Постанова № 48246971, 06.08.2015, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2015 р. Справа № 805/2256/15-а

приміщення суду за адресою: 84112, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 2

Донецький окружний адміністративний суд в складі судді Аканова О.О., розглянувши у приміщенні суду за адресою : 84112, Донецька область, місто Слов’янськ, вулиця Добровольського, 2, у письмовому провадженні позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЗ «АЗОВ-СХІД» до маріупольської об’єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Донецькій області про визнання недійсною та скасування податкової вимоги відповідача № 1978-25 від 13.05.2015 року, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ВЕЗ «АЗОВ-СХІД» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до маріупольської об’єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Донецькій області про визнання недійсною та скасування податкової вимоги відповідача № 1978-25 від 13.05.2015 року.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у відповідності до Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” від 02.09.2014 №1669-VII під час проведення антитерористичної операції суб’єкти господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, звільняються від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Зазначає, що вони розташовані у м. Маріуполь, а тому вони вважають що їх звільнено від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

А тому, просять суд визнати недійсною та скасувати податкову вимогу відповідача № 1978-25 від 13.05.2015 року.

Представник позивача просив суд задовольнити їх позов та розглянути справу у письмовому провадженні.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає можливим розглянути справу у письмовому провадженні.

За приписами ч.1 статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, суд встановив.

Судом встановлено, що борг у позивача виник внаслідок несплати орендних платежів за оренду земельної ділянки за березень 2015 року.

13.05.2015 маріупольською об’єднаною державною податковою інспекцією Головного Управління Міндоходів у Донецькій області сформовано податкову вимогу форми Ю №1978-25, відповідно до якої сума податкового боргу ТОВ «ВЕЗ «АЗОВ-СХІД» становить 164968,12 грн.

Вважаючи, що позивач звільнений від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності, ТОВ «ВЕЗ «АЗОВ-СХІД» звернулось до суду.

Відповідно до ст.1 Податкового кодексу України, Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу.

Відповідно до пп.9.1.10 п.9.1 ст.9 Податкового кодексу, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, до загальнодержавних податків та зборів відноситься плата за землю.

Таким чином, Податковий кодекс України є спеціальним кодифікованим законом, виключно яким врегульовано відносини у сфері оподаткування, в тому числі й в частині справляння плати за землю.

Статтею 2 Кодексу встановлено, що зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Відповідно до п.15.1 ст.15 Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Пунктом 46.1 ст. 46 Податкового кодексу визначено, що податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків п.49.1 ст.49 Податкового кодексу.

Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України.

Відповідно до статті 285 Податкового кодексу України, базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Пунктом 286.2 статті 286 Податкового кодексу України визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Згідно з пунктом 287.3 статті 287 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

У відповідності до статті 288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

Відповідно до п.54.1 ст.54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Пунктом 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України передбачено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу п. 59.3 ст. 59 Податкового кодексу України.

З метою погашення податкового боргу, маріупольська ОДПІ Головного Управління Міндоходів у Донецькій області вжила заходи передбачені статтею 59 Податкового кодексу України, а саме : відповідачу була направлена податкова вимога форми Ю №1978-25 від 13.05.2015 року.

Вказана податкова вимога була залишена позивачем без задоволення.

Підпунктом 16.1.4. ст. 16 Податкового кодексу України, передбачено зобов’язання платника податків сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до п. п. 14.1.175. п.14.1 ст.14 Податкового Кодексу України, податковий борг - сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Щодо посилання позивача на те, що вони звільнені від сплати податку за користування земельними ділянками відповідно до Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” та Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 № 1053-р, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб’єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення визначені Законом України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”.

Відповідно до вказаного Закону, визначено дату початку проведення антитерористичної операції, а саме, відповідно до статті 1 Закону період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Таким чином, датою проведення антитерористичної операції є 14.04.2014року.

Згідно з абзацом другим статті 1 Закону “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

У відповідності до статті 6 Закону, під час проведення антитерористичної операції звільнено суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Суд вважає за необхідне зазначити, що Законом №1669 не визначено порядок застосування вказаних, зокрема, у статті 6 тимчасових заходів. Прийняття такого Закону не зумовило зупинення або зміну: порядку адміністрування податків та зборів; права та обов'язки платників податків та зборів; компетенцію контролюючих органів; повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю; а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Тобто, Закон №1669 не змінив регулювання податкових відносин, які врегульовані спеціальним законом – Податковим кодексом України, який, відповідно, і має вищу юридичну силу порівняно із Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

З цих підстав є безпідставними посилання позивача на те, що у перехідних положеннях Закону №1669 вказано, що закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Для забезпечення дії Закону “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 № 1053-р затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Проте, 05.11.2014 Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1079-р дію Розпорядження від 30.10.2014 № 1053-р зупинено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 липня 2015 року у справі № К/800/19383/15 касаційну скаргу Кабінету Міністрів України – задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2015 року у справі № 826/18327/14 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва по справі №826/18330/14 від 09.02.2015 року за позовом Адвокатського об'єднання «Головань і партнери» до Кабінету Міністрів України, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрспецмаш» про визнання протиправним та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 1079-р «Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 року № 1053-р.» - задоволено частково. Визнано нечинним розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 1079-р «Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 року № 1053-р.». В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду по справі №826/18330/14 від 15.04.2015 року апеляційна скарга Кабінету Міністрів України залишена без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.02.2015 року - без змін.

Не погодившись з прийнятим судовим рішенням КМУ звернувся до ВАС України з касаційною скаргою. Ухвалою ВАС України від 19.05.2015 року відкрито касаційне провадження К/800/19984/15 та зупинено до розгляду касаційної скарги виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 лютого 2015 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2015 року.

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ТОВ «ВЕЗ «АЗОВ-СХІД» зареєстровано за адресою : 87532, Д/о, м. Маріуполь, вул. Енгельса, 39 «А» входить до зазначеного переліку.

Разом з тим, суд вважає, що ТОВ «ВЕЗ «АЗОВ-СХІД» не звільняється від виконання своїх обов'язків щодо сплати податкового боргу орендної плати за землю на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану, оскільки позивач не врахував розпорядження КМУ № 1079-р від 05.11.2014 року, тобто, у податкового органу були відсутні підстави для звільнення позивача від сплати орендної плати за земельну ділянку державної і комунальної власності, оскільки без визначення населених пунктів в яких проводиться АТО, не можливо застосувати положення Закону України від 02.09.2014 № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Таким чином, на даний момент перелік населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція, є невизначеним, що робить неможливим застосовування положень Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”.

Також, на сьогодні не розроблено порядок застосування вказаних у статті 6 зазначеного Закону податкових пільг, а також не внесено відповідних змін до Податкового кодексу України.

За наведених обставин, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що фактично, спір між сторонами виник з приводу застосування Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та Податкового кодексу України.

За приписом частини третьої статті 2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 71 КАС, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, виходячи із змісту заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позові доводи позивача є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Зважаючи, що позивачем при поданні позовну сплачено 10 відсотків розміру ставки судового збору, відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір», решта суми судового збору стягується з позивача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги (1,5 х 1218 = 1827 - 487,20 = 1339,80грн.).

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 183-3, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову товариству з обмеженою відповідальністю «ВЕЗ «АЗОВ-СХІД» до маріупольської об’єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Донецькій області про визнання недійсною та скасування податкової вимоги відповідача № 1978-25 від 13.05.2015 року - відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЗ «АЗОВ-СХІД» (31674430) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1339,80грн.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її отримання.

Суддя Аканов О.О.