Рішення № 48188493, 06.08.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.08.2015Справа №910/16206/15

За позовом Приватного підприємства "АВТОПЕТРОЛІУМ", с. Петрівське, Київська обл.

до Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району міста Києва, м. Київ

про стягнення 112 886,31 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Боженко Д.Є. (довіреність № 31 від 14.01.2015)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "АВТОПЕТРОЛІУМ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до до Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району міста Києва про стягнення 112 886,31 грн., з яких 107 435,03 грн. - інфляційне збільшення заборгованості, 5 451,28 грн. - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2015 р. порушено провадження у справі № 910/16206/15, розгляд останньої призначено на 14.07.2015 р.

09.07.2015 р. через канцелярію суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.

13.07.2015 р. через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що провадження у справі підлягає припиненню, оскільки є рішення суду по справі № 910/18274/14 між тими ж сторонами, про той же предмет з тих же підстав.

Крім того, відповідач просив застосувати позовну давність, оскільки вважає, що позивач подав позов з пропуском строку позовної давності, зазначивши при цьому, що строк позовної давності тривав до 01.01.2015 р.

У судовому засіданні 14.07.2015 р. оголошено перерву до 06.08.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

23.07.2015 р. від позивача надійшли документи для долучення до матеріалів справи, а також письмові пояснення на відзив відповідача, у яких зазначив, що предметом позову у справі № 910/16206/15 є інші вимоги, ніж у справі № 910/18274/15.

Крім того, позивач зазначив, що ним 29.08.2014 р. подано до суду позовну заяву про стягнення пені, інфляційних та 3% річних , розрахованих станом на 30.06.2014 р., а тому перебіг позовної давності був перерваний.

Представник позивача у судове засідання 06.08.2015 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник відповідача у засіданні суду заперечив проти задоволення позовних вимог, надав усні пояснення по справі, у позові просив відмовити.

У судовому засіданні 06.08.2015 р. відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

05.08.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "КЛО-КАРТА" (далі - продавець) та Комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м. Києва (далі - покупець/відповідач) укладено договір поставки продуктів нафтоперероблення рідких № 2/11Т (далі - Договір).

Згідно з п. 2.2 договору продавець зобов'язався передати, а покупець прийняти і оплатити продукти нафтоперероблення рідкі (далі - товар) по старт-картам продавця за системою "літрового гаманця", в асортименті, кількості і за цінами, зазначеними у накладних та/або актах приймання-передачі, що є невід'ємною частиною даного договору на умовах відстрочки платежу. Одиниця виміру товару - літр.

Комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м. Києва за видатковими накладними, які зазначені нижче, отримано товар на загальну суму 1 025 071,64 грн.:

№ ЦБКК-А015427 від 22.08.2011 на суму 50 686,50 грн.;

№ ЦБКК-А016213 від 31.08.2011 на суму 144 137,00 грн.;

№ ЦБКК-О019934 від 27.09.2011 на суму 30 496,20 грн.;

№ ЦБКК-О017797 від 27.09.2011 на суму 144 034,64 грн.;

№ ЦБКК-О021217 від 31.10.2011 на суму 39 900,00 грн.;

№ ЦБКК-О021686 від 31.10.2011 на суму 52 847,30 грн.;

№ ЦБКК-О023912 від 30.11.2011 на суму 200 822,77 грн.;

№ ЦБКК-0000139 від 30.12.2011 на суму 196 237,23 грн.;

№ ЦБКК-0001056 від 31.01.2012 на суму 166 110,00 грн.

Пунктом 5.1 Договору визначено, що оплата за отриманий товар здійснюється покупцем на підставі видаткової накладної протягом 10 (десяти) банківських днів від дати її підписання.

Додатковою угодою № 6 від 29.12.2012 до Договору сторони дійшли згоди продовжити дію договору в частині розрахунків до 31.12.2013.

Відповідач не виконав зобов'язання по сплаті отриманого товару у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість у розмірі 188 957,47 грн.

24.04.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "КЛО-КАРТА" (далі - цедент, продавець) та Приватним підприємством "Автопетроліум" (далі - цесіонарій, позивач) було укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) № 222/АП-14 (далі - Договір № 222/АП-14).

Відповідно до п. 1 Договору № 222/АП-14 в порядку та на умовах, визначених цим договором, цедент відступає позивачу, а останній набуває право вимоги, належне цеденту і стає кредитором за зобов'язанням по сплаті в сумі 188 957,47 грн. заборгованості відповідача - боржника, перед цедентом за кошти, які не були повернуті боржником.

Згідно з п. 2 Договору № 222/АП-14 за цим договором цесіонарій набуває право вимагати від боржника належне виконання оплати заборгованості в розмірі 188 957,47 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором поставки продуктів нафтоперероблення рідких № 2/11Т, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району міста Києва 188 957,47 грн. основного боргу, 14 573,00 грн. пені, 21 856,66 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 2 811,07 грн. - 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2015 р. у справі № 910/18274/14, позов задоволено повністю, стягнуто з Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м. Києва на користь Приватного підприємства "Автопетроліум" 188 957,47 грн. основного боргу, 14 573,00 грн. пені, 21 856,66 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 2 811,07 грн. 3% річних, 4 563,97 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 р. рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2015 р. скасовано в частині стягнення пені у розмірі 14 573,00 грн.; стягнуто з Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м. Києва на користь Приватного підприємства "Автопетроліум" 188 957,47 грн. основного боргу, 21 856,66 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 2 811,07 грн. 3% річних та 4272,51 грн. судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що на момент подання позову відповідачем рішення суду у справі № 910/18274/ 14 не виконане, а тому позивач, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України набув право на стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за період з 01.07.2014 р. по 16.06.2015 р.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 35 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2015 р. у справі № 910/18274/14, позов задоволено повністю, стягнуто з Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м. Києва на користь Приватного підприємства "Автопетроліум" 188 957,47 грн. основного боргу, 14 573,00 грн. пені, 21 856,66 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 2 811,07 грн. 3% річних, 4 563,97 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 р. рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2015 р. скасовано в частині стягнення пені у розмірі 14 573,00 грн.; стягнуто з Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м. Києва на користь Приватного підприємства "Автопетроліум" 188 957,47 грн. основного боргу, 21 856,66 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 2 811,07 грн. 3% річних та 4272,51 грн. судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.

Статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що підлягають до сплати кредиторові.

У постанові Верховного Суду України від 20.01.2011 у справі № 10/25 зазначено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

У постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі №16/5/5022-103/2011(2/43-654) зазначено, що приписи статті 625 ЦК не заперечують можливості звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищено в порядку індексації та процентів річних від простроченої суми в період виконання судового рішення, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За змістом статей 598 - 609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Зазначену правову позицію наведено, також, у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", постановах Верховного Суду України від 20.12.2010р., № 13/210/10, від 12.09.2011р. № 6/433-42/183, від 14.11.2011р. № 12/207, від 23.01.2012р. № 37/64 та постанові Вищого господарського суду України від 01.11.2012р. №5011-32/5219-2012.

Позивачем заявлено до стягнення 3 % річних у розмірі 5 451,28 грн. та інфляційні втрати у розмірі 107 435,03 грн., які нараховані на суму основного боргу у розмірі 188 957,47 грн., що стягнута рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2015 р. та постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 р. у справі №910/18274/14. Розрахунок інфляційних втрат та 3% річних здійснений позивачем за період з 07.07.2014 р. по 16.06.2015 р.

Основана заборгованість відповідача станом на дату подання позову не сплачена. Доказів протилежного суду не надано.

Суд перевірив розрахунок 3 % річних у розмірі 5 451,28 грн., нарахованих за період з 01.07.2014 р. по 16.06.2015 р. та інфляційних втрат у розмірі 107 435,03 грн. за період з 01.07.2014 р. по 16.06.2015 р. і вважає його обґрунтованим, арифметично вірним, у зв'язку з чим, вимоги про стягнення 3 % річних у розмірі 5 451,28 грн. та інфляційні втрати у розмірі 107 435,03 грн. підлягають задоволенню.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, з огляду на наступне.

Так, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що провадження у справі слід припинити, оскільки існує рішення суду у справі № 910/18274/14 про той же предмет, з тих же підстав.

Однак, суд не погоджується з зазначеним вище, оскільки предметом розгляду у даній справі є стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 01.07.2014 р. по 16.06.2015 р. у зв'язку з невиконанням рішення суду у справі №910/18274/14. При цьому, у справі № 910/18274/14 3% річних та інфляційні втрати нараховувалися за період з 01.01.2014 р. по 30.06.2014 р., про що зазначається в постанові Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 р. № 910/18274/14.

Щодо твердження відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі права чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 року)

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Позовна давність обчислюється окремо щодо основної і щодо кожної додаткової вимоги. Відтак можливий сплив позовної давності щодо додаткової вимоги, тоді як за основною вимогою позовна давність триватиме. Але якщо позовна давність спливла за основною вимогою, то вважатиметься, що вона спливла і стосовно додаткової вимоги (абзац 3 п. 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

У відповідності до п. 5.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань,оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу); так само у разі спливу позовної давності за вимогою про повернення безпідставно набутого майна (статті 1212, 1213 ЦК України) спливає й позовна давність за вимогою про відшкодування доходів від такого майна (стаття 1214 названого Кодексу).

Однак, суд зазначає, що відповідно до ч.2,3 ст. 264 Цивільного кодексу України, позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

За змістом частини другої статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей 54, 56, 57 ГПК. Тому якщо господарським судом у прийнятті позовної заяви відмовлено (стаття 62 ГПК) або її повернуто (стаття 63 названого Кодексу), то перебіг позовної давності не переривається. Так само не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості справ. З урахуванням положення частини четвертої статті 51 ГПК, днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду). Якщо позовну заяву було повернуто, перебіг позовної давності переривається з того дня, коли заяву подано до суду з додержанням установленого порядку (п. 4.4.2постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Враховуючи наведене вище, а також те, що 29.08.2014 р. позивачем подано позовну заяву до Господарського суду міста Києва про стягнення основного боргу, пені, інфляційних втрат та 3% річних, розрахованих станом на 30.06.2014 р. та дотримано при цьому вимоги процесуального законодавства, перебіг позовної давності був перерваний, а тому твердження відповідача про пропуск позовної давності позивачем є невірним та необгрунованим.

Крім того, аналогічна позиція про те, що у зв'язку зі зверненням позивача у 2014 році до господарського суду, строк позовної давності був перерваний, міститься у постанові Вищого господарського суду України від 19.06.2013 р. у справі № 38/250.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м. Києва (01030, м. Київ, вул. Пирогова, 4/26, код 31753249) на Приватного підприємства "Автопетроліум" (08141, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петрівське, вул. Зоряна, 20, код 37228512) 107 435,03 грн. інфляційних втрат, 5 451,28 грн. 3% річних та 2 257,73 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 10.08.2015 р.

Суддя С.О. Турчин