Ухвала суду № 48306903, 03.08.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2015 року м. Київ К/800/6916/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівКошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26 червня 2012 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2013 року

у справі №2а-4222/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промімпекс»

до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промімпекс» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Херсонський окружний адміністративний суд постановою від 26 червня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2013 року, позов задовольнив, скасував податкове повідомлення-рішення від 05 серпня 2011 року №0000340700.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач надіслав до суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення попередніх судових інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за квітень 2011 року, за результатами якої складено акт від 16 червня 2011 року №2177/07-013/30754152, яким встановлено порушення позивачем вимог пунктів 200.1, 200.3, 200.4, 200.6, 200.7, 200.8 та підпунктів 200.19.2, 200.19.5, 200.19.6 пункту 200.19 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення позивачем заявленої до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість за квітень 2011 року на 62 549,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 05 серпня 2011 року №0000340700, яким зменшив позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 55 561,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактично висновки податкового органу про завищення суми бюджетного відшкодування ґрунтуються на тому, що позивачем не надано до перевірки первинних документів щодо операцій з продажу товару (робіт, послуг) через відсутність підприємства за юридичною адресою, що встановлено актами відповідача.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з правомірності заявлення позивачем до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість у розмірі 62 549,00 грн. та дотримання ним порядку визначення суми податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у рядку 23.1 декларації з податку на додану вартість за квітень 2011 року визначено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку у розмірі 62 649,00 грн. Разом із декларацією позивачем надано заяву про повернення суми бюджетного відшкодування у зазначеному розмірі та розрахунок суми бюджетного відшкодування.

Відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

За приписами підпунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно пункту 200.4 вказаної статті, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Акт перевірки позивача не містить висновків про те, що у податковій декларації за попередній податковий період (березень 2011 року) різниця між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту позивача мала позитивне значення.

Згідно з пунктом 200.7 статті 200 Податкового кодексу України, платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

З матеріалів справи вбачається дотримання позивачем порядку подання податкової декларації та заявлення до відшкодування зазначеної у ній суми податку на додану вартість.

Водночас, зазначені податковим органом обставини про незнаходження позивача за юридичною адресою, як підстави відсутності у позивача права на відшкодування заявленої суми податку на додану вартість, є необґрунтованими.

Так, складання податковим органом акту виїзної документальної позапланової перевірки з фіксуванням в ньому обставин про ненадання позивачем до такої перевірки первинних документів, свідчить про те, що виїзна перевірка фактично не проводилась, а викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог пунктів 200.1, 200.3, 200.4, 200.6, 200.7, 200.8 статті 200 Податкового кодексу України, які ґрунтуються лише на відсутності під час проведення фактично камеральної перевірки (лише на підставі податкової звітності) первинних документів, не можуть вважатися доведеними.

Чинним податковим законодавством не передбачено такого наслідку як відсутність платника податку за юридичною адресою, для безумовного висновку про відсутність у платника первинних документів за господарськими операціями, за якими задекларовані податкові показники, та встановлення факту заниження платником податків податкових зобов'язань чи завищення бюджетного відшкодування.

У разі ж заперечення реальності вчинюваних позивачем господарських операцій та висновку про формальне складення первинних документів, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, що став підставою заявленої до відшкодування суми податку на додану вартість, відповідач повинен у акті перевірки зазначити обставини, за яких зроблені такі висновки та навести доводи, якими вони обґрунтовуються, що не було зроблено податковим органом.

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку стосовно відсутності порушень позивачем пункту 200.19 статті 200 Податкового кодексу України, оскільки матеріали справи не містять доказів звернення позивача до податкового органу з заявою про отримання відшкодування податку на додану вартість у автоматичному порядку. А відсутність у платника податків права на автоматичне бюджетне відшкодування не позбавляє платника податків права на отримання бюджетного відшкодування в загальному порядку.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, наведені контролюючим органом обставини, що стали підставою для зменшення позивачу заявленої до відшкодування суми податку на додану вартість, знаходяться поза межами вимог Податкового кодексу України.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26 червня 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2013 року у справі №2а-4222/12/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Кошіль В.В. Моторний О.А.