Рішення № 48185426, 01.07.2015, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 2608/12111/12

пр. № 2/759/21/15

01 липня 2015 року Святошинський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді - Борденюка В.В.,

при секретарі - Трегубенку М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: АКБ «Аркада», орган опіки і піклування Святошинської районної в м.Києві державної адміністрації, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Леончук І.А., приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Марченко О.І., ОСОБА_12, ПАТ «Укрсиббанк» про визнання договору недійсним, витребування майна із чужого володіння, виселення, поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_1, за участю третіх осіб: ОСОБА_3, ОСОБА_12, про визнання добросовісним набувачем,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2003 року ОСОБА_1 звернулась до суду, у якому з урахуванням уточнених вимог, просила розділити між нею та ОСОБА_2 спільно набуті грошові кошти.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Відповідач та його представник проти задоволення позову заперечував. Крім того, ОСОБА_2 звернувся з уточненою зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: АКБ «Аркада», орган опіки і піклування Святошинської районної в м.Києві державної адміністрації, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Леончук І.А., приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Марченко О.І., ОСОБА_12, ПАТ «Укрсиббанк» про визнання договору недійсним, витребування майна із чужого володіння, виселення, та поділ майна подружжя.

Третя особа за зустрічним позовом ОСОБА_4 заявила зустрічний позов до ОСОБА_2, ОСОБА_1, за участю третіх осіб: ОСОБА_3, ОСОБА_12, про визнання добросовісним набувачем.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку про те, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя не підлягає задоволенню, зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання договору недійсним, витребування майна із чужого володіння, виселення, поділ майна подружжя підлягає частковому задоволенню та закриттю зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання добросовісним набувачем, виходячи із наступного.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24 вересня 2003 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2003 року, позов ОСОБА_1 задоволено: ухвалено поділити спільне майно подружжя, виділити ОСОБА_1 і ОСОБА_2 по 14 017 грн. 24 коп. кожному та стягнути зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у рахунок його частки в спільному майні кошти в розмірі 14 017 грн. 24 коп.; у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 16 червня 2004 року в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 на вказані судові рішення відмовлено.

Ухвалою суддів Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 15.02.2012 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 вересня 2003 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2003 року та ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 16 червня 2004 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до Дарницького районного суду міста Києва.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 27 квітня 2012 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна передано за підсудністю до Святошинського районного суду міста Києва.

Судами встановлено, 17.07.1993 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюбу.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 07.05.2003 року шлюб між сторонами розірвано.

У травні 1999 року між ОСОБА_1 та Банком «Аркада» укладено кредитну угоду № 22-У про інвестування у житлове будівництво, відповідно до умов якої Банк «Аркада» надав ОСОБА_1 пільговий безвідсотковий кредиту на суму 6555,00 гривні із строком повернення до 01 січня 2030 року. Між ОСОБА_1 та банком був укладений іпотечний договір, згідно із яким предметом іпотеки була спірна квартира.

13 червня 2000 року Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації на ОСОБА_1 оформлено право власності на 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 та видане свідоцтво про право власності серії НОМЕР_2 на її ім'я. Право власності на вказану квартиру було зареєстровано в БТІ м. Києва на ім'я ОСОБА_1 22.06.2000 року за реєстровим №41818.

Таким чином, сторони стали співвласниками спірної квартири як подружжя, оскільки вона була придбана у шлюбі і за спільні кошти, право власності на цю квартиру було зареєстроване на одного із подружжя.

Судами першої апеляційної та касаційної інстанції під час розгляду справи, встановлено, що ОСОБА_1 достроково сплатила АКБ «Аркада» залишок по кредиту га отримала довідку про відсутність заборони на відчуження квартири, довідку-характеристику на спірну квартиру з БТІ м. Києва, сплатила заборгованість по комунальним послугам, тобто вчиняла дії які передували продажу квартири.

15.12.2004 року, відповідно до договору купівлі-продажу ОСОБА_1 продала спірну квартиру громадянину ОСОБА_3, згідно договору купівлі - продажу, який був посвідчений приватним нотаріусом КМНО Леончук І.А. за р.№7008.

23.08.2006 року громадянин ОСОБА_3 продав спірну квартиру громадянці ОСОБА_4 згідно договору купівлі-продажу, який був посвідчений приватним нотаріусом КМНО Марченко О. І. за р. №з-442 і зареєстровано право власності на ім'я ОСОБА_4 в БТІ м.Києва. Вказана квартира в теперішній час перебуває в іпотечному договорі, укладеному між ОСОБА_4 та ПАТ «УкрСиббанком».

15.12.2004 року відповідач ОСОБА_1, за кошти, отримані від продажі квартири АДРЕСА_1 придбала 2-х кімнатну квартиру АДРЕСА_3 згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Леончук І.А. за р.№7011.

В даний час, в спірній квартирі АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_13, зареєстровані та проживають 6 осіб: ОСОБА_13, ОСОБА_8,ОСОБА_5, ОСОБА_14, 2011 р.н.. ОСОБА_7 2011 р.н. та ОСОБА_9

Відповідно до вимог ч.2 ст.203 ЦК України особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної правоздатності.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі,- відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно Узагальнення Верховного Суду України практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред'являтися тоді, коли майно залишається у набувача. Тобто якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним буде визнання правочину недійсним. Якщо набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з ^індикаційним позовом. Якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача. Проте в цьому випадку немає перешкод для задоволення лише віндикаційного позову, оскільки право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді. Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення ст.216 ЦК, є можливим тоді, коли предметом спору с правочин за участю власника і першого покупця (набувача).

Верховний Суд України в п. 10 своєї постанови №9 від 6.11.2009р «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив: « Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який с нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину. яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину. шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1)було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння ;3)вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

При вирішенні даного спору, суд виходить із того, що на час відчуження вказаної квартири №26 ОСОБА_15 громадянину ОСОБА_3, 15.12.2004 року, відповідно до договору купівлі-продажу було чинним судове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 вересня 2003 року про поділ спільного майна подружжя, за яким суд відмовив у зустрічному позові ОСОБА_2 у поділі вказаної квартири, розділивши між сторонами суму їхнього грошового вкладу у квартиру.

Таким чином за посвідченим нотаріально договором купівлі-продажу гр. ОСОБА_3 набув право власності на спірну квартиру, добросовісно реалізовуючи свої цивільні права,громадянка ОСОБА_16 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу у законний спосіб набула квартиру № 26, придбавши її у попередньго власника - гр. ОСОБА_3.

Викладене свідчить про те, що нинішній власник спірної квартири не знав і не міг знати про можливе порушення цивільного права ОСОБА_2 при укладенні вказаного договору купівлі-продажу, що свідчить про наявність підстав для визнання ОСОБА_4 добросовісним набувачем (власником) спірної квартири.

Водночас стаття 16 Цивільного кодексу України не передбачає такого способу захисту цивільного права, як визнання особи судом добросовісним набувачем із винесенням відповідного судового рішення.

Питання того, чи є особа добросовісним набувачем є істотною обставиною справи, яку суд має встановити при вирішенні спору із віндикаційними вимогами, однак окреме рішення суду із цього приводу не виноситься.

Тому, керуючись пунктом 1 частини 1 статті 205 ЦПК України, суд вважає за необхідне закрити провадження у даній справі за зустрічним у частині зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання добросовісним набувачем.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частиною 1 статті 68 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Згідно з частиною 1 статті 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (абз.2 частини 1 статті 71 СК України).

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абз. 1 пункту 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 21.12.2007, № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя").

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом (абз.1 пункту 23 ППВСУ №11 від 21.12.2007).

Частиною 2 статті 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Частиною 1 статті 70 Сімейного кодексу України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Вирішуючи даний спір у частині поділу спільного майна подружжя, суд виходить із того, що із відчуженням ОСОБА_1 спірної квартири, яка була об'єктом спільної сумісної власності подружжя, за договором купівлі-продажу від 15.12.2004 року, позивачка за первісним позовом набула у володіння 81 000,00 грн., які були сплачені ОСОБА_3 за вказану квартиру; відтак, із моменту переходу права власності на спірну квартиру до наступного власника, який є добросовісним набувачем, об'єктом спільної сумісної власності подружжя стали грошові кошти, які отримала ОСОБА_1 за договором у розмірі 81 000,00 грн.

Враховуючи викладе у порядку поділу спільного майна подружжя, у даному разі ОСОБА_2 підлягає виділенню у особисту власність ? частину від грошових коштів у сумі 81 000,00 грн., яка складає 40 500,00 грн. і підлягає стягненню з ОСОБА_1.

Крім того на підставі статті 88 ЦПК України із ОСОБА_1 (іпн - НОМЕР_1) підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 державне мито у розмірі 405,00 грн.

Разом із тим не підлягає задоволенню первісний позов ОСОБА_1 у даній справі, оскільки такий об'єкт права спільної власності, як грошові кошти спільного грошового вкладу сторін у квартиру перетворився о нову річ, із таким же правовим статусом - спірну квартиру, яка стала новим об'єктом права спільної сумісної власності сторін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 60, 61, 63, 68, 69, 70, 71СК України, статтею 356 ЦК України, статтями 10, 60, 88, 200, 213, 215, 218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя залишити без задоволення.

зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання договору недійсним, витребування майна із чужого володіння, виселення, поділ майна подружжя задовольнити частково.

У порядку поділу спільного майна подружжя, виділити ОСОБА_2 у особисту власність ? частину від грошових коштів у сумі 81 000,00 грн. (вісімдесят одна тисяча гривень 00 коп.), яка складає 40 500,00 грн. (сорок тисяч п'ятсот гривень 00 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 (іпн - НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 40 500,00 грн. (сорок тисяч п'ятсот гривень 00 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 405,00 грн. державного мита.

У задоволенні решти зустрічного позову відмовити.

Закрити провадження у справі у частині зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання добросовісним набувачем.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: