Постанова № 48217799, 04.08.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" серпня 2015 р. Справа№ 925/1498/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Хрипуна О.О.

суддів: Власова Ю.Л.

Тарасенко К.В.

при секретарі судового засідання - Киниці А.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Щорса

на рішення господарського суду Черкаської області від 17.06.2015

у справі № 925/1498/14 (суддя Спаських Н.М.)

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Щорса

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтера Ацтека Мілінг Україна"

про стягнення 136 953,55 грн.

за участю представників:

від позивача: Петренко Д.О.,

від відповідача: Кучеренко С.П.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2014 року СТОВ ім. Щорса звернулось до господарського суду Черкаської області з позовом до ТОВ "Альтера Ацтека Мілінг Україна" про стягнення 98 431,50 грн. пені, 24 570,00 грн. інфляційних нарахувань, 13 952,05 грн. 3 % річних, за неналежне виконання зобов'язань по договору поставки № 52 від 06.03.2014 щодо перерахування коштів у строки встановлені договором.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 01.12.2014 у справі № 925/1498/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2015, позов задоволено повністю; стягнуто з ТОВ "Альтера Ацтека Мілінг Україна" на користь СТОВ ім. Щорса 98 431,50 грн. пені, 13 952,05 грн. 3% річних, 24 570,00 грн. інфляційних нарахувань, 2 739,07 грн. витрат зі сплати судового збору.

Постановою Вищого господарського суду України від 28.04.2015 рішення судів першої та апеляційної інстанцій були скасовані із передачею справи на новий розгляд, оскільки судами не у повному обсязі дослідженні обставини справи, вимоги та заперечення сторін.

За результатами нового розгляду справи рішенням господарського суду Черкаської області від 17.06.2015 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з судовим рішенням, СТОВ ім. Щорса звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Черкаської області скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги СТОВ ім. Щорса повністю задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача 136 953,55 грн., з них 98 431,50 грн. пені, 13 952,05 грн. 3% річних, 24 570,00 грн. втрат у зв'язку з інфляцією та судові витрати.

Вимоги та доводи апеляційної скарги СТОВ ім. Щорса мотивовані необґрунтованістю судового рішення, оскільки: в ньому неповно відображені обставини, які мають значення для даної справи; висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки не відповідають дійсності і спростовуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні; прийняте з порушення норм матеріального права, суд першої інстанції вирішив справу всупереч нормам чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2015 апеляційну скаргу СТОВ ім. Щорса прийнято до провадження та призначено до розгляду на 04.08.2015.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Відповідач у відзиві, представник відповідача в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги заперечили, вказавши на її безпідставність.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 06.03.2014 між СТОВ ім. Щорса та ТОВ "Альтера Ацтека Мілінг Україна" був укладений договір поставки № 52 на умовах якого позивач зобов'язався продати (передати у власність) відповідачу, а відповідач - прийняти і оплатити зерно кукурудзи українського походження, врожаю 2013 року. Загальна сума договору на момент його укладання складає 8 750 000,00 грн. з урахуванням ПДВ. На момент укладання договору ціна на продукцію визначається сторонами попередньо та встановлюється в розмірі 1750 грн. за 1 тону, з урахуванням ПДВ. В ціну продукції входить її вирощування, збирання, зберігання, знераження та навантаження на транспортний засіб покупця. Остаточну суму договору сторони погодили визначити після отримання продукції покупцем, виходячи з її фактичної кількості (п. 1.1, 2.1, 2.2 договору).

У п. 2.3 договору сторони погодили, що відповідачем здійснюється оплата вартості продукції шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позивача рівними частинами з 06.03.2014 по 15.05.2014. Кінцевий розрахунок, згідно із п. 2.4 договору, відповідач здійснює у дводенний термін з дня отримання всієї кількості продукції, визначеної даним договором.

Згідно з п. 5.2 договору поставка товару мала здійснюватися починаючи з 01 квітня по жовтень 2014 року. Щоденне відвантаження складало б орієнтовно по 450 тон продукції. Строки відвантаження можуть бути змінені за домовленістю сторін.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 193, 202 ГК України та ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Місцевим господарським судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на виконання умов договору відповідачем було сплачено позивачу частину коштів із загальної ціни договору - 7 000 000,00 грн., а позивачем на цю суму відвантажено продукції, що підтверджується відповідно платіжними дорученнями № 1210 від 20.03.2014, №1222 від 25.03.2014, № 1225 від 26.03.2014, № 9815 від 08.04.2014 та видатковими накладними № РН-0000096 від 22.04.2014, № РН-0000099 від 23.04.2014, № РН-0000101 від 24.04.2014, № РН-0000104 від 25.04.2014 № РН-0000105 від 26.04.2014, № РН-0000107 від 29.04.2014, № РН-0000113 від 01.05.2014 № РН-0000118 від 04.05.2014, № РН-0000119 від 05.05.2014, № РН-0000122 від 06.05.2014, № РН-0000125 від 07.05.2014, № РН-0000129 від 08.05.2014.

Вартість недоплаченої та недопоставленої продукції згідно з умовами договору складає 1 750 000,00 грн.

Відповідач припинення оплати коштів по договору між сторонами пояснив отриманням від позивача листа від 11.04.2014 № 95, за змістом якого позивач повідомив відповідача про те, що договір поставки № 52 від 06.03.2014 у зв'язку із форс-мажорними обставинами з боку позивача-продавця виконуватися не буде.

По проведених оплатах коштів за період з 20.03.2014 року по 08.04.2014 року на загальну суму 7 000 000,00 грн. позивач пообіцяв здійснити поставку зерна кукурудзи 4000 тон зерна кукурудзи врожаю 2013 року, по ціні 1750 грн. за тонну.

Також цим листом позивач просив відповідача по договору поставки № 52 від 06.03.2014 більше коштів не перераховувати, бо ці кошти будуть повернуті.

Зі свого боку позивач заперечив проти тлумачення змісту даного листа як відмови позивача від виконання своїх обов'язків за договором і вказав, що цей лист було помилково надано директором позивача на прохання директора відповідача. На думку представника позивача, вказаний лист не має ніякої юридичної сили, оскільки будь-які зміни до договору між сторонами № 52 від 06.03.2014 повинні бути внесені лише додатковими угодами, а не листуванням.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 01.09.2014 у справі № 925/1239/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 20.11.2014, за позовом ТОВ "Альтера Ацтека Мілінг Україна" до СТОВ ім. Щорса про стягнення збитків та штрафу у загальній сумі 1 023 852,00 грн., у позові відмовлено, оскільки суди дійшли висновку, що відповідач - СТОВ ім. Щорса припинив виконання свого обов'язку з поставки зерна у зв'язку з невиконанням позивачем - ТОВ "Альтера Ацтека Мілінг Україна" зобов'язання з попередньої оплати товару у строк до 15.05.2014.

За твердженням позивача, у справі № 925/1239/14 було встановлено факт порушення ТОВ "Альтера Ацтека Мілінг Україна" своїх зобов'язань по договору поставки № 52 від 06.03.2014, і даний факт, в силу частини 3 ст. 35 ГПК України, є преюдиціальним для даної справи.

Втім, позивач помилково надає преюдиціального значення оціночним судженням, зробленим судом при вирішенні іншої справи, на що вказав Вищий господарський суд України у постанові від 28.04.2015 № 925/1498/14.

Лист від 11.04.2014 № 95, на думку колегії суддів, можна розцінювати як пропозицію сторони змінити умови договору або розірвати його. Враховуючи приписи ст. 188 ГК України, необхідною умовою, в такому випадку, є обов'язкове повідомлення іншої сторони про результати розгляду такої пропозиції. Проте, жодної відповіді на лист № 95 позивач не надав, разом з цим продовжував приймати товар, який поставлявся продавцем у межах оплаченої суми. З огляду на наведене, правомірними є доводи позивача в частині того, що договір продовжував свою дію, а відтак повинен був виконуватися сторонами, оскільки жодних підстав вважати договір розірваним, припиненим або зміненим у суду не має.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання ст. 611 ЦК України настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Згідно із ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В силу приписів ст. 615 ЦК України, у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

Відповідно до ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення ст. 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно із частиною 3 ст. 538 ЦК України у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін), або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

У пункті 6.1 договору сторони погодили, що у разі порушення своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором і чинним законодавством України.

Згідно з п. 6.3 договору у разі порушення покупцем терміну оплати продукції, визначеного п. 2.5 договору, він зобов'язаний сплатити продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Проте договір № 52 від 06.03.2014 не містить пункту 2.5, а самим договором передбачено як попередню оплату так і остаточний розрахунок без зазначення відповідних сум та термінів.

Відповідно до п. 1.11, 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" пеня та інші нарахування у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань визначаються позивачем у твердій сумі на час подання позову і включаються в ціну останнього, з якої сплачується судовий збір у встановленому законом розмірі. Розрахунок відповідної суми може бути викладений у позовній заяві або доданий до неї; в останньому випадку він підписується особою, яка його склала, або особою, яка підписала позовну заяву.

З огляду на вимоги ч. 1 ст. 4-7 і ст. 43 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, з розрахунку відповідача вбачається, що розмір відповідних санкцій розраховувався ним з 16.05.2014 (тобто з наступного дня, після якого покупець повинен був здійснити оплату вартості продукції згідно п. 2.3 договору, а в якості простроченої заборгованості, на яку ним нараховувалися пеня та інфляційні втрати відповідачем була взята сума у розмірі 1 75000,00 грн. (тобто загальна сума договору - 8 750 000,00 грн. з вирахуванням вже оплачених покупцем 7 000 000,00 грн.).

Згідно п. 2.8, 3.2 вищезазначеної постанови Пленуму пеня за порушення грошового зобов'язання обчислюється лише у відсотках до суми простроченого платежу. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Враховуючи наведені приписи, суд апеляційної інстанції зазначає, що для обчислення як розміру пені, так і розміру інфляційних втрат необхідними складовими, зокрема, є: конкретна (обґрунтована) сума боргу у відповідний період та точний (встановлений договором) строк здійснення кожного окремого платежу.

Разом з цим, договір не містить чітко унормованих строків, як оплати товару, так і поставки продукції. Крім того, положення п. 2.3 та п. 2.4 фактично суперечать один одному, а пункту 2.5 (про відповідальність за порушення якого йдеться у п. 6.3), як вже зазначалось вище, взагалі не існує в договорі.

Так, п. 2.3 договору передбачає, що кошти мають перераховуватись рівними частинами з 06.03.2014 по 15.05.2014 - однак, ні розміру частин, ні точних періодів (дат) оплати договір не містить. Зі змісту вказаного пункту вбачається, що вся сума договору у розмірі 8 750 000,00 грн. повинна бути перерахована покупцем до 15.05.2014 (однак не єдиним платежем, а відповідними частинами, обсяг яких зі змісту договору встановити неможливо). Разом з цим, вказаний пункт суперечить наступному пункту договору.

Так, п. 2.4 договору визначає, що кінцевий розрахунок покупець здійснює у дводенний термін з дня отримання покупцем всієї кількості продукції, визначеної даним договором.

Кінцевим строком поставки продукції є жовтень 2014 року (п. 5.2 договору). Однак зі змісту договору знов таки не вбачається, яку саме частину оплати з загальної суми договору покупець повинен здійснити після поставки останньої партії продукції у жовтні 2014. Крім того, є неузгодженим сторонами порядок та обсяг останньої поставки продукції.

Окрім суперечностей умов договору в частині порядку розрахунків, колегія суддів також зазначає, що умови розділу 5 договору (яким передбачений порядок поставки продукції) не мають логічного зв'язку з положеннями розділу 2 договору.

Так, п. 5.2 договору, зокрема, зазначає, що поставка продукції буде здійснюватися шляхом щоденного відвантаження орієнтовно по 450 тон продукції, до відвантаження погодженої сторонами кількості продукції (при цьому як в даному пункті, так і у розділі 5 договору взагалі не вбачається взаємозв'язок між оплатою продукції покупцем та поставкою зерна продавцем).

Вказане положення знов таки суперечить умовам договору щодо періоду поставки товару (з 01 квітня по жовтень 2014), оскільки за умови виконання вищезазначених приписів та щоденному відвантаженні покупцю орієнтовно 450 тон зерна, договірна кількість продукції у розмірі 7000+/- 5% тон була б поставлена продавцем приблизно через 15-16 днів, тобто ще до 20 квітня 2014, тоді як лише перша партія товару була поставлена відповідачем та беззаперечно прийнята позивачем 22.04.2014. Жодних додаткових угод (якими б були погоджені спірні умови договору), укладених в порядку п. 1.3, сторонами надано не було.

Всі вищезазначені обставини дають підстави стверджувати, що умови договору належним чином не виконувалися обома сторонами, зокрема, через суперечливість один одному пунктів договору, а також у зв'язку з відсутністю чіткого та зрозумілого визначення строків, обсягів поставки, частин та періодів оплати продукції. В свою чергу, пункт 6.3 договору (яким встановлено нарахування пені) передбачає відповідальність покупця за порушення строків оплати, визначених пунктом 2.5, якого взагалі не існує в договорі.

Вказані суперечності унеможливлюють правомірне обчислення розміру пені та інфляційних втрат, оскільки будь-яке стягнення заявлених відповідачем штрафних санкцій (повне або часткове) буде порушувати права однієї із сторін (зокрема, через неузгодженість умов договору), а відтак суперечити принципам господарювання (ст. 6 ГК України) та засадам цивільного законодавства (ст. 3 ЦК України).

Аналогічна правова позиція була висловлена Вищим господарським судом України у постанові від 18.02.2015 № 925/1234/14.

Згідно з ч. 2 ст. 4-3 ГПК України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем не було надано суду доказів на підтвердження обґрунтованості розрахунку заявлених до стягнення штрафних санкцій та правомірності покладення на відповідача відповідальності за порушення грошових зобов'язань.

На думку колегії суддів, висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Щорса на рішення господарського суду Черкаської області від 17.06.2015 у справі № 925/1498/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Черкаської області від 17.06.2014 у справі № 925/1498/14 залишити без змін.

Головуючий суддя О.О. Хрипун

Судді Ю.Л. Власов

К.В. Тарасенко