Ухвала суду № 48296186, 23.07.2015, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/14663/14-ц

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.07.2015 місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді - Світлик О.М.,

при секретарі судового засідання Копчі Є.І.,

за участю представника позивач - ОСОБА_1;

за участю представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні залу суду питання щодо закриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фортіс-Транс Спед» про стягнення заборгованості за договором найму, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 березня 2015 року у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фортіс-Транс Спед» про стягнення заборгованості за договором найму відмовлено, а матеріали справи скеровано за підсудністю на розгляд господарського суду Закарпатської області.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 18 травня 2015 року ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 березня 2015 року скасовано, а питання щодо закриття провадження по справі передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

У судове засідання зявилися представники сторін. При цьому, представник відповідача підтримав заявлене у письмових запереченнях проти позову від 16.03.2015 року №5/15-1 клопотання про закриття провадження у даній справі, яке мотивоване тим, що даний позов не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а тому дане провадження підлягає закриттю на підставі ч. 1 ст. 205 ЦПК України. В підтвердження доводів клопотання, представник відповідача зазначив, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки договір про внесення змін до основного договору від 24.12.2012 р. (який є однією з підстав позовних вимог ОСОБА_3В.), укладений позивачкою в якості фізичної особи-підприємця. Стверджує, що подані договори укладені позивачем у різному статусі: один у статусі фізичної особи, інший в статусі субєкта господарювання. З посиланням на ч. 3 ст. 50 ЦК України представник відповідача вважає, що позивач не має права оспорювати договори з підстав, що вона не є підприємцем. Зауважує, що діяльність з надання в оренду вантажних транспортних засобів визначена класом 77.12 Класифікатора видів економічної діяльності, тобто підпадає під вид господарської діяльності.

Зазначає, що відповідно до п. 9 договору оренди автомобіль передається орендарю для службових поїздок персоналу останнього та іншої господарської діяльності, наголошуючи на положення ст. 283 ГК України, вважаючи, що саме надання в оренду транспортних засобів підпадає під господарську діяльність.

Представник позивача заперечував проти задоволення даного клопотання та закриття провадження у справі, вважаючи його безпідставним. Зазначив, що підставою виникнення питання щодо суперечностей субєктного складу між основним договором та договором про внесення змін до договору стала недостатня кваліфікація нотаріуса, а дійсне волевиявлення при вступі у правовідносини з відповідачем як при укладені основного договору, так і договору про внесення змін до договору було як громадянки. На підтвердження заперечень щодо укладення договору саме як фізична особа звернув увагу на те, що ОСОБА_3 на момент укладення договорів, виконання яких є предметом спору, вже була зареєстрована як фізична особа-підприємець з 18.08.2008 року, а, відтак, у разі наявності волі на укладення договору оренди як субєктом господарювання могла наполягати на такому статусі при укладенні основного договору. Виходячи з наведеного, вважає недоречним посилання представника відповідача на норму ч. 3 ст. 50 ЦК України. Також представник позивача зауважив на змісті п. 5 договору про внесення змін до договору найму, у якому зазначено, що цей договір вчиняється за згодою чоловіка, що є вимогою при укладенні договору на розпорядження спільною власністю подружжя

Із матеріалів справи вбачається, що при зазначенні сторін договору ОСОБА_3 вказана у договорі про внесення змін до договору найму від 24.12.2012 року, як фізична особа-підприємець, а її підпис засвідчений печаткою.

Водночас, вказаним договором, вносилися зміни до договору найму (оренди) ТЗ від 09.08.2012 року, які виключно стосувалися пункту 6 останнього щодо плати за користування автомобілем.

За п.2 договору від 24.12.2012 року всі інші умови договору найму, посвідченого 09 серпня 2012 року приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим номером 968, залишаються незмінними.

Крім того, у відповідності до п. 3 договору від 24.12.2012 року, даний договір являється невідємною частиною договору найму від 09.08.2012 року.

Отже, суд констатує, що укладення договору про внесення змін до договору найму стосується виключно ціни договору, не змінюючи при цьому інших істотних умов, у тому числі і статусу сторін правовідносин оренди.

У судовому засіданні зі змісту основного договору встановлено, що ОСОБА_3 при укладенні вказаного договору 09 серпня 2012 року діяла вона виключно як фізична особа, оскільки

враховуючи реєстрацію 18.08.2008 року її діяльності як підприємницької, що підтверджується наявною копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця (а.с. 37) станом на день укладення договорів найму та про внесення змін до нього, остання могла укладати такі і як субєкт підприємницької діяльності, і як фізична особа.

Тобто, за наявності наміру укласти договір з Відповідачем саме як субєкт підприємницької діяльності, основний договір (похідним від якого являється дискусійний договір про внесення змін до основного договору від 24.12.2012 року) також повинен був бути укладеним від імені ФОП ОСОБА_3

Посвідчення нотаріусом договору про внесення змін до договору найму саме як такого, що укладений фізичною особою, стверджується п.5 договору, де вказано, що Договір укладено за згодою чоловіка Позивачки (тобто, - другого з подружжя), оскільки мова йшла про майно (автомобіль), що є обєктом спільної сумісної власності подружжя. Така вимога при укладенні договорів є необхідною виключно для фізичних осіб, які перебувають в шлюбі.

Вислухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про необхідність відмови у закритті провадження по справі із вищевказаних підстав.

Посилання представника відповідача на норму ч. 3 ст. 50 ЦК України, згідно з якою якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем, не беруться до уваги, оскільки позивач не оспорює в межах даної цивільної справи укладені договори найму.

Крім того, судом відхиляються посилання представника відповідача на п. 9 основного договору як на підтвердження волевиявлення позивача при укладенні основного договору бути стороною договору як субєктом господарювання, оскільки вказана умова договору стосується господарської діяльності саме орендаря відповідача у даній справі, а не позивача, оскільки даною умовою договору визначається мета використання орендованого транспортного засобу

Окремі положення статті 203 Цивільного кодексу України встановлюють, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1), а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3).

Згідно зі ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 ЦК України, за якою:

1.при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів;

2.якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін;

3.якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Суд, при розгляді вказаного питання щодо закриття провадження у справі, зясувавши у представників сторін про відсутність жодного платежу відповідача за користування предметом оренди, констатував недоведеність відповідачем наміру позивача щодо отримання прибутків за здійснення господарської діяльності, оскільки неможливо дослідити порядок оприбуткування доходів від надання орендареві у користування автомобіля, що могло б підтвердити справжню волю орендодавця, яка вчиняла правочин.

Керуючись ст.ст. 208 210 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання товариства з обмеженою відповідальністю «Фортіс-Транс Спед» та його представника ОСОБА_2 про закриття провадження у справі в порядку ч. 1 ст. 205 ЦПК України - відмовити.

Справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фортіс-Транс Спед» про стягнення заборгованості за договором найму призначити до розгляду на 12серпня 2015 року на 08 годину 15 хвилин.

Суддя О.М. Світлик