Рішення № 48229447, 17.06.2014, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа № 0538/8807/2012

Провадження № 2/265/515/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2014 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Вайновського А. М.,

при секретарі Кир'яновій Г.В.,

за участю позивача ОСОБА_1 та його представника - адвоката ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3 та її представника - адвоката Худєєвої Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договорів дарування недійсними,

третя особа - приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Борисевич Т.С., -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2012 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування приміщення 4-5 в будинку АДРЕСА_2 від 21.01.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Борисевич Т.С. за реєстровим № 107, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3; квартири АДРЕСА_1 від 21.01.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Борисевич Т.С. за реєстровим № 105, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, на підставі того, що дані угоди він укладав під впливом тяжкої обставини. В подальшому ОСОБА_1 змінив підстави позову та просив суд визнати дані угоди недійсними внаслідок їх фіктивності. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 17.07.2010 року йому на праві власності належало нежиле приміщення 4-5 будинку АДРЕСА_2. У даному приміщенні з 2000 року він здійснює підприємницьку діяльність, а саме за допомогою найманих працівників надає перукарські послуги в перукарні «ІНФОРМАЦІЯ_3». Приміщення придбавалося ним у кредит. За договором кредиту почала утворюватися заборгованість, тому він поїхав в райони Крайньої Півночі на заробітки, де працював у період з 01.01.2010 року по 07.07.2011 року у ТОВ «Єлітстройкомплект» на посаді механіка-водія. Після повернення він погасив заборгованість за кредитом. Також на праві власності йому належала квартира АДРЕСА_1. 21.01.2010 року між ним та його донькою ОСОБА_3 були укладені договори дарування зазначеного приміщення та вказаної квартири. Причиною укладення даних договорів явилося те, що 11.12.2007 року він уклав кредитний договір № 102/248/2007 року з АТ «ОТП-Банк» на суму 30000,00 доларів США, на придбання приміщень 4-5 будинку АДРЕСА_2. На забезпечення даного договору ним було укладено договір іпотеки на квартиру АДРЕСА_2. Крім того, 27.05.2008 року між ним та ЗАТ «Альфа-Банк» було укладено договір поруки, відповідно до якого він взяв на себе зобов'язання перед кредитором відповідати за зобов'язаннями ОСОБА_7, які виникають з кредитного договору № 0013469 від 27.05.2008 року у повному обсязі. Боржник ОСОБА_7 порушила зобов'язання в частині своєчасного погашення кредиту та процентів, в результаті чого виникла заборгованість в сумі 127440,60 гривень. На підставі рішення постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадської організації «Всеукраїнська фінансова спілка» № 675-3/09 від 18.06.2009 року підлягає стягненню з нього, ОСОБА_8, ОСОБА_7 заборгованість за кредитним договором у розмірі 127440,60 гривень. На підставі цього рішення було видано виконавчий лист № 6-53/10 від 19.01.2010 року. Йому зателефонувала ОСОБА_7 та повідомила про це, а також про те, що якщо вона у добровільному порядку не погасить борг за кредитом протягом п'яти днів, то виконавча служба в обов'язковому порядку буде перевіряти у боржників наявність майна для послідуючого арешту. Також про це йому повідомив адвокат, у якого він консультувався. Він вирішив повернутися у Маріуполь для оформлення спірних угод виключно з метою зміни власника належного йому майна та уникнення його реалізації даного виконавчою службою. З цією метою він отримав на підприємстві позику у розмірі 105000,00 рублів, що еквівалентно 28000,00 гривень, для оплати проїзду у місто Маріуполь та назад, при цьому працевлаштувавшись тільки 01.01.2010 року. Всі ці обставини свідчать про те, що у нього була погроза втрати майна, для чого він був вимушений укласти спірні угоди. Крім того, звертає увагу на те, що всі оригінали правовстановлюючих документів на квартиру та нежиле приміщення, всі технічні документи, пов'язані з експлуатацією квартири, ключі від вхідних замків знаходилися у нього, відповідач не має доступу до квартири, в нежилих приміщеннях він по сьогодення здійснює підприємницьку діяльність. Таким чином, між ним та відповідачем спірні правочини були укладені виключно для юридичної зміни власника майна, що гарантувало б збереження цього майна. Відповідач знала з якою метою укладаються договори дарування, оскільки за попередньої домовленості ними було встановлено, що хоча і юридично відповідач стає власником майна, однак ніколи розпоряджатися ним не буде, тобто фактичним власником буде залишатися він, та на першу його вимогу відповідач поверне його майно. Крім того, фіктивність укладених угод підтверджується тим, що у нього крім цього майна нічого не було, тому він не міг залишити себе не забезпеченим житлом та передати відповідачці свій бізнес, оскільки вона не є суб'єктом підприємницької діяльності.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, надавши пояснення аналогічні, викладеним у позові, та просили позов задовольнити. Представник позивача ОСОБА_2 додатково пояснила, що позивач звернувся до суду з позовом, коли у банку спливли строки для звернення до суду з виконавчим листом. Будинок, у якому зараз проживає позивач, належить його дружині та не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, про що вказано в договорі купівлі-продажу будинку.

Відповідач ОСОБА_3 пред'явлені позовні вимоги у судовому засіданні не визнала та пояснила, що 21.01.2010 року батько подарував їй квартиру та нежиле приміщення для розвитку її бізнесу. При укладанні договору казав, що оскільки він раніше не платив їй аліменти, то дарує майно. При цьому батько не казав, що це тимчасово, віддав їй всі документи на нерухомість, а після свого повернення забрав у неї документи з метою проведення начебто якоїсь звірки. До квартири по вулиці Горлівській вона мала доступ, поточні комунальні платежі сплачувала декілька разів, а в подальшому не сплачувала через фінансову неспроможність, оскільки навчалася. Квитанцій про сплату надати не може, оскільки віддала їх батьку разом з документами. Підприємницькою діяльністю вона не займалася, бізнес не контролювала. Батько казав їй, що купив будинок, та робить в ньому ремонт. Вона сама не зверталася до суду з питанням щодо повернення їй документів на квартиру. Просила суду відмовити у задоволені позову.

Представник відповідача Худєєва Н.М. повністю підтримала пояснення довірителя, просила у задоволенні позову відмовити.

Третя особа - приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Борисевич Т.С. до суду не з'явилася, надавши заяву про розгляд справи у її відсутність. Вирішення справи покладала на розсуд суду.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснила, що ОСОБА_1 знає, з 2007 року працює у його перукарні, розташованій по АДРЕСА_2. Знає також і його доньку ОСОБА_3. У 2009 році ОСОБА_1 поїхав на Північ, а справи перукарні залишив на її сестру ОСОБА_10 Після цього він декілька разів не на довго приїздив у Маріуполь у справах. ОСОБА_3 за час відсутності батька до перукарні заходила один раз забрати гроші у сумі 600,00 гривень, які вона видала з каси перукарні за розпорядженням ОСОБА_1, який телефонував їй напередодні. Після цього вона її більше ніколи не бачила. У перукарні є сейф, ключ від якого знаходився у її сестри та передавався позмінно. Зі слів сестри знає, що коли ОСОБА_1 виїздив на Північ, то у сейфі зберігалися якісь документи на перукарню. Комунальні платежі у перукарні сплачувала ОСОБА_10

Свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що ОСОБА_1 знає біля 12 років, та знає його доньку ОСОБА_3. Вона брала кредит на ремонт в кафе. ОСОБА_1 був її поручителем. У зв'язку з економічною кризою у неї створилася заборгованість за кредитом. Договори дарування укладалися для того, щоби врятувати майно ОСОБА_1 Вона після укладання угод, допомагала ОСОБА_1 реєструвати документи в БТІ м. Маріуполя. Перед укладанням договорів дарування ОСОБА_1 розмовляв з донькою про наслідки укладених договорів, було сказано, про необхідність тимчасового оформлення майна на неї, в подальшому майно буде оформлено на нього, вона була присутня при цьому розговорі. ОСОБА_3 погоджувалася повернути майно батьку. ОСОБА_1 приїхав з районів Крайньої Півночі після того як був виписаний виконавчий лист. Вона була присутня при укладенні договорів дарування. Документи на майно знаходилися у ОСОБА_1 в перукарні, вона та ОСОБА_3 віднесли ці документи в перукарню. У даний час кредит погашається з пенсії її матері ОСОБА_11, на яку оформлено кредит.

Свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що знає ОСОБА_1 понад 15 років, також знає його доньку ОСОБА_3. ОСОБА_1 є її сусідом та постійно проживав у квартирі АДРЕСА_3. З 2009 року він виїздив на Північ. Коли виїздив, то у квартирі ніхто не проживав, ключі від квартири з метою її догляду він залишав у неї. Дані ключі вона ніколи і нікому більше не передавала. Навесні 2011 року ОСОБА_1 повернувся та вселився до квартири, а через деякий час переїхав до будинку.

Свідок ОСОБА_12 суду пояснила, що ОСОБА_1 знає понад 15 років, вони є сусідами. Із його донькою вона не знайома. Приблизно 6-7 років тому ОСОБА_1 виїздив на Північ, у нього там була жінка. За час його відсутності та на його прохання вона збирала всі квитанції по комунальних платежах на квартиру. Повернувшись близько 2 років тому він забрав у неї всі квитанції та проживав у квартирі. За час відсутності позивача у квартирі вона нікого не бачила, у ній ніхто не проживав.

Свідок ОСОБА_13 суду пояснила, що знає ОСОБА_1 понад 20 років, є його кумою. Його доньку ОСОБА_3 знає від народження. Їй відомо про угоди дарування у 2010 році, оскільки вона приходила до них у гості. Гюльміра їй казала, що батько подарував їй квартиру та нежитлові приміщення, вона бачила ці договори. Вона зрозуміла цю ситуацію так, що ОСОБА_1 вирішив залишити місто Маріуполь та все подарувати донці. Повернувшись з Півночі він почав вимагати повернення майна. Зі слів ОСОБА_3 знає, що вона ходила до квартири, прибиралася у ній. Хто сплачував комунальні послуги вона не знає.

Свідок ОСОБА_14 суду пояснила, що ОСОБА_1 її колишній чоловік, ОСОБА_3 її донька. Їй відомо, що в 2010 році ОСОБА_1 до від'їзду на Крайню Північ приніс доньці документи та сказав, що хоче подарувати їй квартиру, оскільки він не платив аліменти. Після того як подарував квартиру, він приїхав та попросив документи щоби зробити звірку та більш він їй не повертав документи. У них не було домовленості про повернення майна батьку.

Суд вислухавши пояснення сторін та їх представників, пояснення свідків, дослідивши письмові матеріали справи, приходить до висновку про обґрунтованість пред'явленого позову з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на киї вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом встановлено, що 27 травня 2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1, було укладеного договір поруки № SМЕ 00113469, відповідно до умов якого останній взяв на себе зобов'язання відповідати перед кредитором за зобов'язаннями ОСОБА_7, які виникають з умов кредитного договору № SМЕ 00113469 від 27.05.2008 року (т. 1 а.с. 31).

Рішенням постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнська фінансова спілка» № 675-3/09 від 18 червня 2009 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_7 заборгованість за кредитним договором № SМЕ 00113469 від 27.05.2008 року у розмірі 127440,60 гривень (т. 1 а.с. 33-35).

На підставі зазначеного рішення було видано виконавчий лист № 6-53/10 від 19.01.2010 року (т. 1 а.с. 32).

З трудової книжки на ім'я ОСОБА_1 вбачається, що він працевлаштувався в районі Крайньої Півночі у ТОВ «Єлітстройкомплект» механіком-водієм з 01.01.2010 року по 07.07.2011 року (т. 1 а.с. 36-37).

Згідно із проїзними документами, наданими позивачем ОСОБА_1, 09 січня 2010 року він знаходився у дорозі кінцевим пунктом призначення - м. Маріуполь (т. 1 а.с 164).

21 січня 2010 року між дарувателем ОСОБА_1 та обдарованою - його донькою ОСОБА_3 було укладено наступні договори дарування:

- договір дарування приміщення 4-5 будинку АДРЕСА_2, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Борисевич Т.С. від 21.01.2010 року за реєстровим № 107, зареєстрований Маріупольським БТІ від 04.02.2010 року;

- договір дарування квартири АДРЕСА_3, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Борисевич Т.С. від 21.01.2010 року за реєстровим № 105, зареєстрований Маріупольським БТІ 04.02.2010 року (т. 1 а.с. 18-19, 38-39).

Згідно із інформаційними довідками з Державного реєстру речових правах на нерухоме майно, на момент посвідчення спірних угод дарування зазначені об'єкти нерухомості під арештом чи забороною на відчуження не перебували (т. 2 а.с. 35-38, 41-44).

Відповідно до довідок про склад сім'ї ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_3 За даною адресою не зареєстрована, не проживала та не проживає. За даною адресою з 23.02.2001 року проживає ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 25-26).

Оплату квартплати та поточних комунальних послуг квартири після укладання договорів дарування згідно із наданими квитанціями здійснював ОСОБА_1 та відповідні особисті рахунки оформлені на його ім'я (т. 1 а.с. 166-175).

З виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вбачається, що ОСОБА_1 з 03.04.1998 року зареєстрований як фізична особа-підприємець. Дані про перебування фізичної особи-підприємця в процесі припинення підприємницької діяльності відсутні (т. 1 а.с. 165).

Відповідачем не спростовувався факт здійснення ОСОБА_1 підприємницької діяльністі після укладання спірних угод дарування, а саме надання перукарських послуг у перукарні «ІНФОРМАЦІЯ_3», що розташована в нежилому приміщення 4-5 будинку АДРЕСА_2.

Даний фат також підтверджується трудовими договорами, укладеними між ОСОБА_1 із робітниками ОСОБА_10 від 26.02.2002 року та ОСОБА_9 від 13.01.2010 року.(т. 1 а.с. 22,23).

З відповіді Орджонікідзевського ВДВС Маріупольського МУЮ вбачається, що 02.08.2010 року до відділу надійшла заява ЗАТ «Альфа-Банк» про прийняття виконавчого листа № 6-53, виданого 19.01.2010 року Новозаводським районним судом м. Чернігова, про стягнення солідарно з ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у сумі 127440,60 гривень, судових витрат у розмірі 800,00 гривень, а всього 128240,60 гривень, та пені за договором поруки 41627,33 гривень.

04 серпня 2010 року державним виконавцем винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження на підставі п. 6 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження».

01 лютого 2011 року до відділу повторно надійшла заява ПАТ «Альфа-Банк» про прийняття зазначеного виконавчого листа до провадження.

03 лютого 2011року державним виконавцем винесено постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження на підставі п. 6 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» (т. 1 а.с. 151).

Із даним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 24.10.2012 року, тобто після спливу строку для пред'явлення виконавчого листа для виконання, передбаченого Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

В керівних роз'ясненнях п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року N 9, зазначено, що, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Статтею 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

За змістом ст. 234 ЦК України фіктивний правочин вчиняється його учасниками без наміру виникнення, зміни або припинення цивільних прав і обов'язків, тобто «про людське око», знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину його учасники мають інші цілі, ніж ті, що ним передбачені. Причому справжні їх цілі можуть бути як протизаконними (наприклад, укладання громадянином договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації, або для ухилення від виконання грошових зобов'язань), так і цілком законними. Водночас фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений (нотаріальне посвідчення, державна реєстрація).

Сам по собі факт невиконання учасниками правочину його умов не робить його фіктивним. Позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки на момент вчинення правочину.

Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд з урахуванням вищенаведених норм права, матеріалів справи, пояснень свідків ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, дослідивши та оцінивши усі доказі у справі, приходить до висновку, що спірні договори дарування за своєю природою є фіктивними, оскільки позивач ОСОБА_1 не мав наміру створити правові наслідки у вигляді зміни власника майна, а вчинив договори дарування майна на ім'я своєї доньки лише з метою приховання свого майна перед кредитором ЗАТ «Альфа-Банк». У свою чергу відповідач ОСОБА_3 від моменту укладення спірних угод дарування і до сьогодення не є підприємцем, справами перукарні, розташованої у подарованих їй нежилих приміщеннях, ніколи не цікавилася та не вчиняла щодо цих приміщень жодних дій, притаманних власникові. У квартирі ж відповідач жодного дня не проживала, поточних комунальних платежів не здійснювала, документів, як від квартири, так і від нежилих приміщень, в оперативному управлінні не мала. При цьому з приводу витребування правовстановлюючих документів від батька та захисту свого начебто порушеного права вона нікуди не зверталася, не порушувала питань з цього приводу перед компетентними органами.

Наведене свідчить про обізнаність відповідача ОСОБА_3 щодо обставин укладення угод дарування, а отже вказує на наявність умислу з її боку на їх укладення саме у такий спосіб з метою приховання майна батька ОСОБА_1 від кредиторів.

При цьому суд не приймає до уваги посилання відповідача ОСОБА_3 та її представника Худєєвої Н.М. на те, що ОСОБА_1 забезпечений на праві власності житлом, а саме будинком № 7 по вулиці Олімпійській у м. Маріуполі, оскільки даний будинок належить його дружині ОСОБА_15, шлюб з якою зареєстрований 07.10.2011 року, та придбано нею у власність на підставі договору купівлі-продажу від 14.05.2012 року за особисті кошти (т. 1 а.с. 160, 161-162).

Також суд не приймає до уваги посилання відповідача ОСОБА_3 в частині того, що батько подарував їй майно внаслідок несплати їй аліментів, оскільки жодних доказів на підтвердження цих пояснень нею надано не було.

У відповідності до положень ст. 88 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача витрати з оплати судового збору у розмірі 215,00 гривень, а також на користь держави судовий збір у розмірі 655,67 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 15, 11, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договорів дарування недійсними - задовольнити.

Договір дарування приміщення № 4-5 будинку АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Борисевич Т.С. від 21 січня 2010 року за реєстровим № 107, зареєстрований у Маріупольському БТІ від 04 лютого 2010 року за реєстраційним № 24230781- визнати недійсним.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІПН НОМЕР_1), право власності на приміщення № 4-5 будинку АДРЕСА_2 Донецької області.

Договір дарування квартири АДРЕСА_3, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Борисевич Т.С. від 21 січня 2010 року за реєстровим № 105, зареєстрований в Маріупольському БТІ від 04 лютого 2010 року за реєстраційним № 5281954 - визнати недійсним.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІПН НОМЕР_1), право власності на квартиру АДРЕСА_3

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору у розмірі 215 (двісті п'ятнадцять) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 655 (шістсот п'ятдесят п'ять) гривень 67 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя _______