 грн., яка визначена Державним підприємством «Державний інститут комплексних техніко-економічних досліджень» згідно звіту про оцінку майна від 19.06.2014р.

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та нотаріального посвідчення, а право власності на нерухоме майно у іпотекодержателя виникає з моменту державної реєстрації цього права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (п.13 договору б/н від 08.08.2014р.).

Спірний правочин з боку Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» підписано Співак В.Ю. на підставі довіреності б/н від 02.10.2012р., а з боку Публічного акціонерного товариства «Авант-банк» заступником голови правління Швець А.М.

Договір б/н від 08.08.2014р. про задоволення вимог іпотекодержателя було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук Зоєю Миколаївною та зареєстровано 08.08.2014р. в реєстрі за №1618.

Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Український фінансовий світ» звернулося до господарського суду про визнання недійним договору від 08.08.2014р., оскільки під час укладання спірного правочину іпотекодавець не мав права розпоряджатись предметом іпотеки та відчужувати його в силу приписів Національного банку України.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного договору, суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є кредитним договором.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з нормами частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У відповідності до норм статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно ст. 575 ЦК України, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання (ч.1 ст.37 Закону України «Про іпотеку»).

Зі ст.626 Цивільного кодексу України вбачається, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення (ст.640 Цивільного кодексу України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом.

У ч.1 ст.207 Господарського кодексу України зазначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Постановою № 410/БТ від 15.07.2014р. правління Національного банку України Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк «Український фінансовий світ» було віднесено до категорії проблемних строком до 180 днів. З метою відновлення фінансового стану банку з дня прийняття постанови установлено, зокрема, таке обмеження у діяльності Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» як не здійснювати відчуження будівель і споруд Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» без погодження з Управлінням Національного банку України в Донецькій області.

З листа про надання інформації №18-02017/25247 від 15.04.2015р. представника Національного банку України вбачається, що при укладанні договору б/н від 08.08.2014р. про задоволення вимог іпотекодержателя, вимоги Постанови №410/БТ від 15.07.2014р. Національного банку України виконано не було, відповідного дозволу на укладання спірного правочину не отримано.

Однією з гарантій банківської діяльності є те, що банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності (ч.1 ст.5 Закону України «Про банки і банківську діяльність»)

Згідно із 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що недодержання позивачем приписів постанови №410/БТ від 15.07.2014р. правління Національного банку України щодо обмеження прав Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ», як власника відповідного майна на розпорядження ним, не є достатньою та належною правовою підставою для визнання недійсним договору, оскільки нормами чинного законодавства не передбачено таких наслідків невиконання банківськими установами вимог та приписів (заходів впливу) Національного банку України як визнання недійсними укладених всупереч них правочинів. Недодержання вимог Національного Банку України при наданні певній банківській установі статусу проблемного банку може свідчити лише про наявність підстав для притягнення Національним банком України особи, щодо якої вжито заходи впливу, у порядку, визначеному Законом України «Про банки і банківську діяльність», до окремого виду відповідальності за порушення в сфері здійснення банківської діяльності.

Також суд першої інстанції правомірно вказав, що постанова №410/БТ від 15.07.2014р. Національного банку України була прийнята стосовно Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ», а не обох контрагентів за спірним правочином, внаслідок чого не може мати юридичних наслідків для Публічного акціонерного товариства «Авант-банк».

В тому числі, господарський суд дійшов правомірного висновку щодо безпідставності тверджень Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" про укладання договору б/н від 08.08.2014р. без попередньої згоди спостережної ради позивача, оскільки спостережною радою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» було прийнято рішення, яке оформлено протоколом б/н від 05.08.2014р., про укладання договору про задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок заставного майна, а саме нежитлових приміщень загальною площею 412,1 кв.м, що знаходяться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с.Чайки, вул.Лобановського Валерія, буд.21, корпус 6. та одночасно, наглядовою радою позивача затверджено представником на укладання відповідних договорів - Співак Юлію Володимирівну, яка діє на підставі довіреності б/н від 02.10.2012р.

Таким чином, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає правомірним висновок в рішенні суду першої інстанції, що позивачем не було доведено наявності підстав для визнання недійсним договору б/н від 08.08.2014р. про задоволення вимог іпотекодержателя, така як приписи постанови №410/БТ від 15.07.2014р. правління Національного банку України щодо обмеження прав Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» не є достатньою та належною правовою підставою для визнання недійсним договору та спостережна рада позивача надавала погодження на укладання договору від 08.08.2014.

А тому рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Судовою колегією встановлено відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

В той же час, доводи скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, що не впливає на результат розгляду справи.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" на рішення господарського суду міста Києва від 15.06.2015 р. у справі № 911/1235/15 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва в від 15.06.2015 р. у справі № 911/1235/15 залишити без змін.

3. Справу № 911/1235/15 повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Р.В. Федорчук

Судді А.Г. Майданевич

О.І. Лобань