Рішення № 48280894, 09.06.2015, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 638/2287/15-ц

Провадження № 2/638/2869/15

09.06.2015 року Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Грищенко І.О.

при секретарі Виставній А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ДП "УкрНТЦ "Енергосталь" про стягнення суми невиплаченої заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати у зв"язку з порушенням термінів її виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні , грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

20 лютого 2015 року позивач звернулася до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на її користь суму невиплаченої заробітної плати в розмірі 23 726,35 грн, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв"язку з порушенням термінів її виплати в розмірі 2 187,34 грн, середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні в розмірі 1 509,48 грн , грошову компенсацію за все невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 8 218,28 грн та компенсацію моральної шкоди в сумі 25000 грн.

03 квітня 2015 року позивач подала заяву про уточнення позовних вимог, просила стягнути з відповідача на її користь компенсацію моральної шкоди в сумі 25000 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 10 лютого 2015 року наказом № 116-К від 06.02.2015 року була звільнена з роботи за власним бажанням ( ст.. 38 КЗпП України) . на період звільнення в ДП "УкрНТЦ "Енергосталь" існувала заборгованість по виплаті заробітної плати за період з 01 серпня 2014 року по лютий 2015 року. В порушення вимог ст.. 116 КЗпП України при звільненні з нею не було проведено розрахунок по заробітній платі. Невиплата належних їй при звільненні сум, у передбачені ст.. 116 КЗпП України строки, мала місце з вини підприємства. Вона неодноразово зверталася до керівництва з приводу виплати заборгованості, але її звернення залишилися без реагування. Неправомірними діями відповідача їй завдано моральну шкоду, яка полягає в тім, що вона проживає разом з дочкою, яка не працює, на протязі 6 місяців не мала коштів для існування, не могла надати допомогу своїй старенькій матері. Виникла велика сума заборгованості по комунальним платежам, квартплаті. Користувалася кредитною карткою, не змогла вчасно погасити борг, заборгованість постійно зростає. Через такі обставини вимушена була звільнитися з роботи. Вищевказане призводить до моральних страждань та хвилювань.

В судовому засіданні позивач підтримала свої уточнені позовні вимоги та просила їх задовольнити.

Представник відповідача, яка діє на підставі довіреності, позовні вимоги позивача визнала частково. Пояснила, що в день звільнення позивача на рахунку підприємства не було грошових коштів, через що бухгалтерія не мала можливості провести розрахунок з звільненим працівником. 10.03.2015 року та 11.03.2015 року позивачці було виплачено заборгованість по заробітній платі в розмірі 18 381,38 грн, компенсація за втрату частину заробітної плати у зв"язку з порушенням термінів її виплати в сумі 987,90 грн, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 4 574,99 грн , грошова компенсація за невикористану відпустку в розмірі 8 218,28 грн. В іншій частині позовні вимоги не визнала та просила відмовити в їх задоволенні. Свої заперечення мотивує тим, що вини підприємства в несвоєчасному розрахунку з звільненим працівником не має, тому що на рахунках підприємства відсутні грошові кошти. Позивачем не надано доказів на підтвердження наявної моральної шкоди.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази, надані сторонами в обґрунтування позовних вимог та заперечень на позовні вимоги, оцінивши їх у сукупності, встановив наступне.

Судовим розглядом справи встановлено, що позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем до 10 лютого 2015 року та була звільнена на підставі наказу № 116-К від 06.02.2015 року за власним бажанням. На день звільнення позивача підприємство не розрахувалося з нею по заробітній платі за серпень 2014 року- лютий 2015 року. Сума заборгованості становить 18 381,38 грн , визнана та не оспорюється сторонами. По причині порушення строків виплати заробітної плати, у позивача виникло право на одержання компенсації втрати частини заробітної плати, яка була їй виплачена після звернення з дійсним позовом до суду, сума якої становить 987,90 грн не оспорюється. За час затримки розрахунку стягненню підлягає середній заробіток, сума якого склала 4 574,99 грн та виплачена позивачці 11.03.2015 року Позивачці також виплачена грошова компенсація за 49 днів невикористаної відпустки в розмірі 8 218,28 грн..

Відповідно до ст.. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно з вимогами ст. 60 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами й іншими особами, що беруть участь у справі, доказів.

Сторони визнали, що на день звільнення позивача, сума, яка належала до виплати, виплачена не була.

В обґрунтування своїх заперечень представник відповідача посилається на той факт, що вини підприємства у невиплаті належних позивачці при звільненні сум не має, тому що на день її звільнення у підприємства були відсутні кошти.

Позивач просила звернути увагу суду на той факт, що твердження представника відповідача щодо відсутності на рахунку підприємства грошових коштів на день її звільнення не відповідає дійсності, тому що гроші на рахунку були, деяким працівникам заробітна плата виплачувалась регулярно. Представник відповідача не спростувала дану обставину.

На вимогу суду представником відповідача не надано доказів про рух грошових коштів на рахунках підприємства за період з 01.08.2014 року по 20.02.2015 року.

Відповідно до вимог ст.. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності за затримку розрахунку з працівником при звільненні.

Таким чином, суд доходить висновку, що позивач надала достатні та належні докази на підтвердження наявності вини роботодавця в не проведенні з нею своєчасного розрахунку по заробітній платті на час звільнення. Заперечення представника відповідача необґрунтовані та не спростовують доводи, наведені позивачем.

В обґрунтування позовних вимог в частині стягнення суми компенсації моральної шкоди , позивач посилається на той факт, що по причині невиплати їй заробітної плати , вона вимушена була звільнитися з роботи та отримати грошові кошти, які повинно їй сплатити підприємство як звільненому працівникові. Крім заробітної плати, інших доходів не має, проживає разом з дочкою, яка після закінчення інституту не працевлаштована. На утриманні також має стареньку хвору матір, якій не мала можливість надавати необхідну матеріальну допомогу. Зазначені обставини призвела до моральних страждань, що негативно впливало на її емоційний стан , призвело до хвилювань.

Відповідно до вимог ст.. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Судом встановлено, що дійсно по вині відповідача позивачці своєчасно не виплачено заробітну плату та інші суми, які повинно було сплатити підприємство . Загальна сума заборгованості велика та значна. Доказів, на спростування цього факту, відповідачем надано до суду не було.

В якості компенсації моральної шкоди позивач зазначає суму 25000 грн.

Розмір відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат, з урахуванням стану здоров»я позивача, тяжкістю вимушених змін у житті.

Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що розмір вимог позивачем завищено, а достатніх та належних доказів на підтвердження суми відшкодування, позивачем не надано.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що вимоги позивача законні, обґрунтовані та знайшли своє підтвердження в процесі розгляду справи, а тому підлягають частковому задоволенню.

У відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України якщо позивача , на користь якого ухвалено рішення, звільнено від оплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, ст..ст. 115, 116, 117 КЗпП України, ст.. 1167 ЦК України, Постановою Пленуму Верхового Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 з послідуючими змінами «Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди», суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з ДП "УкрНТЦ "Енергосталь" ( п/р № 26004052309547 в ХГРУ ПАТ КБ "ПриватБанк" м. Харків, МФО 351533 ідентифікаційний код 31632138) на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію моральної шкоди в розмірі 10 000 ( десять тисяч ) грн.

Стягнути з ДП "УкрНТЦ "Енергосталь" ( п/р № 26004052309547 в ХГРУ ПАТ КБ "ПриватБанк" м. Харків, МФО 351533 ідентифікаційний код 31632138) на користь держави судові витрати в розмірі 243,60 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду у 10 денний строк з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання його копії

Суддя: І.О.Грищенко