Ухвала суду № 48189378, 28.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2015 року м. Київ К/800/20004/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів:Костенка М.І., Цвіркуна Ю.І.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління ДФС у Львівській області

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2015 року

у справі №813/1446/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Барком» (надалі - ТОВ «Барком»)

до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби (надалі - ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

Позивач звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, в якому поставлено питання про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області №0000092200 від 11.02.2013р.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.04.2013р. у задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції між позивачем та ФОП ОСОБА_3 не мало реального характеру, тому позивач безпідставно сформував податковий кредит по операціях з цим контрагентом.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2015р. рішення суду першої інстанції скасовано та прийняте нове, яким позовні вимоги задоволено.

Не погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2015р. та залишення в силі постанови Львівського окружного адміністративного суду від 15.04.2013р.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, податковим органом проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ «Барком» з питань правомірності формування податкового кредиту по декларації з податку на додану вартість за період з 01.01.2012р. по 31.03.2012р. по взаємовідносинам із ФОП ОСОБА_3, за результатами якої складено акт №99/2200/25556075 від 23.01.2013р.

Проведеною перевіркою, на думку податкового органу, встановлено порушення позивачем п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка у поточному звітному періоді підлягає нарахуванню та спрямовується на спеціальний рахунок сільськогосподарського підприємства.

На підставі названого акту ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області прийнято податкове повідомлення-рішення №0000092200 від 11.02.2013р., відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податку на додану вартість в розмірі 286665,32грн., в т.ч. основний платіж - 0,00грн., штрафні санкції - 286665,32грн.).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючі позовні вимоги, суд апеляційної інстанції цілком вірно та обґрунтовано виходив з наступного.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового Кодексу України).

Відповідно до п.п. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до ст.201.10 Податкового Кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Для підтвердження правомірності включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Дані положення врегульовані ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Виходячи з наведених правових норм, можливо зробити висновок, що вони дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів/робіт/послуг та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що між ТОВ «Барком» (Покупець) та ФОП ОСОБА_3 (Постачальник) було укладено контракт №17/01/12 від 16.01.2012р. на поставку сільськогосподарської продукції.

На підтвердження виконання вимог вказаного контракту та використання його у господарській діяльності позивачем було надано специфікації №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6/1, 7, 8, 9 до договору поставки № 17/01/12 від 16.01.2012 року; акти на виготовлення комбікорму фінімер, гровер, стартер, лактуючі, поросні за січень - березень 2012 року; акти на списання зерна на ферму Закомар'я за січень - березень 2012 року; акти на списання комбікорму на ферму Ожидів за січень - березень 2012 року, ферму Підлисся за січень - березень 2012 року, на ферму Закомар'я за січень - березень 2012 року, на ферму Гончарівка за січень - березень 2012 року; податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні форми №1-ТН, платіжні доручення, акти ТОВ «Рокитнянський комбікормовий завод» № 34 від 13.01.2012р., № 67 від 20.02.2012р. проведення лабораторних аналізів у виробничо-технологічній лабораторії Рокитнянського комбікормового заводу, рахунки - фактури.

Таким чином, фактичні обставини справи засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та його контрагентами і правомірність віднесення підприємством до складу витрат, що підлягають оподаткуванню, та формуванню податкового кредиту з податку на додану вартість суми, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Щодо посилань податкового органу, що позивачем не надано посвідчень про якість товарів, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що такий висновком не є документом первинного обліку, до то ж лабораторний висновок був наданий позивачем до суду.

Відсутність належним чином оформлених товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. При цьому, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку платника податків, яким у даному випадку є позивач. Документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Судом апеляційної інстанції правомірно не взято до уваги твердження податкового органу про відсутність у названого постачальника об'єктивної можливості для виконання господарських операцій в силу відсутності складських приміщень, власного чи орендованого майна, транспортних засобів тощо.

Адже у комерційній діяльності виконання поставок товарів, робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо).

До того ж податковою інспекцією не надано доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по господарських операціях, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб.

Також слід зазначити, що чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання здійснювати перевірку місцезнаходження контрагентів або сплати податків контрагентами тощо. При невиконання контрагентом своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник, яким у даному випадку позивач не є.

Доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентами, судом апеляційної інстанції правомірно не прийнято до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.

Підсумовуючи викладене судова колегія касаційної інстанції погоджується із висновками суду апеляційної інстанції щодо задоволення позовних вимог та визнання протиправним й скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області №0000092200 від 11.02.2013р.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

За таких обставин, судом апеляційної інстанції, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління ДФС у Львівській області - залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ М.І. Костенко

____ Ю.І. Цвіркун