Постанова № 48217854, 06.08.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" серпня 2015 р. Справа № 907/14/15

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кравчук Н.М.

суддів Гнатюк Г.М.

Мирутенко О.Л.

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (надалі ФОП ОСОБА_2.), б/н від 20.04.2015р. (вх. ЛАГС № 01-05/1887/15 від 27.04.2015р.)

на рішення господарського суду Закарпатської області від 31.03.2015р.

у справі № 907/14/15

за позовом: прокурора міста Ужгорода в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації, м. Ужгород та державного підприємства „Ужгородське лісове господарство", м. Ужгород

до відповідача-1: Ужгородської міської ради, м. Ужгород

до відповідача-2: Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради, м. Ужгород

до відповідача-3: ФОП ОСОБА_2, м. Ужгород

про визнання недійсним пункту 1.9 рішення 5 сесії Ужгородської міської ради 5 скликання №1317 від 04.12.2009р., визнання недійсним договору оренди землі від 12.04.2010р. та зобов'язання звільнити земельну ділянку площею 0,0360га та повернути її

за участю учасників судового процесу:

від прокуратури: Яворський Я.Т. - прокурор відділу

від позивача-1: не з'явився;

від позивача-2: не з'явився;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: не з'явився;

від відповідача-3: не з'явився

Прокурору роз'яснені права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 28, 29 ГПК України. Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу та заяв про відвід суддів від учасників судового процесу не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 31.03.2015р. (суддя О.Ф. Ремецькі) у справі № 907/14/15 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним пункт 1.9 рішення 5 сесії Ужгородської міської ради 5 скликання № 1317 від 04.12.2009р., яким вилучено земельну ділянку площею 0,036 га ДП "Ужгородське лісове господарство" в АДРЕСА_1 та затверджено проект землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки з передачею її в оренду ФОП ОСОБА_2 строком на 5 років для будівництва кафе з магазином. Визнано недійсними договір оренди землі від 12.04.2010р., укладений між територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради та ФОП ОСОБА_2. Зобов'язано ФОП ОСОБА_2 звільнити земельну ділянку площею 0,0360 га та повернути її до земель ДП „Ужгородське лісове господарство". Стягнуто солідарно з Ужгородської міської ради, з Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради та з ФОП ОСОБА_2 в дохід Державного бюджету суму 1 218,00 грн. судового збору.

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що згоди на вилучення спірної земельної ділянки ДП "Ужгородське лісове господарство" не надавало, а отже, рішення Ужгородської міської ради №1317 від 04.12.2009р. в частині вилучення земельної ділянки та надання її в оренду відповідачу-3 прийнято без згоди постійного землекористувача. Також суд дійшов висновку, що допущено порушення законодавства при зміні цільового призначення спірної земельної ділянки, зокрема, при затвердженні проекту землеустрою та передачі у користування зазначеної земельної ділянки в районі вул. Собранецької, не дотримано вимог ч.4 ст. 20, ч.7 ст. 123 3емельного кодексу України та ст. 9 Закону України „Про державну експертизу землевпорядної документації" (проект землеустрою відсутній). Враховуючи вище встановлений факт невідповідності рішення міської ради приписам законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку про визнання недійсним укладеного договору оренди земельної ділянки від 12.04.2010р.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ФОП ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані нею докази та аргументи, а відтак, винесено необ'єктивне рішення, просить його скасувати, прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог повністю. Зокрема, скаржник зазначає, що позивачами не було доведено належними та допустимими доказами порушення Ужгородською міською радою вимог ст.ст.12, 40, 92, 121, 127 та розділу Х перехідних положень Земельного Кодексу України при прийняті рішення № 3117 від 04.12.2009р., оскільки спірна земельна ділянка знаходиться в межах міста, відтак, Закарпатська ОДА не є належним позивачем у справі. Крім того, вважає, що оскаржуване рішення прийняте за попереднім погодженням із власником цієї земельної ділянки, доказом чого є, на думку скаржника, висновок ДП «Ужгородське лісове господарство» щодо вилучення та відведення цієї земельної ділянки. Наводить скаржник і інші підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Згідно довідки про автоматичний розподіл справ між суддями від 27.04.2015р. дану справу розподілено до розгляду судді-доповідачу Кравчук Н.М., склад колегії сформований з суддів: Кравчук Н.М. - головуючий суддя, Гнатюк Г.М. та Мирутенко О.Л.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 30.04.2015р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 21.05.2015р.

У зв'язку з перебуванням судді Гнатюк Г.М. у відпустці, розпорядженням в.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 21.05.2015р. внесено зміни у склад колегії суддів по розгляду справи № 907/14/15, замість судді Гнатюк Г.М. введено суддю Якімець Г.Г.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 21.05.2015р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 11.06.2015р.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 11.06.2015р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 21.07.2015р.

У зв'язку з перебуванням судді Якімець Г.Г. у відпустці, розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 21.07.2015р. внесено зміни у склад колегії суддів по розгляду справи № 907/14/15, замість судді Якімець Г.Г. введено суддю Гнатюк Г.М.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 21.07.2015р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 06.08.2015р.

Прокурор в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечив з підстав, викладених у поясненнях по справі (зареєстроване в канцелярії суду за вх№ 01-04/3496/15 від 03.06.2015р.), просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Позивачі-1, 2 участі представників в судове засідання жодного разу не забезпечили, причини неявки не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідачі-1, 2 участі представників в судове засідання жодного разу не забезпечили, причини неявки не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце розгляду справи. У письмових пояснення на апеляційну скаргу, надісланих на адресу суду, доводи апеляційної скарги підтримують повністю, тому просять суд її задоволити, а рішення суду першої інстанції скасувати (зареєстроване в канцелярії суду за вх№ 01-04/4086/15 від 24.06.2015р.).

Відповідач-3 участі уповноваженого представника в судове засіданні 06.08.2015р. не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. Надіслав клопотання б/н від 24.07.2015р. про долучення до матеріалів справи довідки по формі 6-зем № 97 від 04.06.2009р. та висновок ДП «Ужгородське лісове господарство» № 03-606 від 15.12.2008р. (зареєстроване в канцелярії суду за вх№ 01-04/4698/15 від 27.07.2015р.).

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Закарпатське обласне управління лісового господарства 20.06.2007р. листом повідомило директора ДП "Ужгородське лісове господарство", що обласним управлінням лісового господарства рішенням комісії від 08.06.2007р. №11 буде надано попереднє погодження на збір матеріалів, у відповідності до чинного законодавства, на вилучення земельної ділянки ДП Ужгородське ЛГ", Ужгородського лісництва, кв.13/5, площею 0,03га, для створення рекреаційно-комерційної зони відпочинку ПП ОСОБА_2, за виконання зазначених в цьому листі умов (а.с. 59).

В свою чергу, ДП "Ужгородське ЛГ" своїм листом №03-326 від 25.06.07р. повідомило ФОП ОСОБА_2 про прийняте рішення (а.с. 58).

Рішенням Ужгородської міської ради № 461 від 27.09.2007р. надано ПП ОСОБА_2 дозвіл на збір матеріалів попереднього погодження місця розташування земельної ділянки пл.0,036 га у АДРЕСА_1.

Рішенням Ужгородської міської ради № 573 від 29.12.2007р. вирішено затвердити ФОП ОСОБА_2 матеріали погодження та погодити вибір земельної ділянки пл.0,036 га для будівництва кафе з магазином по АДРЕСА_1 за рахунок землекористування ДП „Ужгородське лісове господарство" (а.с. 35).

ДП «Ужгородське лісове господарство» листом №03-491 від 24.09.2008р. інформувало підприємця ОСОБА_2, що за дорученням Держкомлісгоспу від 23.04.2008р. №15, на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.04.2008р. № 610-р, призупинено прийняття рішень про надання згоди на вилучення земельних лісових ділянок, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення до законодавчого врегулювання питань запобігання зловживання у цій сфері (а.с. 149).

ПП ОСОБА_2, вважаючи такі дії ДП «Ужгородське лісове господарство» незаконними, оскаржила їх в судовому порядку.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.11.2008р. у справі № 2а-2171/08 задоволено позов ПП ОСОБА_2 до Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства особі ДП "Ужгородське лісове господарство" та зобов'язано дане державне лісогосподарське підприємство вирішити питання щодо надання ПП ОСОБА_2. згоди на відведення земельної ділянки площею 0,0360 га для будівництва кафе з магазином по АДРЕСА_1 у місті Ужгороді за рахунок свого землекористування (а.с. 37-40).

Отримавши дану постанову суду, ДП «Ужгородське лісове господарство» листом № 03-605 від 25.12.2008р. проінформувало ПП. ОСОБА_2, що для надання згоди на відведення спірної земельної ділянки потрібно оплатити збитки в зв'язку з вилученням земельної ділянки (а.с. 61).

На виконання вимог цього листа було створено комісію з визначення збитків, визначено їх розмір (а.с. 62-70).

Матеріалами справи підтверджено сплату ПП ОСОБА_2 у повному розмірі втрат лісогосподарського виробництва за зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки з лісових земель до нелісових, а також збитки, завдані вилученням земельної ділянки лісовому господарству (а.с. 92-95).

04.12.2009р. Ужгородська міська рада прийняла рішення № 1317, яким, зокрема, п.1.9 вилучено земельну ділянку площею 0,036 га ДП "Ужгородське лісове господарство" в АДРЕСА_1 та затверджено проект землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки з передачею її в оренду ПП ОСОБА_2 строком на 5 років для будівництва кафе з магазином (а.с. 27).

28.12.2009р. ПП. ОСОБА_2 звернулась до відділу державного комітету України із земельних ресурсів у м. Ужгороді із проханням затвердити план-схему земельної ділянки. Начальник даного відділу Барчан І.В. відмовив підприємцю у погодженні документації.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду від 23.02.2010р. по справі №31779/10/9104 задоволено позов ПП ОСОБА_2 до начальника відділу державного комітету України із земельних ресурсів у м. Ужгороді Барчана І.В., визнано неправомірною відмову Барчана І.В. у погодженні документації для укладення договору оренди земельної ділянки ПП ОСОБА_2 з Ужгородською міською радою згідно рішення міської ради №1317 від 04.12.2009р. та зобов'язано Барчана І.В. погодити ПП ОСОБА_2. всю необхідну документацію для укладення нею договору оренди земельної ділянки.

12.04.2010р. між територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради, від імені якої діє Департамент міського господарства Ужгородської міської ради (орендодавець) та ПП ОСОБА_2 (орендар) укладено договір оренди землі, згідно умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 360 м2 для будівництва кафе з магазином, яка знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с. 73-76).

12.04.2010р. між сторонами був підписаний акт № 1236 приймання-передачі земельної ділянки (а.с. 77). Даний договір укладено на п»ять років.

15.12.2011р. постановою Львівського апеляційного адміністративного суду по справі №31779/10/9104 було задоволено апеляційну скаргу прокурора Закарпатської області та скасовано постанову Ужгородського міськрайонного суду від 23.02.2010р., прийнято нову постанову, якою у позові відмовлено. У даній справі суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що рішення Ужгородської міської ради про надання спірної земельної ділянки в оренду ПП ОСОБА_2 суперечить вимогам Земельного кодексу України, поза як даним рішенням затверджено проект відведення земельної ділянки без його погодження органом по земельних ресурсах, без проведення обов'язкової державної землевпорядної експертизи та надано в оренду, минаючи аукціон. Дане рішення апеляційної інстанції набрало законної сили (а.с. 125-128).

Крім того, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2014р. по справі № 29558/10/9104 було задоволено апеляційну скаргу прокуратури Закарпатської області та скасовано постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.11.2008р., прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.01.2015р. у справі №К/800/20674/14 постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2014 залишено без змін (а.с. 106-108). У даній справі суд дійшов висновку, що ДП "Ужгородське лісове господарство", розглянувши звернення ПП ОСОБА_2 щодо надання згоди та висновку до проекту відведення земельної ділянки, правомірно призупинило прийняття рішення про надання такої згоди у відповідності до розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.04.2008р. №610-р "Про деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками".

Враховуючи, що згоди на вилучення спірної земельної ділянки ДП "Ужгородське лісове господарство" не надавало, а отже, рішення Ужгородської міської ради від 04.12.2009р. № 1317 в частині вилучення земельної ділянки та надання її в оренду відповідачу-3 прийнято без згоди постійного землекористувача, прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації, м. Ужгород та державного підприємства „Ужгородське лісове господарство", м. Ужгород про визнання недійсним пункту 1.9 рішення 5 сесії Ужгородської міської ради 5 скликання №1317 від 04.12.2009р., визнання недійсним договору оренди землі від 12.04.2010р. та зобов'язання звільнити земельну ділянку площею 0,0360га та повернути її.

Крім того, прокурор стверджує, що міська рада, приймаючи рішення № 1317 від 04.12.2009р. в частині вилучення спірної земельної ділянки, перевищила свої повноваження, оскільки згідно з п.5 ст.31 Лісового кодексу України та ч.4 ст.122, ч.6 ст. 149 Земельного кодексу України розпоряджатися даною земельною ділянкою має право лише Закарпатська обласна рада.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення (ст. 19 ЗК України).

Землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності (ч.1 ст. 56 Лісового кодексу України).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірна земельна ділянка загальною площею 360 м2 відноситься до категорії земель - землі лісогосподарського призначення. Зазначена земельна ділянка знаходиться у постійному користуванні ДП «Ужгородське лісове господарство», що посвідчується Державним актом на право постійного користування землею серія І-ЗК № 000388, виданого Ужгородською міською радою від 24.12.1996р. (а.с. 143-146).

Згідно зі ст. 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Водночас у п. 2 ст. 5 Лісового кодексу України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Відтак, застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства (постанова Верховного суду України від 27.01.2015р.).

Відповідно до п.5 ст. 31 ЛК України передача у власність, надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припинення права користування ними, належить до повноважень обласний державних адміністрацій (в редакції чинної на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів відповідні органи виконавчої влади.

Апеляційним господарським судом встановлено, що на час прийняття оскаржуваного рішення міської ради не було проведено розмежування земель державної та комунальної власності.

Пунктом 1 ч.1 ст. 33 Лісового кодексу України сільські, селищні, міські ради у сфері лісових відносин на відповідній території, зокрема, передають у власність, надають у постійне користування земельні лісові ділянки, що перебувають у комунальній власності, в межах сіл, селищ, міст і припиняють права користування ними.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (ч.1 ст. 123 Земельного кодексу України в редакції чинної на момент виникнення спірних правовідносин).

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з викопіювання з генерального плану м. Ужгорода в районі вул. Собранецька та ситуаційного плану, спірна земельна ділянка знаходиться в межах міста Ужгород. Крім того, даний факт підтверджується і довідкою Держкомзему у м. Ужгород по формі 6-зем № 97 від 04.06.2009р. (долучено до матеріалів апеляційного провадження).

Враховуючи п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, а саме, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах міста Ужгород, колегія суддів вважає, що вона перебуває у комунальній власності.

Відтак, Ужгородська міська рада, приймаючи рішення № 1317 від 04.12.2009р. щодо передачі земельної ділянки площею 0,036га для будівництва кафе з магазином по вул. Собранецькій у м. Ужгороді, діяла в межах своїх повноважень, передбачених Земельним кодексом України та Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", відповідно не порушувала прав і законних інтересів Закарпатської обласної державної адміністрації.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що Закарпатська обласна державна адміністрація, в особі якої прокурор звернувся до господарського суду, не є належним позивачем у даній справі.

За приписами ч.1 та ч.4 ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Статтею 21 Земельного кодексу України встановлені наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель та передбачено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

При цьому надання земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні іншої особи передбачає її вилучення за відповідним погодженням, що стосовно лісових земель було заборонено розпорядженням Кабінету Міністрів України № 610-р від 10.04.2008р. "Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками", а саме: з метою недопущення фактів порушення інтересів держави і суспільства під час відчуження та зміни цільового призначення земельних лісових ділянок (далі - ділянки) Мінприроди, Мінагрополітики, Міноборони, Держкомлісгоспу та Держкомзему до законодавчого врегулювання питань запобігання зловживанням у цій сфері:

зупинити прийняття рішень про надання згоди на вилучення ділянок, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення;

відкликати раніше надану згоду на вилучення ділянок, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення у разі, коли місцевими органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування не прийнято відповідні рішення або коли за результатами перевірки встановлено, що такі рішення прийняті з порушенням вимог законодавства.

Так, ч. 5 ст.116 Земельного кодексу України передбачено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Порядок вилучення земельних ділянок передбачений ст. 149 ЗК України. Згідно з ч.2 вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Як зазначалося вище, постановою Ужгородського міськрайонного суду від 23.02.2010р. задоволено позов ПП ОСОБА_2 до начальника відділу державного комітету України із земельних ресурсів у м. Ужгороді Барчана І.В., визнано неправомірною відмову Барчана І.В. у погодженні документації для укладення договору оренди земельної ділянки ПП ОСОБА_2. з Ужгородською міською радою згідно рішення міської ради №1317 від 04.12.2009 та зобов'язано Барчана І.В. погодити ПП ОСОБА_2. всю необхідну документацію для укладення нею договору оренди земельної ділянки.

Проте, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2011 по справі №31779/10/9104 постанову Ужгородського міськрайонного суду від 23.02.2010р. скасовано, та прийнято нову постанову, якою у позові відмовлено. У даній справі суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що рішення Ужгородської міської ради про надання спірної земельної ділянки в оренду ПП ОСОБА_2 суперечить вимогам Земельного кодексу України, поза як даним рішенням затверджено проект відведення земельної ділянки без його погодження органом по земельних ресурсах, без проведення обов'язкової державної землевпорядної експертизи, та надано в оренду, минаючи аукціон. Дане рішення апеляційної інстанції набрало законної сили.

З постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2011р. вбачається, що суд апеляційної інстанції дослідив законність рішення Ужгородської міської ради від 04.12.2009р. №1317 та прийшов до висновку, що дане рішення прийнято в порушення вимог чинного законодавства. У зв'язку з цим, суд апеляційної інстанції визнав правомірними дії начальника відділу державного комітету України із земельних ресурсів у м. Ужгороді щодо відмови у погодженні документації для укладення договору оренди земельної ділянки, та як наслідок відмовив у позові ПП ОСОБА_2

Крім того, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2014р. по справі № 29558/10/9104 було задоволено апеляційну скаргу прокуратури Закарпатської області та скасовано постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.11.2008р., прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову. У даній справі суд дійшов висновку, що ДП "Ужгородське лісове господарство", розглянувши звернення ПП ОСОБА_2 щодо надання згоди та висновку до проекту відведення земельної ділянки, правомірно призупинило прийняття рішення про надання такої згоди, у відповідності до розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.04.2008р. №610-р "Про деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками". Дана постанова набрала законної сили.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч.3 ст. 35 ГПК України).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що фактично згоди на вилучення спірної земельної ділянки ДП "Ужгородське лісове господарство" не надавало, а отже, рішення Ужгородської міської ради від 04.12.2009р. № 1317 в частині вилучення земельної ділянки та надання її в оренду відповідачу-3 прийнято без згоди постійного землекористувача.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (ч.1 ст. 155 ЗК України).

Також допущено порушення законодавства при зміні цільового призначення спірної земельної ділянки.

Зокрема, в силу вимог ч.1 ст. 123 ЗК України (в редакції станом на прийняття рішення) надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі зміни цільового призначення земельних ділянок та/або надання в користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).

Частиною 7 цієї ж статті визначено, погоджений проект відведення земельної ділянки після одержання позитивного висновку державної землевпорядної експертизи у випадках, передбачених законом, подається разом з клопотанням про надання земельної ділянки до відповідної державної адміністрації, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, які розглядають його в місячний строк і в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки у користування.

Відповідно до п.6 ч.1 ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" (в редакції станом на прийняття рішення) обов'язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Позитивні висновки державної експертизи щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування, відкриття фінансування робіт з реалізації заходів, передбачених відповідною документацією (ч.4 ст. 35 Закону).

Тобто, проведення експертизи землепорядної документації передує прийнятю органом місцевого самоврядування рішення про надання згоди чи відмови в оренді земельної ділянки.

Разом з цим, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється ПП ОСОБА_2 для будівництва кафе з магазином в АДРЕСА_1 кадастровий номер НОМЕР_1 для проведення експертизи землевпорядної документації до Головного управління Держкомзему у Закарпатській області не направлявся (такий в проекті землеустрою відсутній).

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що при затвердженні проекту землеустрою та передачі у користування ПП. ОСОБА_2 зазначеної земельної ділянки в районі вул. Собранецької, Ужгородською міською радою не було дотримано вимог ч.4 ст. 20, ч.7 ст. 123 3емельного кодексу України та ст. 9 Закону України „Про державну експертизу землевпорядної документації".

Вимоги позовної заяви стосовно необхідності проведення аукціону колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

Частиною 2 ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції чинної на момент прийняття спірного рішення) було передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Проте, у п.3 Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву» від 16.09.2008р. зазначено, що прийняті і не виконанні до набрання чинності цим Законом рішення відповідних органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про погодження місця розташування об'єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки зберігають чинність протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що Ужгородська міська рада прийняла рішення №573 29.12.2007р., тобто, до набрання чинності вищевказаного закону, про затвердження ФОП ОСОБА_2 матеріалів погодження та погодження вибору земельної ділянки пл.0,036 га для будівництва кафе з магазином по АДРЕСА_1 за рахунок землекористування ДП „Ужгородське лісове господарство" (а.с. 35), то відповідно передача в оренду спірної земельної ділянки мала здійснюватися без проведення земельних торгів.

Щодо позовних вимог прокурора міста Ужгорода про визнання недійсним договору оренди землі від 12.04.2010р. та зобов'язання звільнити земельну ділянку площею 0,0360га та повернути її суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з ч. 1 статті 215 цього Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до абзацу 4 пункту 2.26 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (в редакції від 26.12.2011р.), розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

Отже, оскільки оспорюваний договір оренди земельної ділянки був укладений на підставі прийнятого з порушенням вимог законодавства рішення органу місцевого самоврядування, то такий договір підлягає визнанню недійсними, про що місцевий господарський суд виніс правомірне рішення.

У зв'язку із наведеним у відповідача-3 відсутні права на користування зазначеною земельною ділянкою, а тому вона підлягає поверненню державі в особі позивача- ДП «Ужгородське лісове господарство».

Враховуючи вищенаведене, колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги прокурора міста Ужгорода в інтересах держави в особі ДП „Ужгородське лісове господарство" до Ужгородської міської ради, до Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради та до ФОП ОСОБА_2, м. Ужгород про визнання недійсним пункту 1.9 рішення 5 сесії Ужгородської міської ради 5 скликання №1317 від 04.12.2009р., визнання недійсним договору оренди землі від 12.04.2010р. і зобов'язання звільнити земельну ділянку площею 0,0360га та повернути її, підлягають задоволенню.

Стосовно посилання відповідача-3 на пропущення прокурором строку позовної давності та заявлення про її застосування, суд відзначає наступне.

Звертаючись 06.01.2015р. до суду з даним позовом, прокурор м. Ужгорода зазначив, що він звернувся у межах встановленого строку позовної давності, оскільки п.5 Перехідних положень Закону України № 4176-VI від 20.12.2011р. «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» надає право особі протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом звернутися до суду з позовом, зокрема, про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Проте, колегія суддів не погоджується з такою думкою прокурора з огляду на таке.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Частиною 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Із змісту наведеної норми вбачається, що цей строк обчислюється саме для особи (довірителя), права якої порушено. Для кожного позивача строк обчислюється окремо.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури" в Господарський процесуальний кодекс України внесені зміни, відповідно до яких право виступати позивачем надано прокурору.

Таким чином, з моменту набрання чинності вказаним законом, необхідно розмежовувати наступні випадки: 1) прокурор є позивачем; 2) позов подається прокурором в інтересах держави в особі визначеного ним позивача.

В першому випадку, строк позовної давності обчислюється саме для прокурора, оскільки він є особою в розумінні ст. 256 Цивільного кодексу України. В іншому випадку, строк позовної давності обчислюється для визначеного позивача, який уособлює державу в інтересах якої подано позов, а при зверненні до суду мають місце відносини представництва (діє від імені іншої особи), то для нього не здійснюється окремий відлік строків позовної давності. Такий строк обчислюється саме для особи (довірителя), права якої порушено та в інтересах якої подається прокурором позов.

Як вбачається з матеріалів справи, ДП «Ужгородське лісове господарство», в особі якої прокурор звернувся до господарського суду за захистом порушеного права, було обізнано про порушення свого права ще у 2008р., коли Закарпатський окружний адміністративний суд 19.11.2008р. виніс постанову у справі №2а-2171/08 про зобов'язання дане державне лісогосподарське підприємство вирішити питання щодо надання ПП ОСОБА_2. згоди на відведення земельної ділянки площею 0,0360 га для будівництва кафе з магазином по АДРЕСА_1 у місті Ужгороді за рахунок свого землекористування (а.с. 37-40, 61).

Частиною 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В процесі розгляду справи в суді першої інстанції 26.01.2015р. ПП ОСОБА_2 було заявлено клопотання про застосування строків позовної давності (а.с. 87).

У висновках Верховного суду України від 01.08.2014р. у спорах щодо застосування позовної давності зазначено, що ч.4, ч.5 ст. 267 ЦК передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення заявлено про застосування позовної давності, та встановлено, що цей строк пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

Як зазначалося вище, прокурор м. Ужгорода в інтересах держави в особі ДП «Ужгородське лісове господарство», звернувся до суду з даним позовом лише 06.01.2015р., тобто, після спливу трьох років загального строку позовної давності.

Проте, причин поважності чи наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, суду не подано.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційної інстанції відмовляє в задоволенні позову за спливом позовної давності.

Прокурор м. Ужгорода, звертаючись з даним позовом до господарського суду Закарпатської області, просив суд забезпечити позов шляхом заборони ПП. ОСОБА_2, Ужгородській міський раді та третім особам вчиняти будь-які дії по реєстрації та відчуженню об'єкту нерухомості (земельної ділянки) за адресою: АДРЕСА_1, яка передана ПП ОСОБА_2 в оренду згідно договору оренди землі від 12.04.2010р. (а.с. 18-19).

Проте, питання про забезпечення позову в суді першої інстанції не було розглянуто.

Згідно абз.6 п.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 17.05.2011р., якщо у процесі перегляду справи апеляційним господарським судом буде встановлено, що суд першої інстанції, приймаючи процесуальний акт, неправомірно відмовив у задоволенні частини позовних вимог, або припинив провадження чи залишив без розгляду позов у певній частині, або ж не розглянув одну чи кілька заявлених вимог, у тому числі в зв'язку з неправомірною відмовою в прийнятті зустрічної позовної заяви тощо, суд апеляційної інстанції повинен самостійно усунути відповідне порушення. Він не вправі передавати справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Відповідно до ст.66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову (п.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» № 16 від 26.12.2011р.).

Проте, прокурор не підтвердив своїх вимог доказами, які могли б свідчити про те, що невжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони вчинення будь-якими особами дій, пов'язаних з користуванням та/або розпорядженням спірною земельною ділянкою може утруднити або зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Відтак, заяву прокурора про вжиття заходів забезпечення позову слід відхилити.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід скасувати, а апеляційну скаргу задоволити.

Згідно ст. 49 ГПК України при відмові в позові сплата судового збору покладається на позивача.

У п.4.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 17.05.2011р. зазначено, що приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у абз.1 п.2.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 17.05.2011р. вказано, що якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.

Враховуючи, що прокурором заявлено три немайнові вимоги (визнання недійсним рішення міської ради, визнання недійсним договору оренди землі та зобов'язання звільнити земельну ділянку і повернути її), то відповідно судовий збір повинен був сплачуватися окремо з кожної з такої вимоги в розмірі по 1 218,00 грн. загалом на суму 3 654,00 грн. (1 218,00 грн. х 3).

У відповідності до пп.4 п.2 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить - 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви,

Таким чином, скаржник, звертаючись з апеляційною скаргою до Львівського апеляційного господарського суду повинен був сплатити 1 827,00 грн. судового збору. Помилково судом прийнято апеляційну скаргу до провадження, а скаржником сплачено лише 609,00 грн. судового збору. Тому з позивача в дохід держбюджету необхідно достягнути ще 1 218,00 грн. за розгляд апеляційної скарги.

Крім того, згідно пп.3 п.2 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду заяви про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову, ставка судового збору становить 1,5 розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно з абзацом 2 статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» з 1 січня 2015 року встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 1 218 гривень.

Керуючись, ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 б/н від 20.04.2015р. (вх. ЛАГС № 01-05/1887/15 від 27.04.2015р.) задоволити.

2. Рішення господарського суду Закарпатської області від 31.03.2015р. у справі № 907/14/15 скасувати. Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

3. Стягнути з ДП «Ужгородське лісове господарство» (89411, Закарпатська область, Ужгородський район, с. Кам'яниця, вул. Першотравнева,42, код ЄДРПОУ 22114655) на користь ФОП ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, код ЄДР НОМЕР_2) 609,00 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.

4. Стягнути з ДП «Ужгородське лісове господарство» (89411, Закарпатська область, Ужгородський район, с. Кам'яниця, вул. Першотравнева,42, код ЄДРПОУ 22114655) в доход Державного бюджету (отримувач коштів - УДКСУ у Личаківському районі м. Львова, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38007620 , банк отримувача - ГУДКСУ у Львівській області , код банку отримувача (МФО) - 825014 , рахунок отримувача - №31216206782006, код класифікації доходів бюджету - 22030001, найменування суду - Львівський апеляційний господарський суд) 1 218,00 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

5. Стягнути з ДП «Ужгородське лісове господарство» (89411, Закарпатська область, Ужгородський район, с. Кам'яниця, вул. Першотравнева,42, код ЄДРПОУ 22114655) в доход Державного бюджету (отримувач коштів - Управління державної казначейської служби України у м. Ужгороді Закарпатської області, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38015610, банк отримувача - ГУДКСУ у Закарпатській області, код банку отримувача (МФО) - 812016, рахунок отримувача - №31211206783002, код класифікації доходів бюджету - 22030001, найменування суду - господарський суд Закарпатської області) 3 654,00 грн. судового збору за розгляд позовної заяви.

6. Стягнути з ДП «Ужгородське лісове господарство» (89411, Закарпатська область, Ужгородський район, с. Кам'яниця, вул. Першотравнева,42, код ЄДРПОУ 22114655) в доход Державного бюджету 1 827,00 грн. судового збору за розгляд заяви про забезпечення позову.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з розділом ХІІ-1 ГПК України.

8. Справу передати до господарського суду Закарпатської області.

Головуючий суддя Кравчук Н.М.

судді Гнатюк Г.М.

Мирутенко О.Л.