Рішення № 48263815, 04.08.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.08.2015Справа № 910/15005/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельні відходи»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпел Гріффін Груп»

про стягнення 73 134, 91 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Власенко Ю.Г. за довіреністю № 17 від 13.07.2015 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельні відходи» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпел Гріффін Груп» (далі - відповідач) про стягнення 73 134, 94 грн., з яких 58 400, 00 грн. основного боргу, 582, 22 грн. 3% річних, 6 857, 90 грн. інфляційних втрат та 7 294, 79 грн. пені. Крім того, позивач просив покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору він надав відповідачу послуги по прийому та утилізації будівельних відходів, які останнім не були оплачені в повному обсязі, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.06.2015 р. порушено провадження у справі № 910/15005/15, розгляд справи призначено на 14.07.2015 р.

14.07.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти позову заперечує, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів існуючої заборгованості. При цьому, за твердженням відповідача, жодних робіт за Договором № 78.10.14 від 01.10.2014 р. позивач не виконував.

В судовому засіданні 14.07.2015 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Представник відповідача в судовому засіданні 14.07.2015 р. проти позову заперечив.

В судовому засіданні 14.07.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 04.08.2015 р.

30.07.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

03.08.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору та відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що представник відповідача не може прибути в судове засідання через хворобу.

Представник відповідача в судове засідання 04.08.2015 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, судом залишено без задоволення подане через відділ діловодства господарського суду міста Києва клопотання відповідача про продовження строку вирішення спору та відкладення розгляду справи в силу його необґрунтованості.

Так, слід зазначити про те, що як на тому наголошено в п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Від представника позивача в судовому засіданні надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення щодо відзиву відповідача, в яких він відзначає про безпідставність заперечень проти позову.

У судовому засіданні 04.08.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.10.2014 р. між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) було укладено Договір № 78.10.14 про надання послуг по прийому та утилізації будівельних відходів, відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, виконавець зобов'язується надати замовнику послуги по прийому та утилізації будівельних відходів (БВ), а замовник бере на себе зобов'язання своєчасно і в повному обсязі сплатити виконавцеві їх вартість.

Пунктом 1.2. Договору визначено мету використання БВ: санація від вершків правого схилу Євпаторійської балки в районі пр. Праці (заїзд з вулиці Яснополянська).

Передбачувана кількість БВ, що підлягають прийому: 1168 тон (п. 1.3. Договору).

Згідно з п. 3.1. Договору вартість послуг з прийому і утилізації БВ визначається сторонами в протоколі угоди про договірну ціну, який є невід'ємною частиною даного Договору (Додаток № 1).

За умовами п. 4.4.1. Договору на замовника покладено обов'язок сплатити виконавцю вартість послуг у тому розмірі, порядку та в той строк, який передбачено розділом « 3. Вартість послуг та порядок розрахунків» даного Договору.

В силу п. 3.2. Договору погоджена сума даного Договору складає 58 400, 00 грн., в т. ч. ПДВ 9 333, 33 грн. Остаточна сума даного Договору складається із вартості всіх наданих виконавцем послуг за період дії Договору.

Відповідно до п. 3.3. Договору розрахунки за послуги виконавця здійснюються замовником у вигляді оплати по факту.

Оплата послуг по факту здійснюється замовником безпосередньо після їх надання виконавцем, протягом 5 банківських днів на підставі оформленого виконавцем талону ваги, та рахунку на оплату послуг (п. 3.3.5. Договору).

Пунктом 3.3.2. Договору передбачено, що фактичний обсяг наданих виконавцем послуг визначається за підсумками кожного календарного місяця на підставі виписаних талонів ваги за відповідний місяць і зазначається в Акті приймання-передачі наданих послуг.

Згідно з п. 3.6. Договору акт приймання-передачі наданих послуг видається виконавцем не пізніше 10-го числа наступного місяця, після місяця надання послуг.

За умовами п. 5.1. Договору, замовник зобов'язаний впродовж 5 календарних днів (до 15-го числа місяця, що йде за звітним) підписати акт або надати мотивоване зауваження до нього. У разі відсутності зауважень у встановлений термін з боку замовника, послуги вважаються прийнятими, а акт затвердженим.

Мотивована відмова замовника від підписання прийому наданих виконавцем послуг має бути складена у письмовій формі і вручена виконавцю не пізніше 5 денного терміну з дня отримання замовником акту (але не пізніше 15 числа місяця, що йде за звітним). Виконавець зобов'язаний розглянути мотивовану відмову і направити свою відповідь замовнику не пізніше 10-денного терміну, з дня отримання відмови. У разі потреби, сторони складають двосторонній акт звіряння розрахунків і визначають перелік необхідних доопрацювань, а також терміни їх виконання. Якщо сторони не врегулювали це питання, суперечка розглядається в судовому порядку (п. 5.2. Договору).

Відповідно до п. 5.3. Договору акти приймання-передачі наданих послуг і податкові накладні представник замовника самостійно отримує в офісі виконавця. Виконавець може відправити вищезазначені документи поштою тільки в разі відмови замовника від прийняття документів в офісі, або своєчасного нез'явлення за документами.

На виконання умов Договору позивачем надані відповідачу послуги утилізації будівельних відходів на суму 51 520, 00 грн., що підтверджується Актами приймання-передачі наданих послуг № 78.10.14/10-1 від 31.10.2014 р. на суму 27 720, 00 грн., № 78.10.14/11-1 від 30.11.2014 р. на суму 23 800, 00 грн.

Також, згідно з актом приймання-передачі № 78.10.14/12-1 від 31.12.2014 р. позивач надав відповідачу послуги утилізації будівельних відходів на суму 6 880, 00 грн., однак, зазначений акт з боку відповідача підписаний не був, у зв'язку з чим позивач 03.05.2015 р. надіслав відповідачу означений акт для підписання поштою, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового переказу зі штрихкодовим ідентифікатором № 4900024764724.

Відповідно до інформаційного ресурсу Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» ukrposhta.ua/bardcodesingle/ відправлення за номером 4900024764724 вручене відповідачу 05.02.2015 р.

Таким чином, виходячи з умов п. п. 5.1., 5.2. Договору, відповідач повинен був у строк до 15.02.2015 р. підписати цей акт, або надати мотивоване зауваження до нього.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази надання відповідачем мотивованих зауважень до спірного акту, у зв'язку з чим зазначені в цьому акті послуги вважаються прийнятими, а сам акт затвердженим в силу п. 5.1. Договору.

Також, щодо вказаних господарських операцій позивачем було складено на ім'я відповідача податкові накладні № 36 від 31.10.2014 р., № 38 від 30.11.2014 р., № 15 від 31.12.2014 р.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Таким чином, на суму нарахованого податку на додану вартість позивач надав позивачу відповідні податкові накладні, у зв'язку з цим у відповідача виникло право на формування податкового кредиту, проте як у позивача виникли зобов'язання по податку на додану вартість.

Доказів не включення податку на додану вартість до податкового кредиту за спірними операціями відповідачем суду не надано. Також, доказів того, що ним не заявлялася до відшкодування відповідна сума податку, не подано.

Враховуючи зазначені обставини та відсутність мотивованої відмови відповідача від підписання актів, суд дійшов висновку про визнання ним факту надання позивачем послуг за такими актами.

Підставою звернення позивача з даним позовом до суду стало те, що відповідачем в порушення умов Договору надані позивачем послуги оплачені не були, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 58 400, 00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 2 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як зазначалось судом вище, умовами п. 3.3.5. Договору сторони передбачили, що оплата послуг по факту здійснюється замовником безпосередньо після їх надання виконавцем, протягом 5 банківських днів на підставі оформленого виконавцем талону ваги, та рахунку на оплату послуг.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв надані позивачем послуги, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 582, 22 грн. 3 % річних та 6 857, 90 грн. інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" № 62-97р від 03.04.1997 р.).

В силу приписів п. 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 6 857, 90 грн. суд вважає його арифметично невірним, оскільки під час розрахунку позивачем не було враховано приписів п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" відповідно до якого розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Згідно з вірним розрахунком розмір інфляційних втрат складає 5 315, 16 грн.

Також, суд вважає арифметично невірним наданий позивачем розрахунок 3% річних в сумі 582, 22 грн. через невірне визначення позивачем дати порушення відповідачем обов'язку по оплаті вартості наданих позивачем послуг за Актом № 78.10.14/10-1 від 31.10.2014 р.

Так, згідно з розрахунком суду розмір 3% річних складає 577, 66 грн.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення 7 294, 79 грн. пені, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 6.3. Договору передбачено, що у разі прострочення оплати за надані послуги замовник зобов'язаний сплатити виконавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Позивач нарахував відповідачу 7 294, 79 грн. пені, розрахунок якої є невірним через невірне визначення позивачем дати порушення відповідачем обов'язку по оплаті вартості наданих позивачем послуг за Актом № 78.10.14/10-1 від 31.10.2014 р.

Так, згідно з розрахунком суду розмір пені складає 7 256, 82 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості наданих позивачем послуг утилізації будівельних відходів, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, ст. ст. 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпел Гріффін Груп» (01033, місто Київ, вулиця Шота Руставелі, будинок 38 Б, кімната 12; код ЄДРПОУ 35634872) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельні відходи» (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпропетровськ, вулиця Клари Цеткін, будинок 6-А; код ЄДРПОУ 34365747) 58 400 (п'ятдесят вісім тисяч чотириста) грн. 00 коп. основного боргу, 577 (п'ятсот сімдесят сім) грн. 66 коп. 3% річних, 5 315 (п'ять тисяч триста п'ятнадцять) грн. 16 коп. інфляційних втрат, 7 256 (сім тисяч двісті п'ятдесят шість) грн. 82 коп. пені та 1 787 (одну тисячу сімсот вісімдесят сім) грн. 40 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.08.2015 р.

Суддя В.С. Ломака