Постанова № 48163756, 28.07.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2015 року Справа № 876/3515/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючої судді Хобор Р.Б.

суддів: Кухтея Р.В., Сапіги В.П.,

з участю секретаря судового засідання Мартинишина Р.С.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу СПД ФО ОСОБА_2 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2012 року по справі № 2а-3177/12/1370 за позовом СПД ФО ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у м. Трускавець про скасування податкових повідомлень-рішень,

В C Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з позовом до державної податкової інспекції у м. Трускавці Львівської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 04 листопада 2011 року № 0004911701, від 17 лютого 2012 року № 0001761701 та від 17 лютого 2012 року № 0001751701.

На підтвердження позовних вимог покликається на те, що факт здійснення господарських операцій з ПП "МКМ - Сервіс" та ТОВ "Компанія Олімпік" підтверджений відповідним чином оформленими документами: рахунками фактурами, видатковими накладними, платіжними дорученнями, договорами поставки та виконання робіт, тому винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень є безпідставним.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2012 року в задоволенні адміністративного позову СПД ФО ОСОБА_2 відмовлено.

Не погодившись із вказаною постановою, її оскаржив позивач, СПД ФО ОСОБА_2, який покликаючись на те, що вказана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2012 року скасувати, та прийняти нову постанову, якою позов задоволити.

В обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що податкові повідомлення -рішення № 0004911701 від 04 листопада 2011 року, № 0001761701 від 17 лютого 2012 року та № 0001751701 від 17 лютого 2012 року складені на підставі здогадок та припущень зі сторони контролюючого органу про наявність ознак нікчемності договорів за котрими здійснювались господарські операції з ПП "МКМ - Сервіс" та ТОВ "Компанія Олімпік".

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задоволити, з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено те, що ДПІ у м. Трускавці проведено документальну планову виїзну перевірку щодо дотримання вимог податкового,валютного та іншого законодавства суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 за період з 01 жовтня 2010 року по 31 грудня 2010 року, за результатами якої складено акт від 26 жовтня 2011 року № 41\17-3\2326508174.

В ході проведення перевірки встановлено порушення п.п. 7.2.3. п.7.2, п.п.7.4.5., п.7.4., п.п.7.5.1. п.7.5. п.п.7.7.1. п.7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", зокрема: в грудні 2010 року завищено значення податкового кредиту з ПДВ та відповідно занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до державного бюджету на загальну суму 79269 грн.

Також встановлено порушення п. 22.10 ст. 22 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-1У „Про податок з доходів фізичних осіб" ч.3 ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України „Про прибутковий податок з громадян" №13-92 від 26.12.1992, п.5.1, п.п. 5.2.1. п.5.2.,п.п. 5.3.9 п.5.3., ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємства" від 22.05.1997 р. № 283\97-ВР внаслідок чого підприємцем занижено суму податку з доходу фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю за 2010 рік в розмірі 7640,10 грн.

За результатами перевірки ДПІ в м.Трускавці винесено податкові повідомлення -рішення від 04 листопада 2011 року № 0004911701, яким нараховано грошове зобов'язання в розмірі 7640 грн. 10 коп. за платежем податок на доходи фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, від 17 лютого 2012 року № 0001761701, яким нараховано грошове зобов'язання за штрафними санкціями в розмірі 19817,25 грн. за платежем податок на додану вартість, від 17 лютого 2012 року №0001751701, яким нараховане грошове зобов'язання за основним платежем в розмірі 79269 грн. за платежем податок на додану вартість.

Приймаючи оскаржувану постанову, суд першої інстанції прийшов до висновку про безтоварність господарських операцій позивача з контрагентами, а також про те, що у сторін була мета завідомо суперечна інтересам держави та суспільства, тому висновок ДПІ по нікчемність зазначених угод, відповідно до ст. 215 ЦК України є правомірним.

Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, виходячи з наступного.

Згідно з п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою цим же Законом, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно з п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до пп. 7.7.1. Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди, а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з п. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно зі ст. 9 цього ж Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Згідно з п. 1.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Згідно з п. 2 цього ж Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Апеляційним судом встановлено, що позивачем на підтвердження здійснення господарських операції з ПП "МКМ - Сервіс" та ТОВ "Компанія Олімпік" за перевірений період було надано копії укладених договорів про надання послуг та виконання робіт, видаткові накладні, податкові накладні, акти здачі - прийняття виконаних робіт, виписки з банківських рахунків позивача щодо оплати контрагентам за виконану роботу, платіжні доручення про оплату за надіні послуги тощо, які свідчать про підставність виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій між ФОП ОСОБА_2 та його контрагентами ПП "МКМ - Сервіс" та ТОВ "Компанія Олімпік", та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх. Вищевказані первинні документи оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Визначальним фактором для формування валових витрат та податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що позивачем було надано суду фінансово-бухгалтерські документи, що підтверджують використання ФОП ОСОБА_2 товару у своїй господарській діяльності.

Розбіжності, встановлені судом першої інстанції в документах, що подавались позивачем до перевірки, на переконання апеляційного суду, є незначними, не впливають на відображення змісту господарських операцій позивача із вказаними контрагентами, виникли внаслідок недотримання фінансової дисципліни контрагентами позивача, а тому на думку апеляційного суду, не є підставою для притягнення позивача до відповідальності за вказані порушення.

Щодо нікчемності правочинів, що укладені між ФОП ОСОБА_2 та його контрагентами ПП "МКМ - Сервіс" та ТОВ "Компанія Олімпік" апеляційним судом встановлено наступне.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, а ст. 629 ЦК України зазначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Підставою для недійсності правочину згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Згідно з частиною першою ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до частини першої статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", визначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Як зазначено в акті перевірки, правочини між ФОП ОСОБА_2 та його контрагентами ПП "МКМ - Сервіс" та ТОВ "Компанія Олімпік" укладені без мети настання реальних наслідків. В силу ст. 234 ЦК України такі правочини є фіктивними і визнаються недійсними тільки судом.

Отже, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідачем не доведено факту нікчемності договорів, які укладалися між ФОП ОСОБА_2 та його контрагентами, оскільки їх недійсність не встановлена законом, як і не доведено фіктивності таких правочинів.

Встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку про те, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування.

Слід також зазначити, що визначення податковим органом позивачу податкових зобов»язань, як наслідок встановлених в акті перевірки №752/22-4/34023229 від 31.10.2012 року порушень, є недотримання принципу індивідуалізації відповідальності. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, неправомірне їх декларування, відповідальність за що передбачена чинним законодавством. При цьому, відповідальність контрагента, в даному випадку, не може перекладатись на покупця - позивача у справі.

Дана позиція суду викладена також у рішенні Європейського Суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) в якому суд зазначив, що такі вимоги стануть надмірним тягарем для платника податку, що порушить справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вимога щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується саме платника, який поніс фактичні витрати по сплаті податку, а не його контрагента. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов»язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що відповідачем зроблено не було.

Таким чином, відповідачем не наведено достатньо переконливих доводів про наявність обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача як платника податків.

З урахуванням наведеного, на переконання колегії суддів, оскаржувані податкові повідомлення - рішення № 0004911701 від 4 листопада 2011 року, № 0001761701 від 17 лютого 2012 року та № 0001751701 від 17 лютого 2012 року не ґрунтуються на нормах права, внаслідок чого їй слід визнати протиправним та скасувати.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги позивача є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення заявленого позову з вищевикладених мотивів.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу СПД ФО ОСОБА_2 задоволити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2012 року по справі № 2а-3177/12/1370 скасувати та прийняти нову постанову, відповідно до якої позов задоволити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення № 0004911701 від 4 листопада 2011 року, № 0001761701 від 17 лютого 2012 року та № 0001751701 від 17 лютого 2012 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції

Головуюча суддя Р.Б. Хобор

Судді Р.В. Кухтей

В.П. Сапіга