Ухвала суду № 48189031, 28.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2015 року м. Київ К/800/18106/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Костенка М.І., Цвіркуна Ю.І.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2014 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2015 року

у справі №820/14619/14

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі - ФОП ОСОБА_1.)

до Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (надалі - Індустріальна ОДПІ м.Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області)

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановив:

У серпні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, поставлено питання про скасування податкових повідомлень-рішень від 18.04.2014 року №0000941702 та №0000931702.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2015 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що висновки, викладені в акті перевірки, відповідають дійсним обставинам справи, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті обґрунтовано з дотриманням вимог чинного законодавства.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вказуючи на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судами норм матеріального права, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій ставить питання про скасування оскаржуваних судових рішень.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу відповідач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій контролюючим органом була проведена позапланова виїзна документальна перевірка позивача, щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.10.2010р. по 31.12.2012р., виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010р. по 31.12.2012р. та дотримання вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» за період з 01.01.2011р. по 31.12.2012р., про що складено акт №886/20-36-17-02-11/2957802772 від 04.04.2014 року.

Під час проведення перевірки, на думку податкового органу, позивачем було порушено, зокрема, вимоги:

- п.п.138.2, 138.4 ст.138, п.п.177.2, 177.4 ст.177 ПК України, в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності в сумі 9805,88грн.;

- п.п.16.1.2, п.п.16.1.7 п.16.1 ст.16, п.44.3, п.44.1 ст. 44, п. 177.10 ст. 177 ПК України в частині неналежного ведення обліку доходів та витрат та ненадання книги обліку доходів і витрат (ф.10) та інших первинних документів, пов'язаних із обчисленням і сплатою податків і зборів;

- абз.«б» п.185 ст.185, абз.«ж» п.186.3 ст.186, п.187.1 ст.187, п.198.3, п.198.4 ст.198, п.п.195.1.3 п.195.1 ст.195, п.199.1 ст.199 ПК України, внаслідок чого занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість всього на загальну суму - 34408,00грн., в т.ч.: за 4 кв. 2010р. в сумі 4615,00грн., за березень 2011р. в сумі 9507,00грн., за червень 2011р. в сумі 2030,00грн., за серпень 2011р. в сумі 169,00грн., за квітень 2012р. у сумі 6396,00грн., за червень 2012р. в сумі 11691,00грн.;

За наслідками проведено перевірки податковим органом прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 18.04.2014 року:

- №0000931702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 34358,00грн., в т.ч. штрафні (фінансові) санкції - 4565,00грн.

- №0000941702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на 12257,35грн., в т.ч. штрафні (фінансові) санкції - 2451,47грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ФОП ОСОБА_1 з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року перебував на загальній системі оподаткування та був платником податку на доходи фізичних осіб та податку на додану вартість.

Згідно п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.177.10 ст.177 ПК України фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Контролюючим органом на адресу позивача були направлені позивачу листи від 03.12.2013 року за №6807/10/20-36-17-02-14 та від 11.01.2014 року за №157/10/20-36-17-02-15 «про надання документів» (а.с.28-30 т.2), разом з тим книга обліку доходів і витрат (ф.10) та калькуляція витрат на виробництво вікон, дверей та металевих конструкцій ФОП ОСОБА_1 до перевірки надані не були.

Пунктом 44.6 статті 44 ПК України передбачено, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.177.2, п.177.4 ст.177 ПК України об'єктом оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу, до яких включається, зокрема, собівартість реалізованих товарів (виконаних робіт, наданих послуг). Витрати операційної діяльності визначаються згідно з п.138.6-138.9, п.п.138.10.2-138.10.4 п.138.10, п.138.11 ст.138 Податкового кодексу України.

Згідно п. 138.2, п.138.4 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Також, слід зазначити, що В силу приписів ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи, в тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Дані положення врегульовані ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Виходячи з наведених правових норм, можливо зробити висновок, що вони дозволяють платнику податку формувати податковий кредит та валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів/робіт/послуг та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Під час проведення перевірки податковий орган дійшов висновку про заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб, за період який перевірявся, у розмірі 9805,88грн. з огляду на наступне.

Як вбачається з акту перевірки та як встановлено судами попередніх інстанцій, до витратної частини обліку, яка включена до декларації про майновий стан та доходи, позивач за період з 01.01.2011р. по 31.12.2011р. відніс витрати, які не пов'язані з одержанням доходу на загальну суму 80392,00грн., а саме, витрати на придбання ТМЦ (склопакети, скло, алюмінієві профілі, ручки, з'єднувачі та інші), які в перевіряємому періоді не реалізовані, та не значаться на залишках станом на 31.12.2011 року.

Згідно наданих до перевірки тільки податкових накладних на придбання товару, банківських виписок (позивачем не надано калькуляцію та акти виконаних робіт по виготовленню металоконструкцій) неможливо встановити, скільки саме витрачено товару на виготовлення металоконструкцій, і пов'язаність витрат з одержанням доходів.

Отже, акти виконаних робіт по виготовленню металоконструкцій, що використовуються у підприємницькій діяльності до перевірки не надавались, бухгалтерський облік ведеться не у повному обсязі, зокрема, відсутня калькуляція на виготовлення металоконструкцій.

Крім того, у 2012 році позивачем до складу валових витрат у декларації про майновий стан та доходи була віднесена сума витрат з ПДВ, що призвело до завищення валових витрат за 2012 року в сумі 93228,83грн.

Також, перевіркою правильності визначення суми чистого оподатковуваного доходу, відображеного в додатку 5 до податкової декларації, встановлено заниження чистого оподатковуваного доходу на суму 66134,25грн.

Щодо заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 29793,00грн. слід зазначити наступне.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивачем було укладено ряд договорів на перевезення вантажів автомобільним транспортом. До операцій з вантажних перевезень позивачем застосовувалось оподаткування за нульовою ставкою.

Відповідно до абз.«б» п.185.1 ст.185 ПК України об'єктом оподаткування податку на додану вартість є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно з абз.«ж» п. 186.3 ст.186 ПК України місцем постачання зазначених у цьому пункті послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб'єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання. До таких послуг належить надання транспортно-експедиторських послуг.

Як передбачено п.187.1 ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно абз.«а» п.п.195.1.3 п.195.1 ст.195 ПК України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання таких послуг: міжнародні перевезення пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. Для цілей цього підпункту перевезення вважається міжнародним, якщо таке перевезення здійснюється за єдиним міжнародним перевізним документом.

Згідно ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» міжнародні перевезення пасажирів і вантажів - перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону.

Статтею 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Закон України від 01.08.2006 №57-V) передбачено, що ця Конвенція «застосовується до будь - якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін». Конвенція вказує на початок перевезення - місце прийняття вантажу для перевезення та на його завершення - місце, передбачене для доставки.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» та ст.6 Закону України «Про транзит вантажів», перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, а саме: міжнародною автомобільною накладною (СМR).

Разом з тим, під час проведення перевірки було встановлено, зокрема і на підставі міжнародних автомобільних накладних (СМР), що ФОП ОСОБА_1 здійснював у 2012 році не фактичне перевезення вантажів, а експедиторські послуги.

Отримання послуг з перевезення позивачем (замовник) від інших фізичних осіб-підприємців (перевізники) було підтверджено актами здачі-прийняття наданих послуг у квітні, червні 2012р. на загальну суму 71840,00грн. Виконання послуг позивачем на адресу замовників було підтверджено виписаними актами здачі-прийняття наданих послуг у квітні, червні 2012р. на загальну суму 90435,40грн.

Також, під час проведення перевірки та розгляду справи судами попередніх інстанцій було встановлено та підтверджено завищення позивачем податкового кредиту.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно зі п.198.4 ст.198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, завищення податкового кредиту позивачем виникло внаслідок віднесення до складу податкового кредиту безпідставно включених сум сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням профілів, ручок, склопакетів, скла, з'єднувачів, які згідно з наданими позивачем документами, не були використані у веденні підприємницької діяльності, та, як встановлено перевіркою та не заперечується позивачем, станом на 31.12.2012р. не знаходились у залишках.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

За таких обставин, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлені обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ М.І. Костенко

____ Ю.І. Цвіркун