Рішення № 48213700, 03.08.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.08.15 Справа № 904/5275/15

За позовом Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету в особі Новомосковського коледжу Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету, м. Новомосковськ, Дніпропетровська об

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТК-САМАРА", м. Новомосковськ, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості за договором

Суддя Ярошенко В.І.

Представники:

від позивача: Марченко В.Я. - представник за дов. № 46/-11-14 від 12.01.15

від відповідача: не з'явились

СУТЬ СПОРУ:

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет в особі Новомосковського коледжу Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТК-Самара" про стягнення 6420 грн. основної заборгованості, 3254, 44 грн. інфляційних втрат, 265, 92 трьох відсотків річних.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем свої зобов'язань за договором на тимчасове проживання в гуртожитках Новомосковського коледжу Дніпропетровського державного аграрного університету № 6/13 від 01.10.2013 в частині повної та своєчасної оплати отриманих послуг.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 13.07.2015.

13.07.2015 позивач подав клопотання про залучення витребуваних судом документів до матеріалів справи, в якому зазначає про неможливість надати підписаний обома сторонами акт звірки взаєморозрахунків, оскільки при виїзді представниками позивача 09.07.2015 за місцезнаходженням відповідача, директор ТОВ "ОТК-Самара" був відсутній на робочому місці.

Ухвалою суду від 13.07.2015 розгляд справи відкладено на 03.08.2015.

20.07.2015 через канцелярію Господарського суду Дніпропетровської області від позивача надійшла заява від 15.07.2015 № 363 про зміну підстав стягнення боргу, в якій він просить стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги у жовтні та листопаді 2013 року у розмірі 6420 грн. на підставі актів виконаних робіт та табелю обліку робочого часу, а а а також інфляційні втрати у сумі 3254, 44 грн. та три відсотки річних у розмірі 265, 92 грн.

Відповідності до ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Подана позивачем заява про зміну підстав позову прийнята судом до розгляду.

Відповідач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, відзив на позовну заяву та інші витребуванні судом документи не надав, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, за адресою: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Заводська, буд. 20, відповідно до витягу з ЄДРПОУ станом на 09.07.2015 (арк. с. 59-60), оскільки поштові конверти (арк. с. 59, 74) з ухвалами суду, які направлялись на вищезазначену адресу відповідача, повернулись з поштовими відмітками: "за зазначеною адресою не проживає", "за зазначеною адресою не проживає (організація вибула) та за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 03.08.2015 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет в особі Новомосковського коледжу Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету (далі - позивач) надало Товариству з обмеженою відповідальністю "ОТК-Самара" (далі - відповідач) послуги з тимчасового проживання його співробітників у гуртожитку коледжу та комунальні послуги, що підтверджується актом приймання-передачі наданих послуг у жовтні 2013 року на суму 4170 грн., підписаним обома сторонами, та копією табелю обліку робочого часу за листопад 2013 року на суму 2250 грн. (арк. с. 23, 29-31).

Також, позивач виставив відповідачу рахунки на суму вартості наданих послуг у розмірі 6420 грн. (арк. с. 25-26).

04.11.2014 супровідним листом № 625 позивач надіслав на адресу відповідача акти приймання-передачі наданих послуг та рахунки за жовтень-листопад 2013 року (арк. с. 19).

Дані акти та рахунки були отримані відповідачем 05.11.2014, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення цінного листа (арк. с. 20).

Відповідач вартість наданих послуг не сплатив, у зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача з претензією від 26.03.2014 № 184, в якій просив сплатити вартість наданих у послуг з проживання у гуртожитку співробітників відповідача (арк. с. 17). Дана претензія була отримана відповідачем 29.03.2014, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення цінного листа (арк. с .18). Відповіді на вищезазначену претензію відповідач не надав, заборгованість не сплатив.

Таким чином, несплаченою залишилась заборгованість за надані послуги у сумі 6420 грн.

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (ст. 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Дії сторін (передача продавцем товару покупцю за видатковими накладними, прийняття товару покупцем) свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст. 903 ЦК України).

Частиною першою ст. 222 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законі інтереси інших суб'єктів, поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно з приписами ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, беручи до уваги, що вимога щодо сплати заборгованості була отримана відповідачем 29.03.2014, з урахуванням вимог ст. 530 ЦК України, строк оплати наданих послуг є таким, що настав 06.04.2014.

На час розгляду спору у господарському суді, відповідачем не заперечено факт отримання послуг за представленими актами та табелями обліку робочого часу та не надано доказів повної оплати таких послуг на суму 6420 грн., а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню в розмірі 6420 грн.

За порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано три відсотки річних за період з 01.12.2013 по 01.04.2015 у розмірі 265, 92 грн. та інфляційні втрати за період грудень 2013 - березень 2015 у сумі 3254, 44 грн.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з рахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а три відсотки річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Відповідно до п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 (далі - Постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 14) індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втарт, зазначає наступне. Позивачем при здійсненні нарахування трьох вілсотків річних та інфляційних втрат не було враховано, що з урахуванням положення ст. 530 ЦК України, строк виконання зобов'язання настав 06.04.2014. Отже, нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період 01.12.2013 по 05.04.2014 є безпідставним. Вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме три відсотки річних у розмірі 190, 49 грн. за період 06.04.2014 - 01.04.2015 та інфляційні втрати у розмірі 2641, 53 грн. за період травень 2014 - березень 2015.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 1700, 49 грн.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТК-Самара" (51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Заводська, буд. 20; ідентифікаційний код 38231589) на користь Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету в особі відокремленого підрозділу Новомосковського коледжу Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету (51208, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Радянська, 236; ідентифікаційний код 26371900) основний борг у сумі 6420 грн., три відсотки річних у сумі 190, 49 грн., інфляційні втрати у розмірі 2641, 53 грн. та 1700, 49 грн. витрат зі сплати судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 10.08.2015

Суддя В.І. Ярошенко